реклама партнерів:
Головна › Статті › Невідома Україна
Невідома Україна
Про шлях князя Ігоря Святославича з Новгорода-Сіверського у степ половецький у квітні-травні 1185 року: від міфів до реалій, або про пра
09-Сер-10 3700 1.0 0
Треба відмітити, що тема досліджень «Слова» та питань, які виникали навколо, цікавили мене мало не з юності. Бо ще учнем почав занурюватися у таємниці історії України, а особливо у різні сюжети, що навіювали піднесену ауру войовничості часу, який брав гору над свідомістю будь якого кмітливого юнака, а події вкривалися туманом легенд.
Нема сумніву, що літературна частина геніального твору, основні події якого пов’язані з нашим краєм, не може не вражати неперевершеними авторськими задумами зробити твір таким, щоб над його розшифровкою ламали голови покоління нащадків Княжої доби впродовж віків. І то був вдалий прийом справжнього майстра-автора чи декількох майстрів(!!!) художнього слова так «завести» поціновувачів, щоб і бажань, і наснаги досліджувати те, що навіть не зразу можна усвідомити, з тривалістю віків ніяк не зменшувалося! І можливо, якщо б вдалося підрахувати кількість сторінок написаного на тему того ж таки «Слова» ( сучасний провідний дослідник твору Борис Яценко називає 5000 книг), то вийшла немаленька книга, завтовшки під сотню метрів. Але вступні, такі собі нічим новим не вражаючі роздуми нехай і залишаться на правах переднього слова до більш конкретного одного питання, яке на наш погляд, доцільно виділити у загальному контексті проблем, які давно чи недавно попали до розряду таких, що вимагають відкритої та відвертої розмови у колі поціновувачів історії України-Русі Х-ХІІІ століть.
Маємо на увазі серед таких і військовий похід 1185 року, здійсненний Ігорем Святославичем - новгород-сіверським удільним князем з династії Ольговичів у Дикий степ, з метою наче б то приборкання половців, які вже зовсім на той момент втратили совість на південному порубіжжі руських князівств і виходить, що часто-густо не дотримувалися постулатів дружніх відносин і поводилися нахабно. Хоча як знати? Адже не за правилам християнськими сватам, нехай і різних племен, щось більше за жорсткий мордобій влаштовувати!? Та й наші хлопці, бодай не так вже і часто, але теж могли проявити себе не з кращого боку - чи хто не знає, як і відомий земляк, ну звісно що Ігор-князь доклав зусиль у 1169 році до руйнації золотоглавого Києва?! І у всьому винна, будь вона не ладна, жадоба Влади. А тут вже не до сміху - вийшла справжня війна з майбутнім сватом (якщо то дійсно правда), та з морем крові. Ще раз загостримо увагу читача, що ми аж ніяк не ставимо за мету розчарувати тих, кому кортить і надалі знаходитись у лавах прихильників відпрацьованих концепцій з досліджень давньої пам’ятки. Додамо лишень до висловлення «відпрацьованих», але не перевірених чи остаточно доведених?! Одним словом, не треба насуплювати брови, бундючитись, хапатися за серце, або напряму робити вигляд непримиримого вояка з відстоювання істини чи справедливості того, про що з року в рік писали і переписували! А таким нехай і надалі вистачає сили, енергії та завзяття на ниві дослідження цікавих міфічних розповідей, які без сумніву надають колориту літературному джерелу, підґрунтям написання якого дійсно стали події, що певним чином мали місце бути на одній зі сторінок прадавньої української історії за часів Київської Русі. Отже, вперед!
Знаємо, не без допомоги астрономів, що похід Ігор - князь новгород-сіверський розпочав 23 квітня 1185 року з міста на Десні, і, витративши під три тижні часу, опинився у далекому степу біля Азовського моря, або конкретніше - на Дону (хоча і про місце головної битви чого тільки не понаписували і академіки, і професори, і меншого штибу науковці разом з краєзнавцями), впоравшись з довжезним, за тисячу кілометрів шляхом, щоб назавжди залишитися у історії давньоруської літератури, посівши чільне місце серед доробку творів раннього середньовіччя дійшовши до нас. Тема «Слова» не загубилася у площині досліджень 19-20 ст., у часи совєтів після більшовицького перевороту, а модерново зазвучала вже за новітньої України, як у патріотичних роздумах нашого сучасника Володимира Белінського у книзі «Страна Моксель…», з чітким наголосом щодо першовідкривача твору, яким був аж ніяк не російський Мусін-Пушкін, до якого нас привчали століттями!? Але наразі це не є у переліку акцентів, якими маємо бажання відверто аргументувати свої гіпотетичні сумніви.
