Тим більше, що Президент пропонує «зібрати пропозиції» та сформувати нову «концепцію основних положень», а у преамбулі до вказаного матеріалу зазначається: «Треба перевизначити відносини держави і людини у бік пріоритетності інтересів кожного громадянина; лише в таких умовах держава служитиме людям.»
Твердження, винесене у заголовок, є цілком слушним і щодня віддзеркалюється практикою: лукавий приховується в дрібницях. Причому, особливо успішно приховується у дрібницях очевидних, тобто тих, що лежать на поверхні. А на поверхні лежить Конституція України.
«Великий тлумачний словник сучасної української мови» (вид–во «Перун», 2007) розкриває значення слова конституція (лат. constitutio – вcтановлення, побудова; в тому числі, наприклад, побудова тіла, організаційної структури, встановлення відповідальності тощо) як «Основний закон держави, що визначає суспільний і державний лад, виборчу систему, принципи організації та діяльності державних органів, основні права та обов’язки громадян.»
Із урахуванням ментальних відмінностей української мови і латини, будемо вважати, що слово «визначає» є синонімом слова «встановлює», а отже, може відображати також структурну побудову стосунків у державі, в тому числі: прав і обов’язків. Всіх прав і обов’язків: як прав і обов’язків громадян по відношенню до держави, так і прав та обов’язків держави по відношенню до громадян.
Але чому тоді зазначений тлумачний словник подає, що в Конституції мають бути лише права та обов’язки громадян? Чи саме таке тлумачення є випадковим, чи може притягнуте за вуха на догоду сучасній кон’юнктурі навколо конституційних дебатів, що продовжуються впродовж сімнадцяти років незалежності України?
Чи випадково, що в цьому тлумаченні Основного Закону не вказується, що в Конституції демократичної держави повинні бути також встановлені права і обов’язки тих державних інституцій, органів і їх працівників, котрі фактично знаходяться на утриманні громадян цієї держави?
На разі, залишимо у спокої тлумачення авторів словника щодо конституції, як поняття, а повернемося безпосередньо до Конституції України.
Так от, саме в нашій Конституції, як правило, не визначено прав і обов’язків держави по відношенню до громадян. Припускаю, що саме зараз найбільш нетерплячі читачі обуряться – мовляв, та не може такого бути!
Не треба нервувати, а краще спокійно почитаємо нашу рідну Конституцію.
Так, дійсно, в нашому Основному Законі є цілий «Розділ ІІ. Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» – найбільший за обсягом серед всіх п’ятнадцяти розділів Конституції України.
Очевидно автори цього основоположного юридичного документа держави (тобто відповідні державні функціонери) дуже потурбувалися, щоб громадяни, не дай Боже, не залишилися без обов’язків перед державою (в тому числі перед державними функціонерами, а простіше кажучи – перед правлячими чиновниками). Воно й зрозуміло – держава така маленька, а громадянин та-а-а-кий величезний…
А щоб ні в кого не залишалося сумнівів з цього приводу, четвертий абзац ст. 35 Конституції України (звичайно, де йдеться про обов’язки громадян, а не чиновників) починається зі слів: «Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою…» (тут і далі – підкреслення моє, В. К.).
Про обов’язки у тому ж напрямі також нагадує ціла низка статей – ст. 23: «Кожна людина (…) має обов’язки перед суспільством…», ст. 26: «Іноземці та особи без громадянства (…) несуть такі самі обов’язки…», ст. 51: «Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки… Батьки зобов’язані утримувати дітей… Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.», ст. 66: «Кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині…», ст. 65: «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України», ст. 66: «Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах встановлених законом.», ст. 68: «Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України…».
Причому, нерідко наша держава в особі її чільників та найвищих державних органів настільки повно обкладає обов’язками громадян, що припиняє виконувати свої власні конституційні обов’язки.
