Виникнення такого руху ми розглядаємо як вияв кризи імперії типологічно, як певний політичний феномен в історії взагалі, а не тільки в історії Російської імперії. Тут доречно нагадати історію появи на політичній карті світу такої держави як США або держав Латинської Америки. В цьому випадку мова не йшла про національно-визвольний рух і аборигенні народи не приймалися до уваги: і на Британських островах і в американських колоніях були одні й ті ж самі люди. Просто неефективне управління і відкрита експлуатація з боку метрополії викликали законне обурення, а відтак і повстання, що привело в кінцевому результаті до проголошення незалежності. Успіхи рухів за незалежність на Американському континенті говорили про кризу імперій: Британської та Іспанської — вони вже не могли контролювати процеси в своїх заморських колоніях навіть при наявності потужних флотів.
Що стосується Російської імперії, то ситуація тут була в чомусь схожою, а в чомусь відрізнялася. Величезні відстані, кліматичні умови, нестача потрібного персоналу і брак відповідних шляхів сполучення не дозволяли взяти під ефективний контроль легко завойовані території і планомірно використати їх багатства в інтересах всієї держави, передусім, владної еліти. Так було і у випадку з американськими колоніями Великої Британії. Різниця була в тому, що території, захоплені державами Західної Європи, розташовувалися «за морем» і всіма сприймалися як колонії. Сибір завойовувався повільно, поступово, і ніхто не знав, де закінчується власне Російська земля, а де починається Сибір. І там, і там говорили російською мовою. Тому мало хто сприймав Сибір як колонію Московської, а потім Російської держави.
Варто пригадати, що принесло ХIХ ст. Росії. Велика Французька революція і революція 1848 р. («весна народів») посіяли своє насіння і в царській Росії, залишили свої сліди і спроба декабристського перевороту (1825), два польських повстання з проміжком трохи більше 30 років (1830 і 1863), війна горців Північного Кавказу за волю під керівництвом імама Шаміля. Все це не могло не послабляти існуючий режим. Жорстокий удар отримала Імперія під час Кримської війни. Продаж 1867 року Аляски також був яскравою ознакою кризи імперії. Почалися заворушення в середовищі інтелігенції, яка поповнилася за рахунок різночинців. Завдяки залізницям у Росію, в тому числі до сибірських міст, стала надходити різна інформація, зокрема, про те, яким є стан справ в тих же США.
Але говорити, що «сибірське обласництво» з’явилося внаслідок зовнішніх впливів, було б неправильно, хоча деякі царські чиновники намагалися пояснити це явище саме таким чином. Зокрема, появу сепаратистських ідей вони пов’язували з «поганим» впливом засланих поляків, яких після двох повстань виявилося в Сибіру досить багато. Насправді «обласництво» з’явилося внаслідок поєднання об’єктивних умов соціально-економічного становища імперії з розвитком у країні ідей, що вели до зміни життя держави та суспільства на основі висунених передовими російськими вченими «споконвічно російських понять». Та й проймалися вони інтересами Росії і її народу, а не діяли під чиїмось впливом. Сучасний російський дослідник пише: «Безумовно, основою обласницької теорії став власне російський досвід, що стихійно пробуджував в середовищі сибірської інтелігенції місцевий патріотизм, емоційне сприйняття всіляких виявів нерівноправності у відносинах центра і окраїни. Значним був вплив на обласників пануючих на той час в російському визвольному русі народницьких ідей О.І. Герцена і М.Г. Чернишевського, анархо-федералістських уявлень М.О. Бакуніна, земсько-обласної теорії А.П. Щапова, історичних творів М.І. Костомарова і навіть волелюбної поезії Т.Г. Шевченка».
Рух розпочала, за думкою дослідників, діяльність в Санкт-Петербурзі земляцтва студентів-сибіряків, які вирішили присвятити себе служінню на благо своєї батьківщини — Сибіру. На початку 60-х рр. ХIХ ст. вже діяв гурток у складі близько 20 осіб, на чолі якого були головні теоретики і керівники «сибірських обласників» М.М. Ядринцев і Г.М. Потанін. На їхніх зборах йшлося про необхідність реформ, про незадовільний спосіб управління Сибіром з центру Імперії, про потребу розвитку освіти. У той же час в Іркутську з ініціативи інтелігенції при матеріальній підтримці місцевих купців (зокрема, С.С. Попова) почала з’являтися приватна, що важливо зазначити, газета «Амур».
З іншого боку, на сибірське студентство величезний вплив справляли виступи молодого вченого-історика А.П. Щапова (1831—1876), який заявив про необхідність впровадження в країні обласного самоврядування на чолі з обласними радами в дусі традицій давньої Русі. Він доводив, що саме земський устрій був споконвічно властивим організації життя російського народу і тільки реформи Петра І та діяльність Катерини ІІ порушили нормальний перебіг історичного розвитку Росії.
