Мова про шкільну програму колективу полтавської професорки Ольги Ніколенко “Світова/зарубіжна література. 5-9 класи”, за якою й зараз навчаються мільйони юних українців. Цей наскрізь антиукраїнський документ, мов “троянського коня”, затягла до української школи в 2012 році кліка українофоба Дмитра Табачника.

У експертному середовищі та ЗМІ давно й багато говориться про те, що “програма О. Ніколенко відзначається прямим ігноруванням принципів науковості, доступності, відповідності віковим особливостям, змістовим наповненням, яке не сприятиме духовному зростанню учнівської молоді”, що в цій програмі та підручниках замість класики школярам авторка підсовує “розважальну суміш” (Максим Стріха), “шансонну естетику (Ірена Карпа), “хуторянський кордебалет” (Всеволод Ткаченко) тощо.

Але, здається, саму пані Ніколенко реальна “якість” її програми та підручників турбує приблизно тією ж мірою, що й “Кремлівського рупора” Дмітрія Кісєльова цікавить правда про "русский мир", яким він постає насправді в анексованому Криму, на Донбасі чи в Сирії. А українській освітянській владі до цього, начебто, й діла нема...

Здавалося б, слідом за нашою мовчазною владою могли б промовчати і ми... Але ні, не можемо, бо добре пам’ятаємо життєве кредо нашого старшого товариша й соратника В’ячеслава Чорновола: “Україна починається з тебе!” Тож хто, крім нас, наводитиме порядок у нашій хаті? Хто вимітатиме з неї вату, хай в які б наукові шати чи вишиванки вона не рядилася? До того ж, нам шкода не лише учнів і батьків, а й тисяч щирих учителів-патріотів, котрі з кожним новим днем вимушеного викладання за табачниківською програмою все частіше хапаються за голову: мовляв, ми знали, що це погано, але не до такої ж міри!

Сьогодні вже ні для кого не секрет, що справдешнім завданням міністра-українофоба Дмитра Табачника (чиї проекти досі відстоюють Ніколенко & K, обливаючи брудом патріотів-професіоналів), була “ватизація та дебілізація” українців. Економічна руйнація України (“розпилювання” держбюджету для друку "нових" підручників за "новими" програмами) доповнювалася руйнацією ідеологічною. Бо хіба не руйнацією української держави можна вважати єзуїтське позбавлення її молоді доступу до вивчення європейського літературного Канону, закладеного до повноцінного естетико-патріотичного курсу “Зарубіжна література”, який до табачниківських “реформ” якісно перевершував курс “Русская литература”, назавжди виводячи Україну з естетичної тіні Росії! Чи не тому його й кинулися паплюжити табачниківські “реформатори-імітатори”, перетворюючи на якийсь “духовний фастфуд”? Адже не можна забувати, що українофобія була тоді державною політикою, і так само, як освіта й наука, систематично руйнувалися оборона, служба безпеки, медицина та інші галузі.

Якщо потрібні конкретні приклади з програми Ольги Ніколенко, то їх безліч! Чого варте хоча б вилучення зі шкільного вивчення знаменитого роману Даніеля Дефо "Робінзон Крузо", що на ньому, на думку Жана-Жака Руссо, виховувалася ментальність Європи. Щоправда, кому з можновладців доби Межигір'я був близьким образ т р у д і в н и к а-Робінзона, якщо, “за поняттями, бабло” зароблялося аж ніяк не чесною працею... Не знайшлося в програмі пані Ніколенко місця і класиці дитячого читання – оповідкам Дж. Кіплінга про Мауглі. А то, бува, начитаються українці про Мауглі, котрий мав почуття власної гідності, та й вийдуть на Майдан за свої права й свободи, "не лякаючись ні нападів, ні опадів"... Не влаштувала полтавську професорку й поема англійця Джорджа Байрона “Мазепа”, де з глибокою симпатією зображено всесвітньовідомого українського гетьмана. Це ж не Пушкінська “Полтава”, де залито глянцем Петра І. Вочевидь, зовсім не тією Полтавою марить дехто з полтавців, надто після отримання Путінської медальки на 300-річчя перемоги “русского оружия под Полтавой” (див.: https://uk.wikipedia.org/wiki/ Ніколенко_Ольга_Миколаївна).

Ну добре, класичним творам, на яких виховувалися цілі покоління, в програмі Ольги Ніколенко місця не знайшлось. То, може, їх замінили якимись іншими шедеврами чи, принаймні, хоча б чимось путнім? Та де там! Інакше як цинічним знущанням над психікою 7-класників нововведений до програми вірш Пушкіна «19 жовтня 1825 року» не назвеш. Нудьгуючи в Михайлівському на засланні (“русский мир” чавив таланти вже тоді), поет топив свою нудьгу в пиятиці: «...А ты, вино, осенней стужи друг, // Пролей мне в грудь отрадное похмелье, // Минутное забвенье горьких мук».

