Для контролю за ними прямо з Білокам'яної призначаються безпосередні керівники. Це - практичне втілення відомої "вертикалі влади". І, вочевидь, створений 2010 року "округ Чечні" - Північнокавказький федеральний округ - переслідує завдання збільшити вплив Москви на ситуацію у регіоні.

Цікаво, що паралельно із створенням цієї неконституційної владної ієрархії Путін запровадив ще одну адміністративну реформу: у примусовому порядку були ліквідовані кілька автономних округів, які мали найменше прав.

Пункт конституції Росії про можливість входження автономного округу в область чи край був використаний для ліквідації більшості з них. Три округи, які зберегли свою показну незалежність, переведені у склад інших областей та країв. Останній "окружний бастіон" - Чукотка з губернатором Романом Абрамовичем - зберігає статус окремого суб'єкта РФ.

Чого ж досягає Кремль? Окрім проголошеної політики укрупнення, Москва зробила ще кілька малопомітних, але вкрай значущих для себе кроків.

Ця історія почалася після дефолту 1998 року, коли у Кремлі постало питання централізації бюджету. Саме тоді видобуток нафти і газу став збільшуватися у геометричній прогресії.

Це призвело до того, що у 2005 році Росія на рівні з Саудівською Аравією стала лідером у світовому видобутку нафти. Власне, відтоді, як і Ер-Ріяд, Москва цілком залежна від експорту енергоносіїв.

Сьогодні нафта є головною статтею експорту РФ, з усього видобутку її вивозиться понад 51%. Вісім провідних нафтових кампаній країни забезпечують майже 90% усього видобутку, який на 60% припадає на територію двох автономних округів - Ненецького та Ханти-Мансійського.

Сусідній з ними Ямало-Ненецький округ забезпечує 90% всього газу федерації. Отже, три суб'єкти Росії відіграють вирішальну роль в її економіці.

Весь обсяг експортних мит на нафту і газ перераховується у федеральний бюджет. Податок на видобуток корисних копалин розподіляється між місцевими та федеральним бюджетами - усі суб'єкти платять у казну однаковий відсоток.

До 2002 року 60% цього податку ішло у місцеві бюджети, 40% - у федеральний. 2002 року частка регіонів у цьому податку була знижена до 20%, 2003 року - до 15%, а 2009 року пропонувалося припинити сплачувати його у місцеві бюджети. Такий крок був втілений у Ямало-Ненецькому окрузі ще 2004 року.

Отримані надприбутки Кремль вирішив акумулювати у стабілізаційний фонд, кошти якого - 20 мільярдів доларів - використовуються для стабілізації інфляції, зовнішніх коливань ціни на нафту та допомоги "бідним" суб'єктам.

Такі кроки щодо регіонів - постачальників основних експортних енергоносіїв, за ідеологією Кремля, цілком логічні. Адже "багатства надр мають належати усьому російському народу", отже податки від їх видобутку не можуть залишатися у суб'єктів РФ і мають використовуватися "для зниження регіональної нерівності".

Результат: ліквідовані багаті регіони, у яких лунали голоси про автономізацію, повністю розчинені у російській більшості усі національні утворення, 100% податків отримує центральний бюджет і "правильно" їх розподіляє.

Місцева влада багатих російських країв була змушена фінансувати бюджет з кишень своїх громадян. Нині фінплани трьох округів поповнюються податками на прибуток видобувних компаній та податком на доходи працівників нафтової та газової галузей. Тобто безпосередньо б'ють по бізнесу та простих громадянах.

Важливий ще один факт: обсяги усіх видів трансферів, які передаються з федерального бюджету у бюджети суб'єктів РФ, - це лише половина від суми, що надходить до федерального бюджету з податку на видобуток нафти та газу.

Тобто, у багатих забирають практично все, а бідним дають лише половину від цього. Бідним однаково не вистачає, і їх просто "вішають на шию" багатим.

Ідея Гризлова не нова. 2009 року Москва відібрала усі фінансові повноваження багатого Ненецького АО та передала їх дотаційній Архангельській області.

За інформацією Мінрегіонрозвитку РФ, на початок 2009 року лише 11 з 83 суб'єктів були прибутковими, а у 2010 році такими залишаться Москва і Санкт-Петербург.

У міністерстві ще рік тому почали готувати документи для примусової передачі фінансових повноважень з суб'єктного на федеральний рівень. Це повністю узалежнить регіональну владу від федерального центру.

У разі реалізації ідеї Гризлова, яка виглядає лише ланкою до повної зміни устрою РФ і створення восьми великих суб'єктів, Росія складатиметься з частин, які цілком відповідають сучасним "габаритам" України.

Так, населення Центрального округу становить 37 мільйонів осіб, Приволзького - 30 мільйонів, ще чотири округи мають населення від 10 до 20 мільйонів.

Якщо відштовхнутися від суджень ідеолога сучасної російської імперії Олександра Дугіна, то Україну на півночі розглядають швидше розчленованою, ніж цілісною. І лівобережжя цілком підходить під формат дев'ятого федерального округу РФ.

До речі, Дугін, як і Жириновський з Кадировим, - головні виразники найпотаємніших мрій Білокам'яної.

Існує думка, що укрупнення Росії активізує місцеві сепаратистські тенденції. Однак федеральні округи не мають власного бюджету та автономних джерел доходів, а тому не зможуть акумулювати довкола себе регіональну еліту.

Андрій Клименко