Що за нагальна необхiднiсть була вже через 8 рокiв пiсля прийняття «кучмо-морозiвської» Конституцiї України вносити у неї змiни?
Якщо необхiднiсть i була, то виключно для того, щоб зберегти головне досягнення антинародного режиму — систему влади, що побудована на балансуваннi Л.Кучми помiж породженими пiд його патронатом донецьким та днiпропетровським олiгархiчними кланами. В той же час кожному зрозумiло: якщо вся влада подiлена лише мiж двома конкуруючими кланами — це вкрай нестабiльна влада. У кожного з цих суперкланiв виникає велика спокуса перемогти свого конкурента i захопити геть усю владу в державi.
Чи могло бути iнакше на безмежно багатiй українськiй землi? Нi! Як кажуть, Україна настiльки багата, що не встигають розкрасти — нове виростає. Ось чому Україна — чи не єдина країна в Схiднiй Європi, що без зупинок проскочила шлях вiд панування «червоних» директорiв в економiцi i владi й опинилися пiд пресом двох олiгархiчних суперкланiв?
Уявімо, що замiсть кожного мiльярдера-глобалiста (який, як правило, капiтали розсовує по свiтах в офшорних зонах, бо великий капiтал не має батькiвщини) було б вiд 100 до 1000 справжнiх українських мiльйонерiв-виробникiв i потужний середнiй клас. Це була б iнша Україна — українська Україна.
Президент України В.Ющенко, який саме за пiдтримки середнього класу перемiг у протистояннi із системою олiгархiчного «кучмiзму», мав шанс її подолати тiльки у разi, якщо б мав такi ж самi повноваження, що й Л.Кучма.
Отже, можна було змiнити правила гри в економiцi країни на користь середнього класу та українського селянства. Не дарма люди кажуть, що клин клином вибивають. Цього не сталося, бо на виборах 2006 року перемогли лише партiї та блоки, якi представляли виключно iнтереси олiгархiв-мiльярдерiв. Щодо окремих вкраплень представникiв правих нацiонально-демократичних сил, якi вибороли i незалежнiсть, i цю бiльш-менш демократичну Конституцiю України, у виборчих списках мегаблокiв, то це не що iнше, як дуже вдала спроба полiттехнологiв не допустити «правих» до Верховної Ради України та мiсцевих рад як потужної самостiйної полiтичної сили.
На жаль, поганою чи гарною була Конституцiя України, що приймалася в нiч на 28 червня 1996 року пiд загрозою референдуму вiд Л.Кучми, українцi вже нiколи не дiзнаються. Президент В.Ющенко не має i не буде вже мати тих повноважень, якi мав Л.Кучма. Тож сподiватися тiльки на В.Ющенка, щоб вiн зруйнував створену бiльш як 10 рокiв тому антинародну олiгархiчну систему влади вже, не варто.
Головне — що зробило власне саме українське суспiльство для реалiзацiї демократичних норм, які мiстяться в нашiй Конституцiї?
Чи обурює кожного громадянина України та наруга, з якою народнi депутати порушують нашу Конституцiю? Ось лише деякi найбiльш зухвалi випадки.
1. Чому, якщо народнi депутати вiдсутнi на засiданнях Верховної Ради України, за них «голосує» електронна система «Рада» та картки?
Мiльйони українцiв з року в рiк бачать, як бiля пiвсотнi нардепiв голосують за 250, тим самим зухвало порушують статтю 84 Конституцiї України, якою встановлено, що «голосування на засiданнях Верховної Ради України здiйснюється народним депутатом України ОСОБИСТО». А чому? Бо сотнi нардепiв фактично не припиняють займатися пiдприємницькою дiяльнiстю або керiвництвом пiдприємствами, що заборонено статтеюю 78 Конституцiї.
Дехто з лiдерiв нинiшньої опозицiї на останнiх виборах ледь не клявся, що прикладе всi зусилля, щоб покiнчити з цiєю ганебною для цивiлiзованих i не цивiлiзованих країн практикою голосування. Не дочекалися...
Переконаний, що тiльки неухильне дотримання норм цих статей Конституцiї змiнило б персональний склад Верховної Ради України. Замiсть сьогоднiшнiх 40 — 50 справжнiх народних депутатiв, яких знають в обличчя виборцi, мали б уже щонайменше 300 — 350. Який же олiгарх чи великий бiзнесмен буде втрачати час на засiданнях Верховної Ради України? Отже, на Печерських пагорбах у Києвi з’явилися б справжнi полiтики, а не «кнопкодави» — масажистки, секретарки, охоронцi, друзi-родичi олiгархiв i партiйних босiв. Звiсно, якщо б ще й обирання нардепiв вiдбувалося не за закритими партiйними списками, як це сталося у 2006 роцi згiдно з «морозiвськими» змiнами до Конституцiї України.
2. Чому досi немає конституцiйного закону про органiзацiю i порядок дiяльностi Верховної Ради України, тобто Закону України «Про Регламент Верховної Ради України»?
Отже, сьогоднi вищий законодавчий орган держави — Верховна Рада України — дiє фактично як неконституцiйний орган, бо положення так званого Регламенту, якими керуються нардепи i здiйснює свої повноваження голова ВРУ О.Мороз, не пройшли «контроль на конституцiйнiсть» гарантом Конституцiї, як це вiдбувається з будь-яким Законом України. Фактично маємо узурпацiю посади голови Верховної влади України лiдером Соцiалiстичної партiї України. Партiї, яка створена лiдером групи «239» О.Морозом пiсля заборони у 1991 роцi КПУ, щоб захищати комунiстичну номенклатуру. У якiй ще країнi законодавчий орган держави витримує i комунiстiв, i соцiалiстiв? У чому мiж ними рiзниця?
3. Чому досi правляча коалiцiя КПУ-СПУ-ПРУ вiдповiдно до Конституцiї України не прийняла Програму дiяльностi Кабiнету Мiнiстрiв України, сформованого нею ще 4 серпня 2006 року?
Звернемо увагу на те, що згiдно зі статтею 114 Конституцiї України «Прем’єр-мiнiстр керує роботою Кабiнету Мiнiстрiв України, спрямовує її на виконання Програми дiяльностi Кабiнету Мiнiстрiв України, схваленої Верховною Радою України». Маємо незаперечне порушення Конституцiї України та фактично узурпацiю посади Прем’єр-мiнiстра головою Партiї регiонiв України, який сьогоднi керує у неконституцiйний спосiб роботою виконавчої гiлки влади i, звiсно, не на виконання Програми Кабiнету Мiнiстрiв України. Бо її нема. Отже, фактично нашою державою керує В.Янукович або на свiй розсуд, або в iнтересах одного з олiгархiчних кланiв?
Хiба може бути нашою Конституцiя, якщо її норми зухвало iгноруються в першу чергу самими ж народними обранцями i вищими керiвниками держави? Здається, чи не єдина норма Конституцiї, що виконується народними депутатами i посадовцями на всi 100 вiдсоткiв, так це стаття 80, якою їм гарантована депутатська недоторканнiсть. Найгiрше, що до цього ганебного неподобства звикли i вважають, що, як писав Тарас Шевченко, «нехай буде отакечки», і мiльйони українських виборцiв. I це лихо, крiм самих українцiв, не виправлять нiякi черговi змiни до Конституцiї України, бо кожен народ має таку владу, на яку заслуговує.

