ЗОЛОТА ЗЕМЕЛЬКА. Протистояння

Такі закони життя: земля зажди була і залишається одним із найцінніших видів капіталу. Грошові банкноти — в банку чи в банці можуть знецінитися з часом, а земля все витримує — і дощ, і спеку, і мороз… Як комуністична імперія не намагалася викорінити із свідомості людини прагнення до споконвічного, у неї нічого не вийшло. Все повернулося до природного — любові до землі.

Хатинка на березі річки

Володимир Тимофійович Степанченко із Чернігова, скориставшись наданим державою правом, написав до Улянівської сільської ради, що поблизу Чернігова, заяву на отримання кілька соток землі. Сесія сільської ради задовольнила прохання заявника. Цей земельний клаптик розташований на окраїні села, і Володимир Тимофійович, аби там можна було щось збудувати для активного відпочинку, багато фізичних сил доклав на його «розчистку». Не одну купу сміття звідти вивіз, і тільки тоді на вичищеній території облаштував з вагончика будиночок. На самій ділянці посадив трохи полуниці та цибулі.
Гарне місце тут: зовсім поруч — невеличка глибоководна річка, яку колись задумували провести далі — до Десни, щоб вона оминала досить значну територію, створюючи такий собі півострів. І хоча через недопрокладене русло вода тепер не циркулює, як планувалося, але з одного боку річка впадає у чудове озеро з очеретом — і це додає їй зачарованості.
Навпроти облюбованого Володимиром Степанченком клаптика землі знаходиться садиба колишнього секретаря Чернігівського обкому Компартії Палажченка, хоча тут тепер мешкають зовсім інші люди, які ще раніше придбали у знаменитого комуніста будинок. Саме він планував зробити тут культурно-розважальний комплекс з острівцем природного ландшафту. Та після відомої «ковбасної революції», коли в районі вулиць Рокоссовського — Доценка при аварії в обкомівській автомашині були виявлені перехожими різдвяні «подарунки», в той час як полиці магазинів були напівпорожні, проект терміново було згорнуто (мабуть, комуністи злякалися народного гніву).

Мрія, як булька…

А починалося все дуже просто й обнадійливо.
«Прибереш від сміття оте місце, — сказав у розмові з В.Степанченком колишній сільський голова Улянівки П. Алієв, — і та ділянка буде твоєю». А потім, коли селяни переобрали в селі керівника, справи пішли у протилежному напрямку. Новообрана сесія винесла нове рішення, що скасовувало попереднє.
Опоненти Володимира Степанченка стверджують, що дії колишнього сільського голови містили ряд істотних порушень, а тому через це, мовляв, необхідно анулювати позитивне рішення сесії сільської ради на користь заявника, що зробив і суд. Як вагомий аргумент В.Степанченко запитує і сільського голову, і суддів: чому рішення суду щодо «незаконності» колишнього рішення сільської влади стосується лише його одного, адже саме тим рішенням було визначено право для багатьох громадян, які письмово звертались за наділом землі? Такої відповіді В. Степанченко не отримав й досі.
Дійсно, після попереднього рішення Володимир Степанченко повинен був усе здійснити (дооформити) як слід. І на це вказав у своєму протесті прокурор: «Сільська рада, приймаючи рішення… про надання користування земельної ділянки, зробила це без наявності проектної землевпорядної документації, без зазначення місця розташування ділянки…»
Таке рішення Володимир Тимофійович обґрунтовує: якщо новообрана сільська рада і виявила деякі порушення, то чому вона не вдалася до дій, аби ці недоліки можна було б усунути?
Справді, сесія сільської ради могла б своєчасно виправити порушення, яких вона ж і припустилсь: надати дозвіл на розробку проекту землевідведення, вказати місце розташування та вказати, за рахунок яких угідь вона б могла надаватись, а не скасовувати свого попереднього рішення. Тим більше, що В.Степанченко вже фактично користувався на той час цією земельною ділянкою.
Нинішня голова Улянівської сільської ради Валентина Бригинець наполягає на тому, що попередні рішення на користь Степанченка не базувалися на нормах деяких нормативних актів, зокрема, в недотриманні вимог водного законодавства (повинні бути встановлені відповідні межі від води і до земельної ділянки господарювання — прибережна смуга). Але дивним є це твердження. Як же тоді живуть на цій вулиці інші люди, земельні ділянки яких — теж упритул до річки?

По-людськи

Якщо відкинути юридичні перипетії, які, безумовно, завдають шкоду всім суб’єктам конфлікту і насамперед — здоров’ю, то побачимо, що він виник майже через «дрібничку». Сільському голові можна б давно погодитися з тим, аби невеличким прирізком землі біля річки користувався Володимир Степанченко, який абсолютно не йшов усупереч жодним нормам законодавства. Єдина помилка його — недооформлення необхідних паперів усієї процедури, що переросла у тяганину «земельної справи». Аналізуючи усі деталі конфлікту, можна припустити, що за непоступливістю головихи криються ще чиїсь інтереси.

Володимир Степанченко:
«Нова сесія Улянівської сільської ради не врахувала, що, коли вона виносила своє рішення на мою користь, дозвіл на користування земельними ділянками надавався одночасно ще 70 особам. А тому мені не зрозуміла логіка прокурора, коли він виносив своє рішення щодо незаконного виділення тільки мені земельної ділянки. Пояснення такого феномена лише одне: моя земельна ділянка запала можновладній особі, і, щоб відібрати у мене цю невеличку ділянку, були знайдені всі необхідні аргументи».

Сам Степанченко каже, що добре знає, хто хоче придбати і цей шмат землі. Мабуть, малувато їм того, що вже є. А земелька в Улянівці – золота, особливо біля річки. Одна сотка, за неофіційними даними, сьогодні вже перетнула п’ятитисячний доларовий рубіж. От у чому основна заковика земельно-судової епопеї мешканця Чернігова, який на ділі хотів скористатись законним правом, проголошеним державою. Та от біда: тільки проголошеним. А в реальності ми бачимо протилежне і таке вже звичне: хто має більше прав, той ними і користується.
Сергій КОРДИК,
Чернігівський район