Не менш значним був вплив відомого історика, популярного тоді серед студентства професора М.І. Костомарова (1817—1885), твори якого про українську історію, про боротьбу за визволення від польського володарювання проповідували ідеї про право народу самому вирішувати питання устрою свого життя, та й при висвітленні моментів історії власне Росії він засуджував жорстоку політику московських правителів при «збиранні земель».
Активну роль в розвитку руху відігравали двоє друзів-сибіряків: Микола Михайлович Ядринцев (18.10.1842, Омськ — 7.06.1894, Барнаул) і Григорій Миколайович Потанін (1835, Ямишево, Павлодарська обл. Томськ, 1920). З їхніми іменами пов’язані головні події історії обласницького руху в Сибіру.
У першій половині 1863 р. сибіряки випустили досить радикальну прокламацію «Патріотам Сибіру», потім за участю М.М. Ядринцева з’явився її відредагований варіант під назвою «Сибірським патріотам». Обидва ці варіанти стали поширюватися серед студентів, насамперед, сибіряків. Але цим молоді патріоти Сибіру не обмежуються: вони зайнялися досить активною пропагандою своїх поглядів, просуваючи ідею автономії краю. 1864 р. (11 листопада) Ядринцев виступив з лекцією «Суспільне життя в Сибіру». У 1864 — першій половині 1865 р. у «Томских губернских ведомостях» з’явилася ціла низка статей про проблеми Сибірського краю. У цей же час С.С. Шашков виступив у Красноярську з циклом із п’яти лекцій з історії Сибіру. «Обласники» та особливо Ядринцев виступили за відкриття в Сибіру університету, вважаючи, що залучення сибірського суспільства до знань прискорить як розумовий, так і економічний розвиток краю. Рішуче заперечували обласники проти перетворення Сибіру на місце заслання злочинців, у «штрафну колонію», як вони висловлювались. Виступи цих людей спочатку були вельми стримані відносно «власть предержащих», але поступово частина з них еволюціонувала у бік радикалізації своїх поглядів. Так, у «Томских губернских ведомостях», у неофіційній частині, 18 січня 1865 р. з’явилася стаття М. Ядринцева, у якій він писав: «... Настає час, коли Сибір має подумати про свої інтереси і своє майбутнє. Настає час, коли вона повинна пред’явити права свої на цивілізацію, що випала на долю всьому людству, без кліматичних відмінностей та обмежень. Нехай сибірське суспільство з’єднається від Уралу до Східного океану, щоб створити нове життя Сибіру. Почне жити розумовим життям і піклуватися про свій самобутній всебічний розвиток». Вони всіляко підкреслювали особливості сибіряків, які не знали кріпацтва, в порівнянні з жителями Центральних губерній.
Природно, такі та подібні їм виступи не залишилися непоміченими. У травні 1865 р. активні учасники руху були заарештовані або притягнуті до слідства. Для розгляду справи про «сибірських сепаратистів» було створено спеціальну слідчу комісію. Після трирічного розгляду 19 квітня 1868 року Сенат ухвалив вирок, затверджений потім царем Олександром II, згідно з яким «за поширення в Сибіру сепаратистських ідей і за організацію в Санкт-Петербурзі суспільства «Сибирский кружок» Г.М. Потаніна було засуджено до п’яти років каторжних робіт, щодо нього було застосовано обряд громадянської страти 15 травня 1868 р. на плацу Омської фортеці. Ядринцева перед цим, 18 лютого, було засуджено до позбавлення всіх прав на власність і до 12 років каторжних робіт. Інші залучені до цієї справи також понесли покарання у вигляді заслання. Проте й керівникам руху каторга була замінена засланням під наглядом поліції в північні губернії Європейської частини Росії. Потрібно зауважити, що вони мали можливість займатися наукою і співробітничати в газетах. До ГУЛАГу було ще далеко.
Після закінчення термінів заслання багато хто з учасників руху повернувся до Сибіру і відбулася певна еволюція їхніх поглядів на форми та способи боротьби за свої ідеї: вони почали вважати своєю головною задачею вивчення Сибіру і через місцевий друк, який швидко розвивався, «провести, — як писав Ядринцев, — напрям децентралізаторський та ідею обласного провінційного відродження». У зв’язку з цим важливим моментом в історії «сибірських обласників» стала діяльність з метою відкриття в Сибіру університету. Ядринцев навіть склав за дорученням генерал-губернатора Західного Сибіру доповідь про заснування такого університету, де пропонувалося відкрити чотири факультети: медичний, фізико-математичний, історико-філологічний і юридичний. Консервативні сили в центрі, особливо відома своєю реакційністю газета М. Каткова «Московские ведомости», підняли кампанію проти університету, вбачаючи в ньому загрозу поширення «сепаратизму». В результаті влада відкрила університет лише 1888 року, в Томську з одним факультетом — медичним. Уряд ще раз продемонстрував своє істинне відношення до мешканців своєї віддаленої, але багатої провінції.