Під час відомого захоплення російськими військовиками українських маяків з українським навігаційним обладнанням на території України, на «захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України…» виступили не відповідальні особи держави, а прості громадяни, члени «Студентського Братства». Так само й у випадку плюндрування російськими хуліганами українських державних символів на горі Говерла, державні установи та їх представники не дуже переймалися, адже «шанування її державних символів є обов’язком громадян України».
Часом створюється таке враження, що високі посадовці нашої держави не вважають себе громадянами України.
Деякі дуже великі приватні корпорації, тісно пов’язані з тіньовою економікою, яка ще донедавна «пишним цвітом» буяла в нашій державі, за перевезення промислової продукції (зокрема, металопрокат, продукцію машинобудування, хімічної промисловості тощо) сплачували «Укрзалізниці» лише незначну частину від повної вартості транспортних послуг, а отже всупереч ст. 67 нашої Конституції – «Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах встановлених законом.» А чому не сплачують у повному обсязі? Бо мають пільги. Як бачимо, пільги – це норма вища за Конституцію.
Про те, що «Кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині…», розкажіть пану можновладцю Черновецькому, під проводом якого від природи і культурної спадщини Києва залишилися лише спомини з тих часів, коли нашу столицю називали «зеленою перлиною Європи». І таких можновладних черновецьких в Україні, на разі, не бракує.
Нині прийшов новий Уряд і починає розбиратися з подібними порушеннями Конституції, яких виявляється не десятки, а десятки тисяч. Адже чим займалося наше постсовєцьке чиновництво впродовж тривалого часу і як воно пояснювало пограбування держави в інтересах окремих олігархічно напакованих громадян?
Етап перший: «…бо немає відповідного законодавства; а що не заборонено, то…».
Етап другий: «Закон є, але немає механізму його реалізації…»(!).
Етап третій: «Закон є, відомий механізм його впровадження, але ще має бути відповідна Постанова…».
Етап четвертий: «Так, Постанова вже є, але чиновники на місцях виконують її не в повному обсязі»(!?).
Етап п’ятий: «З’явилися нові доповнення до Закону, які передбачають пільги та виключення для окремих суб’єктів господарювання»…
Так що почепіть собі ст. ст. 67 і 68 на гвіздок, а ми будемо платити лише невелику частину від тарифу і скажіть спасибі й за це.
Тим більше, що в Конституції України, на зразок кращих бюрократичних традицій комуністично–совєцької епохи, у всіх розділах і статтях, що стосуються діяльності державних інституцій, органів влади і посадових осіб, ви не знайдете жодної норми, в якій було б присутнє визначення повинна чи зобов’язана (зобов’язані, зобов’язаний).
Натомість всі дієслова (тобто слова, які мають відображати реальні дії, що визначені даною статтею Конституції) подано у невизначеній формі недоконаної дії, а простіше кажучи, – у формі констатації, яка нікого ні до чого не зобов’язує: «В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування» (ст. 7), «В Україні визнається і діє принцип верховенства права» (ст. 8), «Держава створює умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло…» (ст. 47), «Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням… Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно…» (ст. 49), «Держава забезпечує доступність і безоплатність (…) професійно–технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах» (ст. 53) тощо.
Все чудово! Так чим ви невдоволені й чого бунтуєте на площах? Написано ж вам чорним по білому, що нині, саме сьогодні в Україні: «визнається і гарантується», «визнається і діє», «держава створює умови», «охорона здоров’я забезпечується», «медична допомога надається безоплатно», «держава забезпечує доступність і безоплатність вищої освіти»…(!!)
Це все написано у Найвищому Законі нашої держави, написано про нас з вами, про наш сьогоднішній день, в якому вже гарантується, визнається, надається забезпечується і т.д., і т.п. Неначе йдеться не про обов’язки держави по відношенню до громадян, а про звіт секретаря осередку партійної організації з виконаної роботи. Соціалізм, та й годі!
Так чого ви ще хочете, коли в Конституції «забито» цвяхами закону, що це все вже присутнє у нинішньому, теперішньому часі?!
