Зустрів свого студента з фронту...
Вчора випадково зустрів свого колишнього студента-філолога, який закінчив університет років 20 тому, ще й живе недалеко від мене. З початком "широкої війни" (термін Василя Чепурного) він записався в територіяльну оборону. Тоді ми зустрілися і він мене переконував, що моє місце тут, а не в теробороні. Тепер він приїхав з фронту, воює на Донбасі, на декілька днів. Йому випала сумна місія, привіз 5-х вбитих прикарпатців, один з них - його сусід по будинку. Зупинив мене сам, - є декілька студентів у мене, які завжди мене зупиняють і бодай декілька слів скажуть.
Сказав мені декілька цікавих речей:
1. Україна закінчується на межі Тернопільської області. Люди, які живуть "там" - байдужі, до України і до війни. А більшість з них готові прийняти кацапа.
2. Смерті на війні, здебільшого, "дистанційні", від артобстрілів. "Рідко хто гине від кулі. А співвідношення артобстрілів і далі на користь кацапії: 1 до 4. І наші хлопці, яких привіз, загинули від втрати крові на полі бою. Кацапня так гатила, що не було змоги їх забрати".
3. Буває, що свої гатять по своїх. "Я декілька разів потрапляв під обстріл своїх".
4. За час, що на війні, був поранений, "зашивали ногу", і зазнав контузії.
5. "Не вірте, що у нас все погано із забезпеченням і зарплатою. Мені жодного разу не затримали зарплату, і я маю змогу собі сам купити чи бінокль чи тепловізор, ще й родині допомогти. Але в нас є хлопці, які умудряються пропити усю зарплатню, а відтак кричать: ґвалт, допоможіть придбати спорядження".
6. "Мені так набридла вже ця війна. Набридло вбивати і ховати вбитих. Я так хочу бути вже вдома. Але повинні вистояти і добити кацапню".
Я слухав свого колишнього студента, сорокарічного молодого чоловіка, з темнорусою, широкою, мов лопата, бородою, в яку закралася фронтова сивина, мені було сумно, що мало можу допомогти йому. Але й наповнювало відчуття внутрішньої гордості за молоду людину, якого доля кидала по зарібках, років 10 він працював у Франції, а з перших днів "широкої війни" захищає нашу з вами можливість жити і працювати, не розгубивши при цьому здатности любити і співпереживати. Тільки такі ЛЮДИ здатні перемогти ворога.
Євген БАРАН
Сказав мені декілька цікавих речей:
1. Україна закінчується на межі Тернопільської області. Люди, які живуть "там" - байдужі, до України і до війни. А більшість з них готові прийняти кацапа.
2. Смерті на війні, здебільшого, "дистанційні", від артобстрілів. "Рідко хто гине від кулі. А співвідношення артобстрілів і далі на користь кацапії: 1 до 4. І наші хлопці, яких привіз, загинули від втрати крові на полі бою. Кацапня так гатила, що не було змоги їх забрати".
3. Буває, що свої гатять по своїх. "Я декілька разів потрапляв під обстріл своїх".
4. За час, що на війні, був поранений, "зашивали ногу", і зазнав контузії.
5. "Не вірте, що у нас все погано із забезпеченням і зарплатою. Мені жодного разу не затримали зарплату, і я маю змогу собі сам купити чи бінокль чи тепловізор, ще й родині допомогти. Але в нас є хлопці, які умудряються пропити усю зарплатню, а відтак кричать: ґвалт, допоможіть придбати спорядження".
6. "Мені так набридла вже ця війна. Набридло вбивати і ховати вбитих. Я так хочу бути вже вдома. Але повинні вистояти і добити кацапню".
Я слухав свого колишнього студента, сорокарічного молодого чоловіка, з темнорусою, широкою, мов лопата, бородою, в яку закралася фронтова сивина, мені було сумно, що мало можу допомогти йому. Але й наповнювало відчуття внутрішньої гордості за молоду людину, якого доля кидала по зарібках, років 10 він працював у Франції, а з перших днів "широкої війни" захищає нашу з вами можливість жити і працювати, не розгубивши при цьому здатности любити і співпереживати. Тільки такі ЛЮДИ здатні перемогти ворога.
Євген БАРАН
| Читайте також |
| Коментарі (0) |