Але головне питання: як український учитель виховуватиме патріотизм, аналізуючи з учнями “вєрноподданічєскій” текст Пушкіна: «Полней, полней! и, серцем возгоря, / Опять до дна, до капли выпивайте! / Но за кого? О други, угадайте… / Ура, н а ш ц а р ь! Так! выпьем за ц а р я. / Он человек! Им властвует мгновенье. / Он раб молвы, сомнений и страстей; / Простим ему неправное гоненье: / Он взял Париж, он основал Лицей». Так і напрошується сучасне продовження цих холопських дифірамбів: “Он Крым отгрыз / Он надкусил Донбасс…» І фінальний акорд: «Всё те же мы: нам целый мир чужина; // Отечество нам Царское Село». Задумайтесь: якщо український школяр з дитинства, мов мантру, повторюватиме: “Отечество нам Царское Село”, то якому ж “Отєчеству” він присягатиме у військоматі? Отже, як не крути, а опанування програми полтавської професорки Ольги Ніколенко – це прямий шлях до державної зради Україні.

Далі більше: пані Ніколенко закликає вивчати ще й тонкощі статевих збочень!

Прислухаймось до вчительки Валентини Паращук: «У рекомендованому програмою творі Ульфа Старка (це одна з численних “новацій”, що ними не нахвалиться О. Ніколенко. – В. Т., С. С.) не те що про духовне, а про елементарну культуру не йдеться! Я розумію: часи змінюються. Але не до такої міри! Таке враження, що автори Програми не читали твору, який рекомендують дітям. Та й Міністерство недбало поставилось до своєї роботи!

Наводимо фрагмент: стор. 72: «Хлопчаки кинулися до роздягальні, вони стягали з себе спітнілі спортивні костюми і голяка бігли в душ. Я з цікавістю поглядала на члени, що підскакували в них між ногами, наче сосиски чи маленькі морквинки…». Стор. 78: «Я поклала голову Ісакові на груди і дивилася йому на ноги. Його член між ногами піднімався, як іграшковий надувний язичок. Він згинався кумедною дугою, ніби рогалик, рожевий у світанкових променях». «Я не ханжа, – запевнює В. Паращук, – але... після такого задумаєшся, а чи не краще зробити все можливе, щоб дитина здобула приватну освіту?». То що нав”язується юним українцям: ексгібіціонізм? вуайєризм? Не дошукуймося правильного діагнозу, але що табачниківська програма неймовірно далека від педагогіки – то це точно! Але й це ще не все.

Семикласниця та її батьки з Полтавщини (вони просили не називати прізвищ, бо бояться переслідувань) обурюються, що за підручником «Зарубіжна література. 7 клас» (К., «Грамота», 2015, автори О. М. Ніколенко, Т. М. Конєва, О. В. Орлова) ученицю примушують на прикладі інцесту (омріяного статевого зв’язку між дядьком Шимеком і його рідною племінницею Бузею) в повісті Шолом-Алейхема «Пісня над піснями», вважати цю розпусту... «утвердженням високих морально-етичних цінностей» (!), та ще й «розкривати сутність трактування проблеми кохання у творі Шолом-Алейхема!!!» Звісно, талановитий гебрейський письменник з Полтавщини Шолом Нухомович Рабінович (псевдонім – “Шолом-Алейхем”) описав традиції, на які його народ має повне право. Але до чого тут українська освіта ХХІ століття? Проаналізуйте хоча б перелік генетичних (невиліковних!) хвороб ашкеназі, до яких призводить «чисте кохання» між близькими родичами. Тож слід на повен голос попередити українців про небезпеку пропагування в шкільних програмах ще й інцесту...

Ось і виходить, що в українській державній школі, виконуючи українські державні програми, учителі за державні ж кошти вже третій постмайданний рік поспіль провадять агресивну антиукраїнську табачниківську політику, перетворюючи мільйони українських дітей на державних зрадників і статевих збоченців.

Тому з усією невідворотністю постає закономірне питання: то на кого ж урешті решт працює ця вічно жива (непотопима?) купка «науковців», які донині так запопадливо обслуговують ідеологічні потреби Кремля? Якій конкретно країні це вигідно? Що не Україні, то це 100%!!!

І, нарешті, принципове запитання до української влади: панове можновладці, допоки ви потуратимете нарузі над Україною?

Всеволод ТКАЧЕНКО, Світлана СЕМЕНЮК