реклама партнерів:
Головна › Статті › Суспільство
Суспільство
ТАКІ УКРАЇНЦІ ТОМУ ЩО ТАКІ
25-Груд-07 4449 2.3 3
Діалектичний матеріалізм пояснює історичний процес розвитком продуктивних сил на тлі суспільних відносин. У цьому є частка істини, але не більше. Що за суб'єкти беруть участь у цьому процесі? За наукою народи є рушійною силою історії. Вчені - генетики виявили, що всі представники людського роду на 99,9% ідентичні за ДНК, що виключає будь-який базис для расизму. Усі раси біологічно рівні! І все-таки, кожен народ живе по-своєму. За межами публікації залишається властивій будь-якій великій групі людей константа поведінки. Мова йде про національні особливості за умови нелінійності історичного процесу. Безумовно, вплив лідерів на хід історичних подій не можна переоцінити. Однак будь-якому вождю притаманні риси національної належності. Навіть якщо вони були обтесані навчанням у Гарварді, або у Кембриджі. Напевно, діалектично так треба. Інакше в чому тоді сенс існування розмаїтої сім"ї народів і народностей?

Сучасний етнос, що нарікся українцями (див. М. Грушевського «Історія України»), склався в результаті злиття східнослов'янських племен (антів) і кочових народів. Психологічні особливості степових племен і понині присутні в українському менталітеті. Багато половецьких слів вважаються споконвічними в українській мові (тато, казан, страва, козак, кум). А от галицкі українці сформувалися під впливом західних народів. Тому метр українського кіно Олександр Довженко писав, що Південна і Західна Україна – двоюрідні сестри. Без усвідомлення національного характеру будь-якого народу його історія здається найчастіше перебігом подій викликаних суб'єктивізмом керманичів і економічними потребами мас. Якщо він відомий і зрозумілий, то життя етносу (мова не про тривалість у часі) уявляється наслідком його психологічного стереотипу. Про трагічні випадки, які б кардинально змінили долю того іншого народу, автору невідомо. Тлумачення біблійного потопу залишимо теологам. Добре відомо, що гинули цивілізації, зникали народи в результаті певних закономірностей. Найперша - більш потужня цивілізація поглинала слабку. У цьому полягає фаталізм історичного процесу. Україна завжди знаходилась в оточенні сильних потуг. Чому не з"явилась Українська Імперія?

В українській мові існує прислів'я: “Громада – великий чоловік”. Таким чином, у соціальному аспекті множина ототожнюється з одниною. Народ, як і окремий індивідуум, має свій характер, якому можна називати по-різному: національний стереотип, менталітет. Що за народ такий українці? Відповідали на це питання дослідники українського національного характеру Д.Чижевський, В. Антонович, Ф. Булашов. І. Нечуй-Левицький та інші однозначно (читач може сам у цьому переконатися, звернувшись до першоджерел). Вичерпно висловив душу українського народу поетичний геній Тараса Шевченко. Досить перечитати поему «І мертвим і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнеє посланіє”, комедію “Сон”. Актуальні і сьогодні “Вечера на хуторе близ Диканьки”, “Тарас Бульба” Миколи Гоголя. Почитайте Г. Квітку - Основ"яненко - чудово описує українство. Автору доводилось чимало спілкуватися з представниками української діаспори. Дійшов висновку, що психологічно вони не відрізняються від українців, що живуть на Батьківщині – з одного тіста зліплені.
Процес формування національного характеру залежить від багатьох факторів і триває століттями. І немає відповіді на питання: чи можлива його докорінна реконструкція? У своїй роботі “Психологія народів і мас” засновник соціальної психології Гюстав Лебон пише: «Ідеї, які правлять народами, терплять дуже довгу еволюцію. Вони повільно з'являються і разом з тим дуже повільно зникають”. Найближчою ілюстрацією цьому твердженню може слугувати циганське плем'я, що майже тисячу років тому залишило охоплену війнами Індію. Був цей кочовий народ у ті далекі часи кастою, якій закони не дозволяли працювати, вести осілий спосіб життя. Спроби в радянські часи примусити циган працювати в нацколгоспах зазнали невдачі.

Так називане “зросійщення” за часів царату істотно не вплинуло на психічний тип українця. Борщ на щі він не поміняв. Роки комуністичного свавілля вдарили по українському генофонду. Тодішня влада знищувала фізично і морально кращих (пасіонаріїв), здатних до самостійного мислення і дій на благо загалу. І все-таки, тоталітарна ідеологія менталітет народу змінити не змогла, хоча конформізм був всеосяжний.
З фундаментальних рис українського характеру слід виокремити специфічний український індивідуалізм, який деякі дослідники називають "прагненням індивідуума до "волі". Ця риса свідчить про належність української нації до арійської культури (альтеренатива – жидівський колективізм). У висліді - відсутність постійних основ поза межами індивідуума. Ця риса не має нічого загального з толерантністю і відкидає українця на периферію громадського життя, обмежує політичну ініціативу, знижує ступінь соціального партнерства. Звідси зрадництво, що пронизує українську історію. Український індивідуалізм повсякдення - “хуторянство” , “моя хата з краю”.

