Найактивнішим прибічником цього, як відомо, є кілька і урядовців, наприклад, віце-прем'єр-міністр України Володимир Семиноженко. Щоб переконатися, з якою повагою ставляться до українців російські брати та сестри, досить завітати на будь-який сайт Інтернету, де на сторінках-форумах цілодобово йде атака на все українське. Але цікаво: якщо на українських сайтах росіяни можуть обсипати «хохляків» усілякими «дружніми» епітетами, то на російських модератори переважно не допускають оприлюднення думок про братів-росіян.
До офіційних заяв представників російської влади щодо необхідності об’єднання долучилася і Московська церква. І навіть готова простити «розкольників», як вона називає тих, хто служить християнсько-українській вірі і правді, а відтак і державі, «забуваючи» про те, що, коли представництво Московщини відкололось від Київського патріархату і створило через розкольницький рух Московську церкву, релігійний світ їх не визнавав аж 140 років.
«Наша робота зі зцілення розкольників повинна проходити в дусі християнської любові. Нами має рухати жаль», — заявив нещодавно в Києві владика Іларіон на засіданні комісії з питань протидії церковним розколам. За словами митрополита, «церква як чадолюбива мати завжди з любов'ю очікує повернення «отпадших» від неї», і тому «потрібно максимально полегшити для них дорогу в дім отчий.
Замаскована підступність
Ось вже котрий рік поспіль (у середньому – двічі на рік) у приміщенні «Експоцентру» Чернігівської регіональної торгово-промислової палати проводиться виставка «Чернігівщина православна». Щоразу офіційно повідомляється, що на виставці, на яку прибувають представники з Одеси, Києва, інших міст, а також монастирів Російської Федерації та Республіки Білорусь, представлені вироби іконописних та швейних майстерень (зокрема, ризи для священнослужителів), вироби з фаянсу та металів (наприклад, хрестики), мініатюрні церковні дзвони, свічки, мед. А от про іншу продукцію, яка також реалізується — жодного слова. Що ж це за продукція, якої кожного разу стає все більше, котра витісняє церковні товари та вироби?
Серед розмаїття церковних товарів виокремлюються більш сучасні інформаційні носії. Пропонують їх нібито й священики (якщо зважати на чорні ряси, в які вони одягнуті). Однак деякі із запропонованих компакт-дисків ніякого стосунку до церковної тематики не мають. Вони направлені на звеличення Російської держави, висвітлення її історії в ракурсі, вигідному саме Росії. В оспіваних героях відкрито вимальовується образ героя-захисника Росії, йде прославляння царя Російської імперії, її генералів, які, до речі, придушували українство…
І такі пересувні виставки періодично проходять по всій Україні.
«Марш-марш – царь велит: победить, потом – любить…» — із пісні російських вояків у фільмі «Генерал Скобелєв»
Ось як про самих колонізаторів каже російський експерт з фільмів на історичну тематику Євген Глущенко, автор книги «Герої імперії»: «Російські вчені, які займаються вивченням колонізації, дійшли висновку, що складне, різноманітне явище, при якому, безумовно, є придушення національної гідності, виграє у самій перевазі, тому що для країни-колонізатора багато є позитивного. Завдяки колонізаторам — англійським або російським — у країнах, які поневолені, народ долучився до нової цивілізації, до сучасного світу».
Чи не цинічно, братове українці? Виходить, що ми живемо в цивілізаційному просторі завдяки своєму східному сусідові?
Усі документально-художні фільми на патріотично-російську тематику, які реалізуються в «Експоцентрі», зроблені відмінно. Їхня якість свідчить про те, що Росія на це коштів не шкодує. І такий «патріотизм» упроваджується в маси українського суспільства!
До речі сотні тисяч українців полягли за російську корону у різний час, але про них принципово не згадали.
Серед десятків інформаційних носіїв на виставці не віднайти жодного відеодиска про українського героя чи хоча б про невеличку сторінку справжньої історії з будь-якої епохи українства. Певна річ, така продукція зашкодила б самій меті проросійської акції.
Російські «українські народні хіти»
«Оце, куме, ювілей наш сімейний вирішили відсвяткувати, а ти частенько буваєш у місті, то чи не купиш нам дисків з українськими народними піснями?» — просить чоловік односельця.
