реклама партнерів:
Головна › Статті › Суспільство
Суспільство
ЕКЗЕКУТОРИ
04-Груд-07 3973 0.0 0
Вечір катувань

Якби винахідливі люди могли знати, що звичайна пластикова пляшка з-під мінеральної води може служити предметом тортур, вони б, напевно, передбачили якісь додаткові механізми для унеможливлення таких дій.
… Від ударів 2-літрової пластикової посудини, наповненої водою, голова Дмитра наливалася свинцем, і здавалося йому, що вона то розпухає, то знов звужується. Нестерпний біль пронизував тіло. А мучителі вдавалися до інших методів фізичного впливу. Удари кулаками йшли точно під груди.
— Ще раз тобі кажу: підпиши цей документ і котись на всі боки! — домагався кривдник. – А, не хочеш? Ну що ж, тоді продовжимо…
… Від побоїв Дмитро падав на підлогу. Але це аж ніяк не вгамовувало катюг. Вони ще з більшою люттю били хлопця ногами. А потім підводили й знову били… Він вже не усвідомлював, що з ним роблять, навіть не відчував своїх рук, які були сковані наручниками. Але найстрашніше було попереду.
… Коли пальцями здоровань видавлював йому очі, а інший щосили бив долонями по вухах, то хлопець вже подумав, що залишився без очей, а коли потекла з вуха кров (як з’ясується пізніше – лопнула перетинка), то окрім шуму він вже нічого не відчував, а тим більше – не сприймав реальності…
Подібні звірства водночас відбувалися й у сусідньому кабінеті, де знаходився батько Дмитра – Михайло Коваль, який того вечора вечора зазнав ударів по потилиці рукояткою пістолета.
У результаті побоїв Дмитро назавжди втратив слух на одне вухо, а його батько буде лікувати зламане ребро, усувати наслідки від струсу мозку й виліковувати черепно-мозкову травму.
А за кілька годин до цього відбулася не за підготовленим сценарієм «репетиція»…

Свавілля

Вранці до помешкання Михайла Коваля зайшли дві особи і почали вимагати у нього молоток-перфоратор «Бош-Хаммер» та кутову шліфувальну машину «Бош». За їхнім свідченням, ці побутові прилади, котрі їм належали, були незаконно привласнені сином Коваля Дмитром, коли вони працювали разом у Москві на заробітках.
— Та ви що, хлопці, я нічого вам не віддам, оскільки сина зараз немає вдома. А речі це його, а не мої, то й не маю права вам їх віддавати, — відповів господар помешкання.
— А хто сказав, що ми будемо його дозволу питати? – заперечив незнайомець. – Ми й самі можемо забрати.
І як тільки Михайло Коваль побачив, що непрохані «гості» не жартують, а й справді хочуть «конфіскувати» знаряддя праці, він миттю, що найперше спало на думку, кинувся до відкритого сейфу і схопив газовий пістолет: «Попереджаю: якщо не покинете зараз приміщення – застосую зброю»! — вигукнув господар.
Напевно, такого розвитку подій непрохані особи абсолютно не чекали. А тому від наставленого на них дула пістолета сторопіли, а через кілька секунд, коли Коваль знову повторив свою вимогу, вийшли. А вже коли були за порогом – услід господарю кинули: «Ти ще нас побачиш. І пожалкуєш».
А коли почало смеркати, до квартири М. Коваля подзвонили. Як тільки господар відкрив побачив перед собою кількох чоловіків, він відразу ж хотів зачинити двері, та було пізно. Коваль не став відступати всередину свого помешкання, а кинувся на площадку. Особи в чорному миттєво збили його з ніг і почали заштовхувати до домівки. Чоловік активно пручався. На крик повиходили зі своїх квартир сусіди і були вражені.
Один із непрошених сів на плечі М.Коваля, коли той вже лежав, і коліном надавлював на шию. Тримаючи в руці пістолет і, приставляючи його до обличчя невгамованого чоловіка, викрикував: «Якщо не заспокоїшся, падло, застрелю!»
Але Коваль намагався вирватися. Один із нападників вдарив рукояткою по голові підім’ятого під себе чоловіка. А коли вискочив з квартири Дмитро – син Михайла Коваля – і став, як і належить справжньому мужчині, відбороняти свого батька, миттю приборкали і хлопця, одягнувши йому наручники…
Сусіди відразу ж викликали міліцію, котра, як не дивно, відразу ж приїхала. Та яке ж було здивування, коли нападниками виявилися їхні колеги–міліціонери, тільки в цивільному одязі.
На патрульній машині затриманих і відвезли до Чернігівського міського відділу УМВС України у Чернігівській області. А там, розвівши по ізних кабінетах, застосували фізичне мордування.

