"Звьозди" не каються!

Мене як і багатьох зачепила фраза Маші Єфросиніної про «був запит на російське». Текст не про черговий срач. А рефлексія, чи справді в українців був попит на російськомовний контент. І чому відомі люди, зірки шоу-бізнесу, телебачення досі не розуміють своєї відповідальності за свої ж дії. І що з цим робити.

Коли мені було напевно 8, в моє маленьке містечко приїхала Ірина Білик зі своїм україномовним альбомом. Мега-зірка з телевізора, битком набитий зал молодими спраглими класної музики людьми.

Потім ця ціла епоха «Території А - це найкраща програма на телеканалі ICTV», я досі можу цей рядок проспівати. Це був просто вибух української музики. А ще був фестиваль «Червона рута» для рок-музикантів і купа всього. І що? Ось так в один момент оця вся молодь як я почала змінювати смаки?

Хмммм…. А може ці зірки, не всі звісно, але більшість почали їздити в росію, бо там платили в десять разів більше і вони догоджали іншій публіці? А українська і так зрозуміє. І так в наші вуха почав литись «Снєґ», а не «Ти мій», «мая папитка номєр 5» і інша біліберда. І української музики різко не стало.

І знаєте, я от правда завжди дякую своєму татові за свій музичний смак. Бо у його машині завжди грав рок. Хоч-не-хоч, коли ти їдеш до баби на Паску і три години слухаєш Pink Floyd, Beatles, Queen, Deep Purple і Depeche Mode - ти не можеш слухати і дивитися на галубиє аганькі. «Go west!» - казав мій тато, цитуючи Pet Shop Boys. А ще я справді була щасливчиком, бо тато дружив з Кузьмою Скрябіним і в моїй дитячій в 90-х завжди грали усі їхні новенькі альбоми.

Так у чому відповідальність?
І так з девʼяностих до нульових - української музики майже не стало. Ось ці всі зірки, які скакали по російських каналах, їхніх аганьках, концертах, телевізорах - роками показували українцям, які їх любили - що це норма!

Саме вони роками створювали російські пісні для «широкої аудиторії», а не для української, бо вони заробляли гроші. Підтримували проросійських політиків на їхніх концертах і так, впливали на політичний вибір країни. Формували комплекс меншовартості української мови своїми вічними перекладаннями. Ми ж усі памʼятаємо пару ведучих - один україномовний, інший російськомовний.

А те, що вони були корисними ідіотами для російської імперської культури - то фігня. Піпл хаває, гроші заробляються. Тому так, немає чому ображатися і тепер вмивати руки, що ви тут ні при чім. При чім. Бо з початком війни в 2014 мало хто перейшов на українську, а такі як Патапи - ще й штани в Кремлі знімали. Творчість 95 упустимо, тут і так все зрозуміло.

Тільки завдяки свідомим українцям працювала культура кенселінгу до тих, хто їздив з гастролями в Крим і росію. І тільки завдяки свідомим українцям, які боролись не за срані мовні квоти на радіо для української, а за нормальний мовний закон - всі вони змушені були перейти на українську. Бо інакше б не мали роботи на ТБ.
Ну і війна. Так, саме ракети змусили багатьох перейти на українську, бо тепер російська моветон. Але от і вся суть - примус, а не позиція. Не доросле визнання помилок, а дитяче ображання і вмивання рук. І тицяння пальцями в таких як я «скажених націоналістів». А це до речі також розпалювання ворожнечі.

Прозріння. Це не скочуватись у хейт. А робота над помилками і далі тиснути на державницьку політику. Мова - не з примусу, не через закон для галочки, а нормальна державницька політика. Нам треба зайнятися освітою дітей, демаргіналізувати українську, щоб нею говорили не з примусу, а зі свідомою позицією і бляха любовʼю і повагою, як мінімум до тих, хто віддає своє життя за неї. Бо мова - це кордони нашої країни. Якісь наче очевидні речі.

Юлія ГОНЧАР