Золоті крилечка

Моє перше частування медом було несподіваним, як все в дитинстві - наш родич, дід Сергій, передав мною Голотам свіжовикачаного меду в пляшці темного шкла.Тримаючи обома руками ту ребристу посудину, намагалась розгледіти мед, що не хлюпав і не озивався, як я не обертала пляшку,- тож не втрималася і ковтнула з горлечка - в роті стало солодко-пекуче, гаряче, язик тримався піднебіння,очі заплющилися...я прислухалася, чи не проступає мед на пузі, бо дід Сергій мене попередив, що таке може трапитися, якщо пити мед нахильці.Обійшлося.Ще й бджола,що звідкись взялася, - чи не дід послав назирці?-примусила мене швиденько добігти додому, обережно тримаючи пляшку і таємний післясмак на губах.

Баба покропила медом вареники з шовковицею,-було смачно, але той ковток свіжого меду я запам'ятала назавжди.Такий собі еталон на все життя.Згодом мій батько тримав кілька вуликів і бджоли жили в нашому садку, доки він цвів, потім вулики вивозили "на акацію" в посадку, там вони й літували, а бджоли облітували кашку, конюшину й соняшники. А ті дні, коли батько висаджував в коляску мотоцикла медогонку, пошиту матір'ю палатку, ящик з інструментом та бідон, і ми рушали на пасіку, були святом.

Брали меди на Тройцю, на Спаса, на ті літні дні, які вдавалися особливо тихими, безвітряними, розімлілими від запахів димку, меду, вощини, вітерця з медогонки...

З літами мій брат успадкував вулики і один з найкращих моїх спогадів про нього припадає на липневий день, коли наші дівчатка плели вінки край пшеничного поля й всі ми були наче соти, наповнені ущерть і молодістю, і сонцем, і благим незнанням про те, що судилося кожному...

Не повторюватиму всім відомих істин про мудрих пасічників - як правило, це люди спостережливі, розумні, чисті тілом і серцем. Думаю, що багатьом з вас, любі друзі, упомку серпневі та вересневі дороги, коли просто на обочинах селяни продають охочим подорожнім чесні і чисті меди в скляних слоїках.Сонце висвітлює прозорі майські, тягучі липові, білі еспарцетові, золоті соняшникові, темні гречані, зеленкуваті лугові, вохристі лісові -- словом, вистачить всім і смакувати, і лікуватися, і "вчиняти кутю о семи медах", як сказав вигадливий Малкович...

Вірте чи ні, але одного разу приснилася мені карта України, яку виклали своїми крилатими тільцями бджоли,-гули й трималися купи, наче гігантський рій...Та звичайно ж, було це тоді, коли, слідом за неукраїнцями, українці щодня й щогодини повторювали "пасічник,пасічник" з таким глузуванням, наче бути пастухом божих комах принизливо та ганебно.

А ось і продовження сну: частина бджолиної карти злітає, частина готується до бою, а частина осипається, безпомічно повзаючи в траві чи залітаючи на гілки великих дерев, аби хоч якось втриматися на льоту...
Ніяких аналогій: дурне спить- дурне й сниться! Цією приказкою моя баба виряджала в небуття тривожні та неприємні їй сновидіння.Так роблю і я, але окремі сни запам'ятовуються самі собою надовго. На все життя. Бо сни теж є нашим життям.

Нині люди у всьому світі тривожаться долею працелюбного бджолинного народу, який гине від того середовища, яке накидає бджолам суспільство. Гинуть вулики, гинуть пасіки, гине бджолинний світ, від якого, виявляється, дуже залежна жива природа і саме життя на планеті.Солодке,пекуче,прекрасне,як перший ковток меду.

Сьогодні день пасічників, день бджіл, які, доки живі, носять нектар і пергу, ситять меди у своїх вуликах. Іноді жалять, щоразу платячи власним життям за свою оборону- мабуть, оце є найточніше визначення і сенс "битися, стояти на смерть", коли смерть- власний вибір, а не підступна трута зла нерозумного і штучного світу.
Медовий смак життя, який приносить нам буття на золотих крилечках...

Будьте здорові,мудрі бджоли і чесні пасічники! Я вас люблю і пам'ятаю...

Любов ГОЛОТА