Серед українських політиків при владі вже виробився певний стандарт поведінки під час прямих телефонних ліній, що дозволяє їм перетворювати будь-яку розмову з народом на балаган.

Він зводиться по-перше, до демонстративного розуміння того, що відбувається в країні в стилі «так такого просто не може бути! Я розберуся, і все виправлю!» і, по-друге, до закликів бути готовим до певних незручностей заради реформ. Вся це приправляється ритуальними прокльонами на адресу «ворогів», які «не дають нормально проводити згадані реформи» – це додає якусь логіку поясненням, чому конкретні «незручності» є, а абстрактних «реформ» немає. Взагалі, цей стиль не новий і був блискуче випробуваний в свій час Леонідом Черновецьким, який не боявся публічної політики, справедливо вважаючи, що формат клоуна в ній – це теж формат. Але чи тільки Черновецький веде себе таким чином?

Як показала остання пряма лінія віце-прем’єра Сергія Тігіпка в «Комсомольській правді», ця риторика активно використовується і представниками нинішнього владного олімпу. Хоча з іншого боку, чим той же Тігіпко відрізняється від Черновецького? Та в принципі нічим: та ж тяга козирнути голим торсом, популізм, обіцянки позбавити роботи всіх «корупціонерів», шлях у політику, що проліг через банк. Та й електорат схожий – у Черновецького це бабусі, яким хочеться зайвої порції гречки, а у Тігіпко – домогосподарки, яким хочеться зробити приємне симпатичному м’язистого чоловікові.

Якщо ми будемо продовжувати проводити паралелі з Черновецьким, то виявимо, що наш «герой» не має ніякого розуміння реального стану справ в країні. Черновецький пише листи слону, співає на сходинках перед міськрадою, дає прес-конференції в плавках і відвідує філармонію в спортивному костюмі, чим дає підстави називати себе недоумкуватим. Наш же «вічно перспективний політик» не робить таких екстравагантних вчинків, і тому вважається, що він ніби професіонал. Але випадкові застереження дають зрозуміти, що про ситуацію в країні Сергій Леонідович знає ненабагато більше, ніж Черновецький про Київ. То перевірка виявить на Печерському ринку картоплю по 3,5 і гречку по 8 гривень, то вона ж раптом зробить відкриття, що нібито в Києві немає бажаючих зайняти вакансії двірників, які нібито отримують по півтори тисячі гривень. Тігіпко також знає, що «в одному Києві нині понад 100 тисяч вакантних робочих місць». Дивно, що цього не знають ті заробітчани, які щоранку товпляться в пошуках поденної роботи біля метро «Вокзальна». Зате він (як і багато інших міністрів) бачить в Україні суцільне економічне зростання. У всякому разі, у згаданій розмові з читачами він говорить про нього, як про сам собою зрозумілий факт.

«Фахівців скорочувати не будуть: є попит на робочу силу, він пов’язаний зі зростанням економіки. Зростання завжди вимагає нових робочих місць». – Це говориться в державі, в якій податкові ініціативи Тігіпка заганяють людей, особливо приватних підприємців, в тінь. Тігіпку легко відповідати на запитання. Коли його питають про одне, він говорить про зовсім протилежне. Сергій Леонідович вміє парирувати абстрактним відповідями будь-яке конкретне питання. Наприклад, таке, яке задав учасник прямої лінії на ім’я Олег: «Що робити 55-річному чоловіку з 29-річнім трудовим стажем? За чинним законодавством, у 60 років він отримав би базову пенсію і надбавку за дев’ять років понаднормового стажу. А за новим законом він не лише не отримає надбавки, але і зменшилася його базова пенсія, бо до 35 років стажу йому не вистачає року! За кого ви маєте людей?…». Як ви думаєте, чи порадує пана Олега ось така відповідь: «Плюс 21 відсоток надходжень до Пенсійного фонду в цьому році в порівнянні з попереднім роком мене вельми обнадіюють. Я хочу займатися реальною політикою. Я не балачками займаюся, а конкретними завданнями. Вже в цьому році пенсіонери відчують реформи, які ми проводимо». Як на мене, враховуючи разючі підсумки року роботи Тігіпка, остання фраза повинна була б дуже сильно насторожити наших пенсіонерів. Щоправда, за словами Сергія Леонідовича, він готовий боротися з великими пенсіями. Тим більше, що на зустрічах «люди буквально кричать: чому у нас пенсія 800 гривень, а у “них “- по 100 тисяч? І прізвища мені відразу називають, відомі прізвища». Правда, при цьому борець за високий пенсійний вік категорично відмовляється назвати прізвища самих «жирних» українських пенсіонерів, а питання про пенсії президента його взагалі «не цікавить». І це людина, яка тут же заявляє про готовність до скорочення надмірно великих державних виплат, якщо йому, звичайно, дозволять, парламентарії.

«За настроями депутатів, з розмов, я зрозумів, що навряд чи вдасться провести рішення про зменшення надвеликих пенсій, – стогне борець за пенсійну справедливість Сергій Тігіпко. – Депутати посилаються на пояснення Конституційного суду, на здоровий глузд …»

Тобто, саме депутати – це ворог номер один, що стоїть перед реформаторськими задумками Сергія Тігіпка. У такому випадку за свою незалежність від влади український парламент може навіть позмагатися з білоруським. Там теж час від часу президент передає на розгляд парламенту договори то про кордон з Україною, то про визнання Південної Осетії, а «непокірливі» депутати все провалюють. І нічого не може зробити Олександр Григорович з депутатським корпусом, тому що – «демократія». Он і в Туркменії депутати один раз виступили проти Саппармурада Ніязова – коли він подав до парламенту прохання про відставку. І вже, звичайно, в України, де свято «шанується» принцип поділу влади, законодавці можуть запросто «забалотувати» будь-яку кабмінівську ініціативу.

Це десь в іншій країні депутати голосують за велінням руки глави фракції чужими картками. У нас в Україні панує просто «безкрай» демократії, коли депутати, в тому числі і більшості, ну зовсім не слухають ініціатив ані президента, ані уряду. І щоб виправити становище, як дуже логічно виводить думку Сергій Леонідович, у Верховній Раді не вистачає для повного щастя саме фракції «Сильної України». Тому що «просто політик-одинак» не такий ефективний, як якщо б у парламенті сиділо тридцять схожих на нього «одинаків». І вже, звичайно, Тігіпко стоїть стіною проти перенесення виборів парламенту на 2015 рік, і зовсім не тому, що до того часу від «Сильної Україна» може і не залишитися нічого. Він, виявляється, дуже боїться падіння міжнародного рейтингу України.

До речі, про рейтинги. Віце-прем’єр каже, що в рейтингу своєї політсили він «не дуже орієнтується», що дуже показово як для політика, чий передвиборчий ролик на президентських виборах починався словами «вже зараз ясно, що Тігіпко виходить у другий тур …». По-своєму, це теж симптом. Тут незрозуміло, як три відсотки-то набрати…

Андрій Ірченко
Джерело: ЦЕНЗОР.НЕТ.