Сучасний світ все більше розділяється на три частини. Перша, найуспішніша, живе за рахунок інноваційних технологій. Друга – за рахунок складального виробництва за ліцензіями і технологіями, які купуються у першої частини світу. Третя - за рахунок своїх енергоресурсів. Які ж варіанти є у Росії?

Чи може Росія вижити, ставши технологічним центром, здатним конкурувати з провідними економіками світу, як це обіцяє нам «план Путіна»?

Річ у тому, що виграти технологічну гонку можна тільки шляхом децентралізації, стимулюючої суб’єкти самим кувати своє щастя, а не озиратися на великого брата з Кремля - чи то з побоюванням отримати по голові за "самодіяльність", чи то випрошуючи дармові подачки (оплачувані іншими, успішнішими складовими федерації). Така система в сучасному світі приречена на крах. У багатих країн зникає стимул розвиватися, оскільки їх оббирають до нитки, а у бідних – стимул ставати багатими, оскільки вони отримують свій мінімум з федеральної годівниці, яка також використовується для підкупу місцевих еліт. Кадировська Чечня є яскравим прикладом такого паразитування, але винна в цьому не Чечня, а політика Кремля, який щосили прагне зберегти імперську систему.

Для технологічного розвитку потрібні свобода та інвестиції. Але величезні засоби натомість зараз йдуть на підтримку єдності величезної держави (на гігантську армію, численні силові структури, підкуп місцевих еліт тощо), на придушення свободи і ініціативи, не узгодженої з "компетентними" органами.

З іншого боку, якщо справді взяти курс на децентралізацію, розпустити всі силові та каральні відомства, різко скоротити армію і витрати на оборону, то Росія дуже швидко розвалиться на низку незалежних держав, оскільки тримається на силі та підкупі – на тих самих мечі й золоті. Саме тому інноваційний варіант розвитку для Росії відпадає.

Як держава складального виробництва Росія неконкурентоздатна перед такими гігантами, як Китай, Індія і азіатські «тигри». Там робоча сила і витрати виробництва завжди будуть дешевша з об'єктивних причин. Звичайно, певні регіони в Росії зможуть розвинути складальні підприємства. Цим шляхом йде Санки-Петербург на чолі з кремлівським ставлеником В. Матвієнко. Проте обсяги виробництва тут несумірні з тими, що є в інших країнах. Адже петербуржцям треба більше платити, ніж китайцям, та і клімат досить суворий, а отже вартість створення і підтримки інфраструктури вища. А це означає, від цього шляху у федерації виграють лише деякі суб’єкти. Водночас їх частка на світовому ринку буде настільки мізерною, що це не врятує величезну федерацію у світовій економічній гонці.

Також Російська Федерація неконкурентоздатна і як сировинний край, оскільки запасів нафти на Ближньому Сході в рази більше, ніж в РФ, та і видобувати її там дешевше. До того ж підтримувати високий рівень життя в крихітному Кувейті набагато дешевше, ніж у величезній, холодній федерації, скільки б нафти у неї не було. Позаяк в Кувейті її більше.

Висновок – Росія приречена. Її історичний час підходить до кінця, куди свого часу прийшов й перший Рим. Два етапи розпаду (у 1917г. і в 1991г.) вже завершено. Зараз ми спостерігаємо агонію, спробу з відчаю пожвавити мертвяка електрошоком, що робиться більше з відчаю ніж є реальною «лікарською» процедурою. Лінія на приладах, які вимірюють серцебиття імперії, давно випрямилася.

Не варто робити з цього трагедії, адже переважно ми помічаємо існування держави лише після затримання міліцією, приїзду «швидкої» або чергової невиплати стипендії чи пенсії. З крахом московського проекту земля не розверзатиме і вогонь з небес не зійде. На місці трухлявої імперії з'явиться низка держав або їх об’єднань, які матимуть можливість повноцінно реалізувати свій потенціал.

Безперечно, Петербург зможе вписатися в Балтійський мегарегіон і європейський простір в цілому, є тут передумови і для інноваційного прориву. Північ та Сибір, цілком зможуть підтримувати високий рівень життя своїх громадян за рахунок доходів від природних ресурсів, які тепер залишатимуться на її землі, а не йтимуть до Москви. Дальній Схід виживе за рахунок розміщення виробництв, оскільки розташований поблизу Японії, Китаю та інших світових центрів індустрії.

Головне зараз зрозуміти, що децентралізація неминуча і що необхідно готуватися до неї. Можна скільки завгодно тішити себе міфами і казками, вірити в казкові "плани Путіна", в московського царя, який чудодійним чином "наздожене і пережене Америку"... а коли відбудеться черговий розпад, опинитися біля розбитого корита не розуміючи, що відбулося і як далі жити. Логічніше не шукати американських агентів впливу, а думати вже зараз, як ми житимемо, коли федерації не буде. Адже на чолі нових держав можуть опинитися бандити і олігархи, які захоплять ресурси, а народ залишиться у розбитого корита. Так і відбудеться, якщо населення замість того, щоб формувати громадянські структури з регіональною, а не загальноросійською ідентичністю, які зможуть швидко взяти ситуацію під контроль саме в своєму регіоні, ходитимуть на якісь кремлівські "вибори", голосуватимуть за якісь партії-клони, боротимуться за "іншу Росію", ловитимуть шпигунів і слухатимуть щовечора телевізор.

Необхідно вже зараз вбити в своїй свідомості імперію, яка однаково приречена. І мислити зовсім іншими, не великоруськими, а місцевими категоріями. Чим раніше Росія помре в нашій свідомості, тим краще ми будемо підготовлені до того моменту, коли вона помре офіційно. Надто, що процес її смерті йде завуальовано, адже на багатьох територіях влада Москви вже суто номінальна (прим. Чечня, Татарстан, Інгушетія). Змінювати свідомість треба зараз. Потім буде пізно.

Джерело: ingria.info

Автор: Віталій Чєрнов