Щоправда, саме держава, а конкретно – державні посадові особи, згідно зі ст. 47, створили «умови, за яких кожен громадянин…» (зокрема з тих, що поклали надію на державу і стали пайовиками «Еліта–Центр») ось вже третій рік оббиває пороги державних установ, намагаючись відновити справедливість. А днями вже з’явилися нові обдурені іншою «Елітою» за підтримки держави. Але це дрібниці…
Ні, звичайно, громадяни мають рацію, коли обурюються не лише грабіжницьким «будівництвом» житла, а й нашим рівнем охорони здоров’я, медичного обслуговування, «доступністю і безоплатністю» вищої освіти в державних закладах.
Звичайно можете обурюватися. Проте, якщо в Найголовнішому і Найофіційнішому документі держави написано, що вже «забезпечується, надається і створюються умови», то так воно і є, а тому окремі прояви невдоволення тримайте при собі й не пред’являйте претензій ані до держави загалом, ані до гаранта Конституції зокрема.
Бо може комусь, буває, не подобається наш гарант, але в Конституції вирубано як на скрижалях – «Ст. 106. Президент України: 1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку… Президент є гарантом… додержання Конституції України…»
Нещодавно у Москві наш гарант впродовж чотирьох годин розмовляв з президентом Росії тет–а–тет, тобто в чотири ока, без жодних свідків. Про що вони говорили? Громадянину В. Путіну – відомо. Природно буде також відомо й деяким іншим громадянам Росії.
А от громадянам України ці відомості абсолютно невідомі.
У нашій Конституції, як ви вже знаєте, немає таких формулювань, згідно з якими держава, її орган, установа, чи посадова особа зобов’язана. А тим більше, у жодній статті Конституції не має навіть натяку на те, яку відповідальність, а точніше – яке покарання буде нести державний орган (установа, посадова особа) в разі, якщо НЕ забезпечить, НЕ створить умови, НЕ надасть, НЕ виконає, або якщо навіть не один, а десятки мільйонів громадян держави з вини органу (установи, посадової особи) НЕ матимуть змогу…
Отже, за будь–яке зазначене вище та інші подібні НЕ в державі ніякі державні структури і їх функціонери НЕ відповідають, бо НЕ МУСЯТЬ! Що й спостерігаємо насправді.
У нашій рідній Конституції, шановні громадяни, закладено великий принцип абсолютної безвідповідальності держави перед рядовими громадянами. Але це є велика публічна таємниця, яку всі знають, проте говорити про яку НЕ прийнято.
Бо НЕ прийнято у нашій constitution (встановленні) встановлювати відповідальність держави перед громадянами. Тим більше, що й деякі громадяни на високих посадах дають приклад безвідповідального ставлення до своєї держави.
А якщо вже є розуміння того, що «треба перевизначити відносини держави і людини у бік пріоритетності інтересів кожного громадянина…» то давайте спочатку почнемо нормально трактувати (і ВИКОНУВАТИ!) існуючу Конституцію з позицій «пріоритетності інтересів кожного громадянина».
Для цього не треба затівати недешеву гру у нові «концепції основних положень» з наступними етапами розвитку «українського конституційного патріотизму», а треба лише змінити граматичну форму дієслів у нинішній Конституції.
Замість заспокійливих і неправдивих констатацій типу «гарантується», «визнається», «діє», «забезпечується» тощо, слід чітко вказати який орган влади (установа, відповідальна особа) має обов’язок (повинен) здійснити, а в разі, якщо не здійснить, то обов’язково повинен понести конкретно вказане покарання та/або стягнення.
Якщо цього не зробити, то в умовах тотальної корумпованості влади жодні нові концепції основних положень не зможуть змінити кінцевий результат.
Хоча, звичайно, проблема полягає не стільки в Конституції, скільки у непорядності й непатріотичності тих, хто мав би втілювати Основний Закон у життя і давав би особистий приклад шанобливого ставлення до Конституції нашої Батьківщини.
Віталій КОРЖ
Народний депутат України
(фракція БЮТ)
| Коментарі (0) |