ЗСУ треба молодих!

Ви бачите приблизний вік чоловіків, котрі вже пішли в засвіти за цей час на війні.

Більшість з них сільські дядьки за 40 років + котрі підірвали своє здоров’я в лихі 90-ті на городах-колгоспах, будовах -шабашках та горілкою «бурячихою» чи «мелясовкою». Прямо аж до сліз було важко дивитись, як вони в броні і з «ерпека» чи «пакемоном» на полігонах ледь проходили визначені рубежі. Мокрі, захекані, з гримасами болю на обличчі від надірваних спин чи гриж і болей в ногах. Але йдуть.

Питаєш їх тоді нащо ж таку зброю береш, вона ж важка, давай «легшу» якусь підберем. - Не треба, казали вони. Я буду прикривати... І прикривали. Залишаючись весь цей час безвісті зниклими, або ось по звільненню територій (як не дивно на фоні іншої інформації) вже ось кістяками на залишених тоді нами позицій. Ми знаєм хто де був і з точністю можемо сказати хто це... І дуже шкода що лиш усвідомлені їх вади в здоров’ї змусили більшість прийняти рішення залишитись... Навічно в строю.
Лиш одиниці потрапили в полон.

Хочемо ми цього чи ні, але війна справа молодих. Такі ветерани лиш гарні в глухій обороні, а враховуючи переважаючу силу ворога у засобах ураження, будемо биті і втрачати як людей так і території. Маневри, натиски, обходи та обхвати можуть робити хлопці від 18 і до 35 років. Ті які можуть пробігти і переміщатись далі...

Чоловіки 1900-1921рр. народження витримали на своїх плечах тодішню війну. А далі призиви наступних років народження дозволили «омолодити» середній вік совєцької червоної армії. І вже саме вони, молоді, дійшли до Берліну. (Та помститись німкеням за всі злодіяння.)

ЗСУ треба молодих.
По іншому ми не виграєм цю війну.

Ля Сашко де Мон-чак