Можна стверджувати, що українське суспільство значною мірою є маргінальним. В Українській державі немає народу як суспільно - політичного утворення - є культурно дефрагментоване населення де більшість становлять етнічні українці. Зважимо, що на початку XX століття 92% українців жили в сільскій місцині. "Чим довше людський гурт проводить своє життя на одних і тих самих основах, у тих самих умовинах, з тими самими щоденними турботами, тим міцніше в його психіці закорінюються, усталюються і розвиваються певні постійні психічні риси, які стають постійними, незмінними характеристичними рисами цих людей і одночасно визначають роллю такої групи в людської історії, дають напрям її постійної діяльності, а з цього випливає можливість передбачати, хоч, звичайно, тільки в загальних рисах, і напрям та характер діяльності цієї групи в майбутньому. Ці характеристичні риси психіки певних людських груп є константами, себто постійними силами історії, які дають напрям цілому її ходу»" (Проф. В. Щербаківський, "Український етнічний тип").
Інша фундаментальна риса українського менталітету – це перевага форми над змістом. Звідси емоційність, артистичність, сентименталізм і ліризм української натури. Гра уяви випереджає аналіз. І часом бажане видається за таке, що відповідає дійсності. Названі риси українського народного характеру на думку автора є наріжними. Інші - другорядні. Таким чином, психологія українця детермінувала українську історію, і навпаки.

Примушують замислитися висловлювання про Україну її синів, тих, які були великими (і розумними) патріотами. Наприкінці XIX столітті відомий громадський діяч профессор Володимир Антонович писав про державу Богдана Хмельницького таке: «Треба мати ясний ідеал, щоб народ зміг осягнути свою мету, інакше сам народ віддасть себе власними силами на поталу ворогам. Раз культура не приготувала народу до того, щоб жити самостійно, він нічого не зможе зробити». Після смерті Хмельницького почався розбрат, а далі багаторічна велика «руїна». Про цю сумну добу знавець української історії Микола Костомаров пише: "Українська справа явно гинула. Неудача за неудачею знищили надії, й люди позбулися віри в свою справу, в свою мету… Особисті і приватні інтереси перважали всі чесні і патріотичні пориви. Кожен почав дбати тільки про себе самого…За героя часу вважали того, хто серед загальної колотнечі вмів зберегти себе самого, виринути з болота анархії, потопивши в ньому другого, забезпечити себе самого, погубивши інших…". І не зміг нічого з цим вдіяти гетьман - державник Петро Дорошенко.
Схожі за змістом політичні процесси відбувалися в Україні на історичному зламі в 1918 -19 -х роках. Чим вони закінчились - відомо. І зараз триває затята боротьба старшинства за булаву та чиє самолюбство переваже. Нажива над усе - стало смислом сучасного життя і натовпу, і національної бізнесово - політичної еліти.

Іван Франко на межі двох століть писав: «Чи маю любити Русь (Україну – прим. автора) як расу - цю расу отяжалілу, незграбну, сентиментальну, позбавлену гарту і сили волі, так мало здібну до політичного життя, а таку плідну на перевертнів найрізноріднійшого гатунку? Чи маю любити світлу будучність цієї Русі, для світлості якої не бачу ніяких підстав?».
Олександр Довженко в своїх щоденниках (1942 р.) записав: «У чомусь найдорожчому і найважливішому ми, українці, є народ другорядний, поганий і нікчемний. Ми дурний народ і невеликий, ми народ безцвітний, наша один до одного непошана, відсутність солідарності і взаємопідтримки, наше наплювательство на свою долю і долю своєї культури абсолютно разючі і об” єктивно абсолютно не викликають до себе ні в кого добрих почуттів, бо ми їх не залуговуємо. Вся наша нечулість, боягузництво, наше зрадництво и піратство, і грубість, і дурість під час всієї історії воз”єднання Східної і Західної України є, по суті кажучи, цілковитим звинувачувальним актом, є чимось, чого історія не повинна нам простити, є чимось, за що людство повинно нас зневажати, якщо б воно, людство, думало про нас. У нас абсолютно нема правильного проектування себе в історії. У нас не державна, не національна і не народна політика. У нас нема справжнього почуття гідності, і поняття особистої свободи існує в нас як щось індивідуалістичне, анархічне, як поняття волі (звідси індивідуалізм і отаманство), а не як народно - державне розуміння (марксівське) свободи, як усвідомлення необхідності. Ми вічні парубки. А Україна наша вічна вдова. Ми удовині діти».

А ось думка більш модернова у часі від Оксани Забужко (2001 р):”Ми” взагалі – Країна Змарнованих Шансів. На випадковість тут покликатися не випадає: таким є логічний вислід хронічного провінціалізму. Провінція впізнає свій шанс як шанс лише по тому, як він стане минулим”.

В 1991 році історія посміхнулась і подарувала Україні незалежність. Тож будуймо свою державу! «Можна навіть сказати, що народний характер вибирав для себе те із історичних подій, що якраз відповідало його еству». (Д. Чижевський «Нариси з історії філософії на Україні» (1983 р.).

Чернігів - Херсон 1992 - 2006 рр.



Коментарі (3)
avatar
1
Актуальна публікація й корисна
avatar
2
Писали багато про Україну, як і таку , і сяку. І правильно писали -- і Куліш, і Франко, і багато було пишучих. Але диво полягає в іншому -- при ТАКИХ репресіях, як вона, та Україна, ще й вижила? Та ще й спромоглась бути грунтом та гноєм для двох, як мінімум, імперій (Російську та совєтську я рахую за одну, а ще була Австро-Угорська). Так що долати провінціалізм треба, але при цьому гордитися своєю нацією, а не кпити з неї.
avatar
3
О поведении западных украинцев в годы ВОВ читайте на сайте http://www.regnum.ru/mywar/victory/nikitina.html Не пожалеете! Сильная штука!
avatar