Важливу роль у просуванні ідей «сибірського обласництва» зіграла праця М.М. Ядринцева «Сибір як колонія» (СПб, 1882). Сама назва говорила багато про що, хоча книга була свого роду широким описом усіх рис та особливостей регіону, який показував Сибір як територію зі своїм власним обличчям і могутнім потенціалом для подальшого розвитку. Друге, доповнене видання цієї книги вийшло в 1892 р. Книга була перевидана і в наші дні (Новосибірськ, 2003). Великий внесок зробили «обласники» в наукове вивчення Центральної Азії та Сибіру. М. Ядринцев виступив одним з ініціаторів створення в Омську Західносибірського відділу Імператорського Російського географічного суспільства. Він здійснив низку експедицій на Алтай, за матеріалами яких підготував дослідження «Сибірські інородці: їх побут і сучасне становище» (СПб, 1891).
Не менш активним дослідником рідного краю виявив себе і Григорій Миколайович Потанін. Він здійснив декілька наукових експедицій у Гірський Алтай, Північно-Західну Монголію, в Туву, що належала тоді Китаю та в Тибет. Як пише видатний фахівець з питань «сибірського обласництва» проф. М.В. Шиловський, «стараннями Г.М. Потаніна розпочалося планомірне етнографічне вивчення Саяно-Алтаю, збір фольклорного матеріалу». Ним створено декілька змістовних праць з економіко-соціального життя тубільців, їх вірувань і народної творчості, які й сьогодні є важливими джерелами по етнографії народів Сибіру та Центральної Азії, зокрема, вийшло чотири томи «Нарисів Північно-Західної Монголії» (СПб, 1881—1883 р.), робота «Тангутсько-Тибетська околиця Китаю і Центральна Монголія» (СПб, 1893 р.), два томи зібраних ним разом із дружиною народних легенд, казок, епічних оповідей. Особливо потрібно згадати його статтю, опубліковану в газеті «Сибирская жизнь» під назвою «Областничество и диктатура пролетариата», в якій він каменя на камені не залишив, як писав він, від «проектів Леніна». Ми знаємо, що більшовики розігнали Сибірську обласну раду і заарештували її членів.
У роки громадянської війни в Сибіру діяли різні загальноросійські партії від кадетів до більшовиків. Наполегливі спроби обласників-автономістів, які повстали, створення якихось сибірських органів законодавчої і виконавчої влади успіху не мали: проголошена 4 липня 1918 р. Декларацію про державну самостійність Сибіру було в листопаді відмінено. Обласники не отримали належної підтримки ані від «затятого неподільника» Колчака, ані від більшовиків, хоча «патріарх» обласництва Г.М. Потанін користувався повагою і пошаною. Підтримали обласників тільки есери. Перемога Радянської влади привела до того, що роздроблений рух обласників припинив своє існування: частина емігрувала, інші затихли, бо комуністичний режим не схильний мати якихось ідеологічних конкурентів і тим більше, терпіти сепаратистські тенденції. У ході радянського національного будівництва було формально враховано інтереси місцевого аборигенного населення, проголошено автономії різного рівня.
Обласницькі ідеї виявили себе знову, коли імперія, цього разу Радянська у вигляді СРСР, виявилася в глибокій системній кризі на початку 90-х років. Знову на сторінках газет з’явилися терміни «Сибірське царство», «Уральське царство», потім зникли. Вже в новому сторіччі, безсумнівно в зв’язку зі спробами Центру в Москві шляхом «об’єднань» і «роз’єднань» адміністративних одиниць послабити зростання національної свідомості народів РФ, знову виявилися тенденції, названі в Москві «сепаратистськими». Ось як пише про це автор статті «Сепаратисти шантажують Кремль» Віталій Камишев: «До невирішених до кінця проблем Північного Кавказу додалися нові. Очевидне зростання націоналістичних настроїв у Якутії, Бурятії, Туві. Раптово відродилися з небуття сибірські «обласники»-сепаратисти, які вважають російське населення Сибіру особливим етносом і ставлять перед собою мету створення «Держави Сибір». Звичайно ж він закликає дати «відсіч сепаратистам і націоналістам усіх різновидів». У боротьбу проти «розвалу країни за регіональною ознакою» було залучено партію «Евразийский Союз». Відомо, що «единонеделимцы» всіх мастей завжди вдаються до «євразійства», коли імперія починає переживати кризові явища.
Юрій Кочубей, сходознавець, історик.
Газета "День" №187, субота, 17 жовтня 2009
| Коментарі (0) |