Довiдка з iсторiї української Конституцiї
XI столiття. Київська Русь. Перiод князювання великого, могутнього Ярослава Мудрого. Ним було складено одну з найперших юридичних пам’яток Київської Русi — «Руську правду». Сьогоднi вiдомо 106 спискiв, якi вiдображають права власностi, види договорiв, покарань, що iснували на той час у Київськiй Русi.

У 1588 роцi на землях України починає дiяти Литовський статут, який на той час захищав iнтереси польсько-литовської шляхти, що панувала на територiї України.

Значне мiсце в правовiй культурi України займають збiрки Маґдебурзького права, яке встановлювало порядок виборiв i функцiй органiв мiського самоврядування, суду, купецьких об’єднань, цехiв, спадкоємництва, визначало покарання за рiзнi види злочинiв. Застосування Маґдебурзького права було припинено на територiї України в 1786 роцi, окрiм Києва, де воно зберiгалося аж до 1835 року.

У 1710 роцi вiдомий український гетьман Пилип Орлик склав першу демократичну Конституцiю «Пакти й конституцiї законiв i вольностей Вiйська Запорозького», де встановлювався державний суверенiтет i означалися кордони Української держави.

Iдея суверенiтету втiлюється в 1917 роцi пiсля падiння самодержавства в Росiї, коли новостворена Українська Центральна Рада видає 3 Унiверсали. А 22 сiчня 1918 року в IV Унiверсалi було проголошено створення Української Народної Республiки. 29 квiтня 1918 року на сесiї Центральної Ради було затверджено Конституцiю, яку розробив Михайло Грушевський. У перiод iснування Радянського Союзу було прийнято чотири Конституцiї, якi поширювалися i на Українську Радянську Соцiалiстичну Республiку.

Пiсля проголошення Акта про незалежнiсть України 24 серпня 1991 року на територiї нашої держави дiяла Конституцiя УРСР, прийнята в 1977 роцi, до якої було внесено понад 200 поправок. З 20 вересня 1994 року було створено Конституцiйну комiсiю, яка розробила нову конституцiю створеної держави. 28 червня 1996 року Верховна Рада нарештi прийняла Конституцiю України.