«Порушувати кримінальну справу передчасно»

На другий день після знущань потерпілі звернулися до прокуратуру з вимогою порушити проти працівників ОВС, які брали участь у катуванні, кримінальну справу. І хоча відповідно до вимог законодавства було проведено судово-медичну експертизу і завдані побої підтвердилися, та все ж прокуратура тоді зайняла дивну позицію, обґрунтовуючи своє небажання провести необхідні слідчі дії упертою непослідовністю. Згодом в одному з їхніх документів з’явиться такий запис: «Осіб, які наносили побої, встановити не вдалося… Беззаперечних доказів вчинення злочину працівниками міліції добути не вдалося… Ускладнює роботу слідчого і відсутність ряду свідків, які знаходяться за межами області та країни, і не можуть в даний час взяти участь в проведенні слідчих дій. При таких обставинах порушувати кримінальну справу відносно конкретних осіб передчасно».
Ну що ж, прокуратура не захотіла каламутити вже брудну воду. Але цікавий факт підтверджує сама ж прокуратура в листі до Михайла Коваля від 15 червня 2006 року за номером 06/3-285-01: «Встановлено, що … працівники міліції Г. (у листі зазначені прізвища повністю), Д. і Ф. прибули до Вас на квартиру з метою вилучення пістолета та перфоратора. При цьому між Вами і Брикою Д.М. (син Коваля - С.К.) та працівниками міліції виникла конфліктна ситуація, у ході якої Вам та Бриці Д.М. заподіяні тілесні ушкодження».
Виходить, що прокуратура визнає сам факт такої поведінки міліціонерів. І якщо вже чоловіків забрали на службовій автомашині ОВС, то де ж потім могли отримати численні ушкодження потерпілі? За логікою самих міліціонерів та й, зрештою, прокуратури, яка не захотіла ретельно розслідувати цей інцидент, а взагалі —справжнісінький злочин, Ковалі попадали зі східців у міліції. Ну, якщо, припустімо, й так, то чому не відповіли працівники міліції хоча б за ці дії, що підтверджує сама прокуратура? Адже для притягнення бодай до дисциплінарної відповідальності достатньо того, що відбулося в квартирі та біля неї, і що не заперечують прокурорські правники. По-перше, «правоохоронці» вдерлися до помешкання Коваля без будь-яких пояснень; по-друге, вони знаходилися в цивільному одязі; по-третє, відсутня санкція про обшук і так далі. Можна, звичайно, вдатися до контраргументів, мовляв, для запобігання злочину треба було діяти оперативно. Але ж газовий пістолет Коваль зберігав удома на законних підставах. То де ж злочин? Безперечно, що з боку Коваля злочинних дій якраз і не було. Навпаки. Це підтвердило інше розслідування, яке чесно і без заангажованості провели працівники внутрішньої безпеки УМВС області.

По суті

Офіцера міліції, який займався перевіркою даного факту, я добре знаю. Це принципова й безкомпромісна людина. Недарма за такі риси характеру його недолюблював керівник одного з оперативних відомств міліції, де свого часу довелось попрацювати цьому офіцеру. І впевнений, що він разом з іншими співробітниками, проводячи службову перевірку, підійшов до справи чесно й об’єктивно. Результати службового розслідування вплинули на видання наказу (№ 399 від 20.09.2001 року) за підписом тодішнього начальника УМВС області Михайла Маніна, згідно з яким Г., Д. і Ф. підлягали звільненню з ОВС, а троє інших працівників органів внутрішніх справ – С., Т. і С. – повинні бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності.
Але в нас – як завжди. З часом Коваль дуже здивується, бо його колишні кривдники вже тепер не носять маленьких зірочок. На їх погонах з’явилися великі зірки, як свідчення належності до старшого офіцерського складу, і посади вони поміняли на значно вищі, ніж ті, що займали колись. А як же наказ про їхнє покарання? Він, як виявилося згодом, загубився по дорозі: на відстані кількох метрів — від приміщення обласного УМВС до будівлі Чернігівського міського відділу. І нікому шукати тих кінців. І це в міліції! Хоча… В перевірці внутрішньої безпеки йдеться про те, що цей наказ на сьогоднішній день, можливо, знищений, як такий, в якого дія терміну зберігання скінчилася. А де ж він був увесь час, коли згідно з терміном зберігання повинен був знаходитися в дії? Та й якщо, імовірно, і напали розбійники по дорозі на кур’єра, у якого був наказ, то чому не зберігся другий примірник у самому УМВС?
Багато моментів ще не з’ясовано в тій справі. Та чи буде хто-небудь з’ясовувати?
…Одного разу, коли працівники, яких Коваль обвинувачує у фізичній екзекуції, працювали на попередніх посадах, з Чернігівського відділу прийшов мій колега, з яким я працював в ОВС, і сказав: «Оце бачив щойно, як катують затриманих хлопців, так мені аж погано стало... У мене є номер телефону одного з батьків, так зараз буду телефонувати їм, хай швидко виручають свого сина, бо калікою зроблять».
А днями зустрів випадково свого знайомого із Чернігівського відділу, який пішов нещодавно на пенсію. Жаліється, що й вуха болять, і очі теж, і голова… «Ото ж, — кажу я йому, — все повертається. То не треба було так робити іншим…». А він мені: «Ох ти який, а спробував би ти вибити показання в затриманих, не застосовуючи всіх цих штучок».
Як кажуть, без коментарів…

Сергій КОРДИК



Коментарі (0)
avatar