реклама партнерів:
Головна › Статті › Суспільство
Суспільство
Єльцин. Могуть безплiддя
11-Бер-08 2586 5.0 1
Так назвав один iз росiйських авторiв Iнституту нацiональної стратегiї Бориса Єльцина. Йому нещодавно виповнилося 75 рокiв. Святкування ювiлею перетворилося на помiтну подiю росiйського полiтичного буття. Принаймнi, ювiлей Єльцина вiдзначався у Кремлi за участю патрiарха Алексiя Другого i президента Путiна. Натомiсть такий же ювiлей Михайла Горбачова пройшов практично непомiченим. Таким чином, Росiя обрала — її сучасна бiографiя починається саме з Єльцина. I хоча його й називали чорною фiгурою росiйської iсторiї, “это совсем не Борис Годунов и даже не Дмитрий Самозванец. Если брать названный ряд — что-то вроде тушинского Вора — Лжедмитрия Второго”, всi визнають його особливу роль у новiтнiй iсторiї Росiї та й країн СНД.

Переказувати бiографiю Бориса Єльцина нецiкаво: типовий шлях тямковитого росiйського хлопця з уральської глибинки, якого вчасно помiтила комунiстична партiя i пiдняла до вершини першого секретаря Свердловського обкому КПРС. Коли ж повiяло вiтрами перебудови, Михайло Горбачов у пошуках соратникiв, у боротьбi з мастодонтами брежнєвського полiтбюро помiтив i молодого (як на тодiшнi партiйнi звички) Єльцина, i той швидко почав керувати московською партiйною органiзацiєю — надзвичайно важливою в iєрархiї комунiстiв.

Проте у боротьбi — не без поразок: i Єльцина пiд знамените лiгачовське “Борис, ты не прав!” вiдправили на господарську роботу — заступником голови якогось будiвельного комiтету. Старцi з полiтбюро не помiтили, що Єльцин уже став нацiональною фiгурою, чи точнiше — всесоюзною, бо про яку тодi нацiю могла йти мова? Я пам’ятаю, як у Чернiговi героєм серед журналiстського кола став Вiталiй Москаленко, який зумiв з’їздити у Москву i взяти iнтерв’ю в опального Єльцина. Система трималась за Горбачова з останнiх сил, а все, що було живим у безмежному Союзi, робило ставку на Єльцина. I тому закономiрно, що Єльцин перемiг Горбачова. Зрештою, Єльцин був бiйцем, а Горбачов — полiтиком, у якого було бiльше вiри в слова, в балаканину, а не в дiла. Якщо ж дiла i творилися, щоб зупинити розпад СРСР (посiчення мирної демонстрацiї саперними лопатками у Тбiлiсi, танки у Литвi, кровопролиття у Ферганi та Баку), то все це проходило наче мимо Горбачова, вiн наче нiчого й не знав.

Критикувати Єльцина зараз легко i є за що. Але критики забувають, у якому станi отримав Росiю її перший президент Борис Єльцин. Забули всi, як на полицях магазинiв, крiм оцту, нiчого не було? Яке м’ясо? Який цукор? Яке мило? Забули вже i львiвську пiсеньку “Мила, якби ти трохи ся помила, то не було б тобi цiни”?

Єльцина i Горбачова звинувачують у розпадi СРСР — наївнi, померти може тiльки нежиттєздатне, а комунiстична iмперiя такою i виявилася. У Бiловезькiй Пущi Єльцин, Кравчук i Шушкевич зробили те, що вже було зроблено без них. Розпад Союзу вже вiдбувся, вони тiльки його узаконили.

Що зробив Єльцин, прийшовши до влади? Покликав найбiльш шанованих людей — Собчака, Сахарова, Старовойтову, молодi таланти — Чубайса, Гайдара, Явлiнського. Останнiй обiцяв пiдняти економiку за 500 днiв, Чубайс — провести чесну приватизацiю, видавши кожному громадянину Росiї ваучер на долю державного майна. Гайдар — швидко помiняти радянську полiтичну систему. Цих людей, особливо тодiшнiх економiчних реформаторiв, нинi нещадно критикують: на Чубайса навiть замах був, i здiйснив його не якийсь там бомж, а полковник у вiдставцi. Це правда, що приватизацiя вийшла бандитською, що демократичної системи влади у Росiї не вийшло (а коли вона там була? Це все одно, що в Сахарi сади вирощувати — теоретично теж, до речi, можливо), що швидко збагатились саме цi реформатори та їхнi соратники й оточення. Але на кого ж можна було Єльцину робити ставку в перiод хаосу, розпаду великої совєтської iмперiї?

Вiйна в Чечнi лягає незмивною плямою на епоху Єльцина. Але це для нас, європейцiв, а для Росiї — це норма. Хiба Росiя колись не воювала? Вона вся на агресiї, на вiйнi зведена. Схоже, що Росiя не воювати не може. Якщо зараз усе бiльший шар росiйської полiтичної елiти приходить до думки, що Росiя iнакше як iмперiєю жити не може, то чому дивуватися вiйнi? Iмперiя без вiйни iснувати не може.

Єльцин — самородок, вiн не боявся шукати, пробувати, ризикувати. I, зрештою, як би для нас не пiдходив Путiн, але, схоже, для Росiї сьогоднi — це iдеальний варiант. А його ж зробив своїм наступником саме Єльцин. Вийшовши на пенсiю, Єльцин особливо нiде “не свiтився” i не коментував дiї свого наступника. Що також робить йому честь.

Єльцина ми пам’ятаємо i часто п’яним: то вiн у Берлiнi стає диригувати вiйськовим оркестром, то помочиться на колесо лiтака на очах у враженого iрландського керiвництва, то вщипне за сiдницi стенографiстку, проходячи повз неї на якихось переговорах. Але хiба це дивно для Росiї? Пияцтво — взагалi нацiональна росiйська риса. Так що i тут Єльцин — “свой парень”. До речi, вийшовши на пенсiю, вiн видужав i зараз навiть по сто сторiнок на день прочитує, бо має велику бiблiотеку. А його дружина, Наїна Йосипiвна, яку довго вважали єврейкою через iм’я, насправдi походить зi старообрядницького роду, а там iмена давалися строго по святцях, не звертаючи уваги, чи то Iєзекiїль який-небудь, чи то Амфiлохiя.

Коли йшла боротьба за суверенiтети республiк СРСР i автономiй самої Росiї, Борис Єльцин сказав знамениту фразу: “Берiть суверенiтету стiльки, скiльки осилите!” А комiчна його фраза — мовляв, встав уранцi i думай, що ти зробив для України, — запам’яталася також нам, українцям.

Так що пройде ще час, i нашi iсторики впишуть iм’я Бориса Єльцина в ряди росiйських дiячiв, доволi прихильних до України. А ряд той, мiж iншим, буде не дуже довгий, бо так мало росiйських вождiв бажали добра Українi. Не забудьмо.

Василь ЧЕПУРНИЙ.



Коментарі (1)
avatar
1
"Але це для нас, європейцiв, а для Росiї — це норма." Ага, значит украинцы - это цивилизованные европейцы, а русские - азиаты дикие варвары! Так врать даже "голос Америки" не может. Далеко пойдёшь Василь!
avatar