Отже князь Ігор пішов походом… На жаль чи на радість тих, хто полюбляє історію без кон’юнктурної вигоди, жоден з декількох тисяч, які бралися за перо відповідної теми, не наважився «покласти голову» за визначений остаточно і назавжди єдиновірний маршрут Ігорева похода. І слава Богові. Спостереження, як кажуть з боку впродовж десятків років показують певну смугу застійного явища щодо права на існування альтернативних думок у дискусії стосовно того, наскільки «Слово» є історичним джерелом, а на скільки наближене до того, щоб у певних частинах зватися гарним міфологічним творінням, чи навіть у певному сенсі належати до виразного фентезі. Прикро, що на час більшовицької влади існувало у офіційній радянській історіографії всього декілька імен, думка яких була домінуючою над іншими, не дивлячись на наукові ступені, звання, нагороди чи присутність не аби якого нового мислення у порівнянні зі вже давно існуючими. Отож так і жили. Добре, що хоч під завісу «совка» поклали край стереотипам поглядів на певні історичні теми. Маємо на увазі горбачовську перебудову другої половини 80-х років ХХ століття. З тієї пори багато води стекло. Незабаром двадцяті роковини, як наказала довго жити остання імперія! Та судячи по розвитку подій, нам ще довго борсатися у полоні старих ілюзій, де вивернуті й перекручені події, понівечені факти, втрачене відчуття реалій часу, а у коментарях присутнє відверте бажання не ворушити деякі сторінки історії, покладаючись на слово тих, хто продовжує жити вантажем досліджень, на які працювали кафедри, лабораторії, відділи, НДІ ще Академії наук СРСР.
Часто, будучи студентом історичного факультету, приходячи на берег Десни у краї де народився, з пагорбів Придеснянської низовини, які у Новгород-Сіверському Подесенні називають горами, годинами любувався потужною стихією річки-трудівниці. Луки обох берегів, від хутора Путивська на десятки кілометрів вниз за течією, були майже «голі» від порослі верболозу і дерев. Ось ця картина і нагадувала нам справжнє море, яке мало водне плесо, сягаючи найчастіше кількох кілометрів завширшки. Вражала хвиля, народжена вітром, що піднімав гребінь заввишки під метр! Ото відкривалась картина!
Режим повені з року в рік, аж до кінця 80-х майже не змінювався, а так наші люди добре знали, що з середини квітня і впродовж травня на Десні стоятиме висока вода!!! Високий рівень повені (від 5 до10 метрів і вище) ставав великою перешкодою для господарської діяльності колгоспів, підприємств, сполучення між районним центром і селами, Новгород-Сіверським та Шосткою!!! Спостерігаючи подібне щороку, я постійно згадував «Слово», а конкретніше наших князів, переймаючись тим, наскільки реальними могли бути події походу 1185 року за маршрутом, який ми з дитинства завчили на уроках історії, літератури, виходячи вже як зі справжніх природних обставин на річках, коли всі вони, як і Десна, перетворюються на величезний простір суцільної води від Новгорода-Сіверського на схід, на декілька сот кілометрів в напрямку шляху, який з дитинства нав’язувався зовсім не з нечисленних рядків героїчної поеми, а зі сторінок творінь пера нових майстрів новітнього часу. За спинами всіх, хто писав у відповідному річищі, як ми вже говорили, стояли імена академіків Б.Рибакова, Д.Лихачова, Грекова, інших «світил» радянської науки історії. А тому, повертаючись у студентські роки 70-х-поч.80-х, я далекий від того, щоб реально пригадати доступну для себе книгу, яка б мала мету обґрунтовано поставити під сумнів реалії подій, які кочували від однієї книжки до іншої, залишаючи непохитними як за правдивістю викладеного так і за напрямками критики основні питання поеми та всі розмови навколо неї. По суті можна говорити про певне табу. Тож виходить, що сумнів у описі деяких сюжетних напрямків у «Слові» додала чи фундаментально підготувала Десна, а якщо конкретніше, то її щорічна велика повінь!!! Хто з дописувачів про «Слово», чи дослідників давньоруського твору бачив хоч раз Десну у розливі у наших краях, той вже на завтра, при здоровому глузді, мав іншу думку про концепцію викладення подій як про повноцінне історичне джерело саме у частині декілька тижневого походу.