…Коли у себе вдома чоловік включив диск, душа зраділа. З програвача полилися напівзабуті українські мелодії. «Ой, дівчино гарненька, болить моє серденько, спішу до тебе я, бо ти любов моя, кохана і миленька…» («Тече ріка»), «Вийшли козаки коней напувать, стали козаки з дівчини жартувать: «Дівчино мила, чорная брова, ти мене люба з розуму звела…» («Вийшли козаки»).
«Послухають гості, весело буде», — розмірковував щасливий чоловік. І справді, як не усміхнешся від такого: «Ой кум та кума, я наб’ю вам морди – роздавили цуценя рідкої породи». «Сам під коня попав, цуценя заблуда, хай не лає на людей Бобик твій паскуда…» (Ой кума та кума»).
А після трьох пісень залунав музичний твір російською: «Ой, теща моя, ласковая, заботливая, молодая, озорная, поворотливая…».
Наступного дня, коли вже гості трохи були напідпитку, господар увімкнув музику «для душі». Диск включився після пісні, яку він учора прослуховував. Під гуркіт барабанів та звуків військового маршу з динаміка почулося: «Вся Россия встала полем Куликовом, ополчился ворог: быть нам иль не быть? Но не слышно клича Дмитрия Донского, некому Отчизну нашу защитить…»
«Що це ти нам увімкнув? — невдоволено питають гості. — Чи ти хочеш, щоби ми зараз замарширували, чи на війну нас закликаєш? Увімкни нормальну музику!»
Господар щось пробурчав собі тихенько, а з динаміка почулася наступна пісня: «А поезд тихо ехал на Казатин, а у окна стоял мой чемоданчик…»
«Ти можеш поставити нам запальну українську пісню?» — заметушилися гості.
«Та що це на біса таке? — не розуміючи, що відбувається, обурився господар. — Учора вмикав, так тут були народні пісні. Зараз усе буде нормально. То, може, одна-дві такі пісні закрались туди? Ось поставлю далі…»
Але далі потужний хор співав урочисто: «Пусть ноги устали, болит твоя грудь, и спину ты можешь едва разогнуть. И пусть бы хотелось тебе отдохнуть — работы так много еще впереди: иди, иди, иди и буди. Иди и буди спящих людей и скажи, что враг среди божьих степей хочет засеять травою своей…»
«Та ти, Миколо, щось переплутав. Давай-бо нашу, українську!» — вже трохи сердито нагримали чоловіки на свого односельця.
Наступна пісня врятувала селянина — люд почав підспівувати в такт записаній на диск «Смереці», а потім під пісню «Потанцюю я» дехто кинувся в танок.
Та недовго раділи гості. Того вечора після «Українського гопачка» та «Порепаних чобіт» довелося слухати українцям військово-патріотичні пісні Росії: «Над Родиной мерцает гроза», «Улица», «Бессмертные звезды Руси», «Россия, Русь, храни себя, храни», «Всколыхнулся, взбунтовался Тихий Дон», «А Ермак казак могучий», «Вспомним, братцы, как навстречу шли врагам», «Поехал казак на чужбину далеко», «Тётя Хая из Шанхая»…
Післямова…
Наприкінці минулого століття у спецслужбах України заговорили про те, що Росія намагатиметься найближчим часом пролізти в усі шпарини українського суспільства. Одним із ланцюгів буде й культурна сфера: від агентів-резидентів, які працюватимуть у так званих культурних осередках, і впроваджуватимуть у маси суто російські патріотичні твори. Сьогодні у цьому вже переконуєшся на практиці. Бентежить інше: якщо через свої військові твори (як музичні, так і відеопродукцію) Росія намагається «будити» український люд до війни, то на цьому фоні зрозумілими тоді стають усілякі заклики до союзних об’єднань з Україною та Білоруссю. Адже Росії самій не потягнути довготривалу війну з ворожими для неї силами. Їй необхідна жива сировина — людська сила. Хто ж захищатиме інтереси нашої сусідки, скажімо, на Кавказі або російсько-китайському кордоні? Закон щодо заборони служити москвичам у війську за межами Московської області ніхто в Росії не скасовував — він сьогодні схвалений і підтриманий мешканцями російської столиці.
Це ми вже проходили. Невже нас нічому не навчила історія? Наша справжня — українська, а не написана «кимось» і для «когось».
На фотознімках: кадри з документальних фільмів, про які йдеться мова в публікації.
Сергій КОРДИК
| Коментарі (0) |