Звільнити прапорщика Демиденка!

Хронологія подій та подяка.
Демиденко Андрій Юрійович. Звання – прапорщик ВЧ А 1815. Командир БМП.
05 вересня 2014 року, не побіг – прикривав відхід товаришів біля села Шишкове.
Потім вихід з оточення. Полон. Батальйон «Зоря».
Допити та знущання тривали 3 доби – ламали психологічно та фізично. Після цього з двома хлопцями зі Львівського територіального батальйону перевезли до решти полонених.

Фактично з 05 по 07 вересня жодної офіційної інформації стосовно його взагалі не було. «Пропав без вісті» - таку відповідь отримувала дружина Андрія від державних установ (назви уточнювати не буду).

Не чекаючи допомоги, 7 вересня Лілія Демиденко та Ірина Черенько почали власні пошуки. Інформацію стосовно Андрія було розміщено в «Facebook» група «Пошукова ініціатива Майдану». 09 вересня київські журналісти надіслали Лілі посилання на відео з YouTube . На відео журналіст «Russia today» Грем Філіпс брав інтерв’ю у полонених, серед яких був і Андрій Демиденко https://www.youtube.com/watch?v=6-azVzvcwNY

З цього моменту почалися «качелі», що «колисалися» у різні боки майже два місяці.
Занесення в загальні списки полонених, занесення у списки обміну, зникнення ПІБ з загальних списків, викреслення ПІБ зі списків на обмін. Надія змінювалася відчаєм і навпаки.
Без перебільшення – було проведено колосальну роботу з інформування та налагодження контактів на офіційному і неофіційному рівнях. Дійшло до того, що ми знали точне місце утримання, мобільні телефони людей, що мали доступ до приміщення, в якому тримали полонених та позивні польових командирів.

Головна проблема полягала у тому, що Андрій був фахівцем. Пригадую весняне спілкування в мережі «Facebook» між мною, Костянтином Івановим та Людмилою Шандаренко. Тоді написав такий пост: «Таки переможемо! Хлопці позалізали у танки та почали розбиратися що там до чого!». Це було сказано про Андрія. Навчився трохи управляти та «пуляти» з БМП.
Логічно, що за звільнення Андрія вимагали рівноцінного вояка.

Нарешті, 28 жовтня 2014 року обмін відбувся
http://www.hromadske.tv/politics/obmin-bilya-shchastya/
Зараз Андрій вдома, приходить до тями.

Висловлюємо щиру подяку тим чернігівцям, хто мовчки (без зайвого галасу) допомагав у звільненні Андрія Демиденко:
1. Ірині Черенько
2. Оксані Тунік – Фриз
3. Колективу ТК «Дитинець» (через Олександра Ломаку)
4. Станіславу Віхрову
5. Миколі Андросовичу
6. Колективу фірми «Soft Industry» (через Олексія Лукіна – молодці IT- шники, як і в часи Майдану знову прийшли на допомогу)
7. IT – шникам м. Чернігова, які працюють у м. Київ (через Олексія Лукіна та Євгена Шепелюка)
8. Колективу МБ «Трейд» (через Андрія Воробйова)
9. Вадиму Вязовику
10. Євгену Котвицькому
11. Віталію Бережному (не космонавт)
12. Виборчому штабу Владислава Атрошенка
13. Олегу Бойку

Іншим людям та організаціям:
1. Оксані Білозір та «Центру звільнення полонених при СБУ»
2. Юрію – брату рідного дядька Андрія
3. Володимиру з «Офіцерського корпусу»
4. Волонтеру Ігорю
5. Спілці афганців
6. «Центру прогресивної молоді «Апельсин»
7. «Єдиному Волонтерському Центру»
8. Василю Комару
та усім родичам, друзям, знайомим, які підтримували та молилися за Андрія.
Дякуємо Спасителю нашому, який почув ці молитви!

Післямова:
Брати та сестри – чернігівці!
Пам’ятаємо про те, що кожен десятий вояк, який воює на східному фронті з м. Чернігова або Чернігівської області. Пам’ятаємо про те, що вони воюють, гинуть, потрапляють у полон заради того аби на нашій землі не було чути пострілів та гарматних вибухів!
Спрацювало на генетичному рівні «До Києва молитися, до Чернігова воювати!»
Слава Україні!
Звіт написав: Stanislav Tavluy-Bey Pridesnyansky
Редаговано: Андрієм Демиденко