Отже вестиму мову про неможливість здійснити викладений за традиційними схемами (дивись Б.Рибаков «Киевская Русь и русские княжества», «Слово о полку Игореве и его современники», та інші роботи) похід княжої дружини від Новгорода-Сіверського впродовж над обтяжливого переходу 23 квітня-11травня 1185 року), коли нездоланною перешкодою повинні були стати разом з Десною десятки річок дніпровського та донського басейнів Українського Лівобережжя.
Коли останніми роками автору поки що непопулярної для багатьох істориків думки про недостовірність походу за визначеним маршрутом князя Ігоря на половців у 1185 році приходилось дискутувати з прихильниками відомої історичної лінії, то нами робився акцент на двох можливих тактичних операціях. По-перше, на можливості повторення походу шляхом від Новгорода-Сіверського по високій воді квітня-травня «військом» ентузіастів-прихильників чисельністю хоча б у півсотню кінноти з відповідним обозом провіанту, зброї, обладунків, фуражу та групою піших аж до Дону?! А по-друге, на необхідності моделювання у комп’ютерному варіанті повної картини цього епатажного походу!
Нажаль історичні дослідження радянської доби, як на нашу думку, підтвердили наші застереження стосовно існування досить цікавої практики писати через повну абстрабацію від реалій, базуючись тільки на текстах джерел, а так і без надання можливості опонентам мати право сумніватися!!! От як би випала нам нагода поспілкуватися з тими людьми, що сумлінно розписували схеми щоденних переходів дружини князів у квітні-травні 1185 року, то можливо почули б і зрозуміли, що навіть добрі історики виявилися занадто далекими у розумінні обставин, про яки писали!? Той же таки академік Б.Рибаков згоден був бачити Новгород-сіверське військо у Путивлі, за 120 кілометрів від ізначального пункту вже на другий день!!! Та що там говорити про вік дванадцятий, коли і через вісім століть після подій двотижневого походу, який, як не крути, мав розпочинатися з непростого переходу через Десну, річка за високої води й надалі диктує людям свій власний закон, паралізуючи на місяці роботу населених пунктів у Новгород-Сіверському районі (дивись на карті с.Бирин, с.Прокопівка, х.Підгірний). А за вікном ХХІ століття! Районна влада за сімдесят років совєтів і майже за двадцять в умовах нормальної країни так і не спромоглася на розв’язання ситуації, щоб повінь на Десні мав би такий вплив на життя району, як дощова погода на настрій пересічного громадянина. Отакої!
Тепер на хвилинку ближче до життєвих реалій з позицій матінки-природи.
Для початку уважно поглянемо на мапу України. А разом і відкриємо сторінки деяких поважних видань для отримання якомога ґрунтовнішої інформації про гідрологічну сітку нашої держави. Сумлінно пройшовшись так званим маршрутом князя Ігоря, яким за свого довгого життя можливо завжди був готовий з вітерцем на коні проскакати риссю академік Борис Рибаков (але чомусь утримався), ми обов’язково звернемо увагу, що дорога проходитиме через території нинішніх адміністративних областей, як Чернігівська, Сумська, Полтавська, Луганська, Донецька, які належать у фізико-географічному районуванні до трьох природних зон: Полісся, Лісостепу, Степу. А тому звернемо увагу на гідрологічний аспект проблеми. За даними «Енциклопедичного довідника. Українська Радянська Соціалістична Республіка.К.,1987» у згаданих регіонах протікають 1036 річок довжиною понад 10 км, а за своїм режимом мають особливість до весняної повені впродовж квітня-травня. Отже, враховуючи, що Ігор мав на момент походу разом з 34 роками віку ще й немалий досвід організації військових походів і у степ, і міжусобиць, то буде наївним думати, що цього разу Сіверський удільний володар спланував операцію з похмілля, чи на хвору голову!!! Ігор добре знав шлях до Путивля, а так вивести декілька тисяч ( у дослідженнях називаються 5-8 тисяч кінноти та піших воїнів) вважалось би абсурдним. Скоріш за все князі, котрих згадує героїчний твір, все ж таки мали похід на половців на чолі з молодим та амбіційним новгород-сіверцем. Але Бог розпорядився так, що ми можливо вже ніколи і не дізнаємось про низку загадок як по тексту безпосередньо твору, так і у народжених навколо нього інсуніацій.
