Головна › Статті › Невідома Україна
Невідома Україна
Чорний ангел революції
11-Лют-08 4501 5.0 0
Укріплювалася радянська влада на Чернігівщині у 1918 — 1922 рр. 20 ст., люто боронилися селяни, своїми грудьми вони зупиняли нових ординців – більшовиків. Підіймалися нові месники, нові запорожці, прокинувся україн¬ський дух. Один з таких героїв — отаман Ангел.
«Станція Конотоп, 1918 рік, початок повстання проти гетьмана, німецькі війська вже не поводяться так певно, на сцену ви¬йшли українці, — пише Роман Коваль в книзі «За волю і честь». – По перону станції, намагаючись зігрітися, бігали в коротких сіро-синюватих австрійських шинелях і сірих кашкетах із жовто-блакитними кокардами на червоному полі вояки 1-го Сірого полку Української армії. Окрім них по коліях та станції тинялися озбро¬єні вояки в довгих жупанах, свитках і шапках із червоними шликами. Це були козаки Червоного куреня смерті отамана Ангела, ешелон якого теж стояв на станції. А в штабі проходила нарада…
Отаман Ангел, високого росту брюнет, був подібний на грузина. В його чорних булькатих очах «завше палали вогники невичерп¬ної енергії і рішучої вдачі, — писав про нього підполковник армії УНР Михайло Середа. – Його жилава рухлива постать завше перебувала в напруженні всіх мускулів, потребуючи постійно гострих вражень і мінливих рухів. Був зодягнений як кавказькі інгуші – в чорну вовняну бурку, гостроверху чорну папаху і кавказькі вовняні чоботи, що знизу були обшиті шкірою».
Михайло Середа характеризував Ангела як «свідомого українця і націоналіста», людину невичерпної енергії та рішучої вдачі, талановитого конспіратора.
Вже наступного дня після проголошення гетьманом федерації з Росією Ангел опинився в Чернігові, в помешканні чернігів¬ського отамана Нагорського. Тут зійшлися обміркувати ситуацію сотник Борис Палій, отаман Нагорський і його ад’ютант Сергій Сидоренко. Як тільки отамани отримали більш-менш достовірну інформацію, вони відразу ж вирішили виступити. Постановили, що сотник Палій має стати на чолі Сірої дивізії – дисциплінованої військової одиниці, що перебувала в наших краях. Сидоренко очолить Чернігівський кінний полк, а Євген Ангел мусив сформувати курінь смерті й провадити з ним партизанські акції в запіллі ворога. Начальником штабу Червоного куреня смерті став Голуб…
Визволено Ічню, Прилуки, на черзі — Київ
Расскажи мне, пожалуйста,
Мой дорогой,
Мой застенчивый друг,
Расскажи мне о том,
Как пылала Полтава,
Как трясся Джанкой,
Как Саратов крестился
Последним крестом.
Вірш про будні ЧК, автор – Михайло Свєтлов.
Козаки Ангела і сірожупанники спочатку здійснили переворот «у самому Конотопі». Через де¬який час Ангел зорганізував де реквізиціями, де мобілізаціями, а де й просто агітацією досить нормальний військовий загін, що з часом перетворився на кінний. Через деякий час, не узгодивши своїх дій з представниками інших петлюрівських військ, через намагання пограбувати німців, що вже здалися, він почав конфліктувати з військами УНР. Далі отаман вже провадив боротьбу на власний розсуд. Ангел продовжував оперувати на Чернігівщині, зокрема у Прилуцькому та Ічнянському повітах. Перелітав до Полтавської губернії – у Лохвицький і Лубенський повіти. Воював і на Київщині. Загін його становив близько 400 козаків. Бився проти частин Красної і Добровольчої армій у районі Ічні, Борзни, Крутів, Конотопа, Ніжина, Козельця, Бахмача, Прилук, Чернігова…
25 лютого 1919 р. разом з отаманами Гонтою та Чорною Марусею розбив більшовиків під Ічнею. 1 березня Євген Ангел, Іван Гонта, Чорна Маруся вибили червоних із шести сіл Ічнянського повіту, а вже 18 березня звільнили весь Ічнянський повіт. 23 квітня 1919 року «соввласть» оголосила отамана Ангела поза законом. 3 травня 1919 року він з рештками загону в 60 кінних перейшов на правобережжя – у Трипілля, до отамана Зеленого. Та невдовзі повернувся на Чер¬нігівщину…30 жовтня 1919 р. разом із отаманом Чалим він звільнив від більшовиків Прилуки.
На адресу отамана часто лунали звинувачення і в антисемітизмі, і в отаманщині. Можливо, частково це й правда, але правда й те, що він не зрадив України.
Ось лише декілька епізодів з його бойової біографії.