Поруч з нами по життю з дитинства проходить немало прекрасних творів, сюжетна лінія яких побудована на переплетінні реальної картини минувшини і героїчного, в основі якого лежать епізоди міфологічного. Саме до такого, на нашу думку, треба віднести опис походу Ігоря у азовський степ, якщо і надалі погоджуватися з лінією маршруту з Новгорода-Сіверського через Путивль, у бік Осколу, через Сіверський Донець!!! Адже уявити людей, коней, провіант, зброю та об’єм фуражу для кінного переходу довжиною у 1000 кілометрів на постійних заплавах безлічі річок, то є питання звичайно що перебільшеної героїзації та міфологізації відповідних обставин і не може бути прийнята у якості об’єктивного історичного джерела.
Кожного року у квітні-травні великою водою від талого зимового снігу, що сходить з гігантської території під 90 тисяч км2, річище нашої Десни переповнюється у багато разів! Не в змозі утримати таку кількість води у берегах, Десна без зайвого клопоту мирно погоджується з природним законом на вихід потужного потоку на широку заплаву лівого берега. У деяких місцях Новгород-Сіверського Полісся відстань між двома берегами цієї пари сягає двох кілометрів!!! Це час прояву особливої загадковості головної водної помічниці Дніпра на півночі держави. Вона вправно виконує функції напування луків, заповнення додатковою водою заплавних озер та стариць. А бува, що стрімка і раптова у підйомі, вода геть руйнує і нищить те, що побудували для своїх потреб люди, хоча можливо не завжди без претензій природи!? Знаємо і про таке… А за Десною, на кожному кроці, шлях на схід покривався такими ж «морями» менших річок. І серед всього цього величезного за розмахом вкритого водою простору, по дорозі у Дикий степ і до моря, інколи знаходилось, глядячи з висоти пташиного польоту місце вільне від води - то були поодинокі поселення.
Як кажуть з давніх-давен - «все пізнається у порівнянні»! Отже, приїжджайте, досліджуйте, вивчайте, аналізуйте, порівнюйте і робіть висновки! Підґрунтям для цієї роботи має стати окрім немалого переліку джерел реальна картина оточуючого природного середовища, яке у даному випадку має право розглядатися серед провідних на порядку денному.

На запитання, чи цікаві мені роботи деяких «бувших українців», що на певному проміжку часу опинилися на теренах сусідньої Росії і почали їй служити вірою і правдою (до речі, як і личіть громадянам будь якої держави), і при цьому продовжувати писати дослідження вже з позицій «єдіної і нєдєлімой»,я завжди категорично даю негативну відповідь. Чому так виходить? Мабуть все з тієї ж застарілої причини, до болі знайомої з часів аж від 17- го століття і до розпаду Союзу, коли представники української еліти, опинившись чи то у Білокам’яній, чи у північній Пальмірі на узбережжі Неви, геть втрачали український дух, перетворюючись на звичайнісіньких хохлів. Особливо легко Москві вдалось вплинути на українську свідомість за часів «совка».Скільки їх, талановитих хлопців і дівчат зрізних причин розкидала доля по величезному просторові останньої імперії на імя Радянський Союз.Цікаво б було зробити неможливе-взяти та і зібрати разом все українське плем’я докупи.Ото б вийшла сила! Так ні, поки що ми не готові до такого дійства навіть віртуально, чи у ві сні ! Нічого, трішечки повчимося у євреїв, і тоді настане і наша черга, єднати українське коріння!!!
Ой, здається це я вже занадто , років на сто, побіг уперед поперед возу! Поки ж ми зовсім інші. Та воно і не дивно, адже колоніальне ярмо , натиравши шию цілому народові, а не поодиноким його представникам, безслідно не минає. Най ганебнішою похідною з усієї системи совкового життя впродовж семи десяти років, як на мене, стало монкурство та яничарство, які перетворилися на суцільний біль суспільства вже у ХХІ столітті. І вона ця хвороба така заразна , що без певних своєчасних заходів самостійно не виліковується.
Борис ДАМОЦЬКИЙ



Теги:Новгород-Сіверський, Б. Дамоцький, Слово о полку Ігоревім

Читайте також

Коментарі (0)
avatar