1920 року після наступу поляків активізувалася збройна боротьба. У багатьох повітах прокотилася хвиля повстань. У селах Літки та Зазим’я Остерського повіту на Чернігівщині (тепер Броварський район Київської області) селяни, одержавши від отамана Ангела кулемети, гвинтівки та набої, повстали проти червоної влади. Вони розгромили сільради, вбили радянських працівників і продармійців (осіб, що реквізували зерно). Каральні загони Остерського і Козелецького по¬літбюро були змушені відступити. На допомогу їм колегія Київської губчека послала загін під командою комбата Шпаківського. Тоді селяни вдалися до військових хитрощів. Вони вдали, ніби здаються, але, як тільки загін чекістів увійшов у село Літки, відкрили вогонь. Майже всі червоні карателі були знищені. Через декілька днів загони селян були розбиті «дикою» 7-ю радянською башкирською бригадою. Можна тільки уявити, що ті башкири зробили з цими селами...
Про діяльність отамана Ангела ніхто краще не скаже, як сам ворог, тож наведемо уривок з однієї книги: «…Дуже часто че¬кістам Чернігівщини доводилося згортати оперативну роботу і зі зброєю в руках громити бандитські ватаги, придушувати куркульські заколоти. Постійну боротьбу з шекерівськими і анге¬лівськими бандами вели загони Борзенської ЧК на чолі з її головою Чигирином та батальйоном Чернігівської губчека під керівництвом політкомісара Ковальова. Сотні чекістів полягли в боротьбі з контрреволюцією від рук бандитів, змовників і оскаженілої куркульні».
Ад’ютант його
превосходительства
Кров, пролита для великої мети, не засихає.
С. Петлюра
До цього часу не було відомо походження отамана. І ось до¬слідник Віктор Баранов, як повідомило агентство ПРИМА (Росія), розшукав у Тюмені Маргариту Орлову, племінницю повстанського отамана Євгена Ангела. Вона і повідала йому, що Євген Петрович Ангел народився 1897 року в с. Власівка Чернігівської губернії, тепер Ічнянського району. Предками його були болгари. Батько майбутнього отамана служив єгерем у садибі чернігівського дідича Василя Тарновського, щедрого мецената української культури, в якого часто гостювали видатні митці – Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Марко Вовчок, Ілля Рєпін, Микола Ге, Михайло Глінка та інші. Культурне середовище мало вплив на Петра Ангела і на його синів. До слова, у маєтку Качанівка існувала зібрана Василем Тарновським колекція козацько-гетьманської старовини. Хтозна, може, малому Євгену і поталанило побачити гетьманські регалії та козацьку зброю, може, саме тоді козацька романтика полонила його серце...
Закінчивши міністерське училище та кадетський корпус, Євген вступив до школи прапорщиків. Взяв участь у Першій світовій війні. Дослужився до поручика. Його племінниця стверджувала, що отамана наприкінці 1919 р. скарали на смерть чекісти. Існують інші версії. Зокрема з нарису “Отаман Ангел” Михайла Середи довідуємося, що наприкінці 1919 року Євгена Ангела розстріляли денікінці, а Микола Чеботарів у листі до Осипа Безпалка писав, що Ангел помер від тифу. Інше стверджував у книжці “Тортури” інженер Туркало: мовляв, отамана розстріляли більшовики в серпні 1921 року. Радянські ж історики висловлювали думку, що Ангел утік до Англії, де став офіцером розвідки.
Маргарита Орлова повідомила, що совєтська влада репресувала рідного брата отамана – Олександра, син якого, бажаючи уникнути репресій, змінив своє “бандитське прізвище”.
Олександр ЯСЕНЧУК.
ВІДОЗВА
Кругом України вороги. Весь світ повстав, аби знищити наш край, наш нарід. На наших границях ворожі нам війська: румуни, поляки, французи, англичане, а большевики пруться в саме серце України і хочуть знищити наш нарід. Вони хочуть не тільки розграбувати добро нашого народу, але хочуть украсти його душу. Це саме найстрашніший ворог, бо він користується темнотою нашого народу. Ми знову, як і рік тому назад, стоїмо над пропастю, знову поміщики розбиті революційними військами і большевики, які в час визвольного руху не приймали активної участи в боротьбі проти гетьманців, хочуть провокаціровать наших діячів наш уряд. Гетьманці цілими гуртами записуються в большевицькі війська і нацьковують останніх на нас, бо добре знають, що поки буде існувати Українська Республіканська Армія, вони не зможуть взяти перемогу над нами. Селяне й робітники. Невже ви вірете тим, котрі прийшли на готове, чи тим, котрі лили кров за Волю і Землю. Що буде, коли знову ми впадемо, коли наша республіканська Армія буде розбита. На кого ви опритесь, у кого ви будете шукати захисту від гетьманських шомполів і розстрілів. Республіканська Українська Армія є міць і сила України. Ідіть туди всі! Вигоньте своїх синів, бо краще життя здобуваться лише боротьбою. Записуйтеся в Курінь Смерти імени Кошового Івана Сірка, бо він має велику мету знищити ворога. Всі хто йде проти поляків, англичан, французів записуйтесь в Курінь Імени кошового Івана Сірка. Всі хто дійсно бажає добра, волі і землі Українському народу, записуйтесь в Курінь Смерти. Всі хто хоче знищити ворогів України — записуйтесь до Куріня Смерти. Одно з двох — чи здобудано волю України, чи з славою загинемо.
Записуватись можно в Штабі Куріня в Комісії по вербуванню козаків для Куріня Смерти. (Комерційна школа)


Коментарі (0)
avatar