Журнали в час війни

Два журнали стали невід'ємною частиною культурно-інтелектуального простору Чернігівщини.

Це історичний журнал "Сіверянський літопис" і літературно-художній під невибагливою назвою "Літературний Чернігів". Обидва виходять уже досить давно: від часу заснування їх чернігівським товариством "Просвіта" імені Тараса Шевченка минули десятки років. Тому, хоча журнал "Літературний Чернігів" виходить як квартальник, його нумерація вже наближається до 100.

Проте, як розповів заступник головного редактора журналу Владислав Савенок, відкритий напад російських загарбників, блокада ними Чернігова вдарили і по журналу - перший у цьому році номер вийшов тільки нещодавно, і він "помітно схуд". Раніше ці два журнали отримували фінансову підтримку від обласної державної адміністрації - тепер же вона неможлива. Тож редакція "Літературного Чернігова" звернулася із закликом до авторів і читачів допомогти виданню фінансово, хоча зрозуміло, що в час зменшення зарплат, вимушеної еміграції та інших обмежень, викликаних війною, чекати допомоги від зазвичай небагатих авторів не доводиться.

"Днями виходить і друге число щоквартальника, - каже Владислав Савенок. - У планах виконати зобов'язання перед передплатниками і випустити 3 і 4 числа, як було обумовлено на 2022 рік. Тобто сотий номер часопису має вийти у грудні. Планувати далі - складно. Економічна та фінансова ситуація в державі, яка воює, і відповідно, ціни на папір, активність авторів і благодійників у воєнний час - непередбачувані. Тож нині складно говорити про перспективи видання на порозі його 30-річчя".

Тим часом у номері, який уже позначений війною, - переклади поезій данського автора Єппе Ок'єра, твори Станіслава Шевченка, Пилипа Юрика, Миколи Тютюнника, дослідження Анатолія Роліка про те, чи володів Гоголь італійською, спогади про навернення письменників до Бога. А в черговому числі журналу уже буде література з-під обстрілів.

Не менш тяжка доля і в журналу "Сіверянський літопис". Головна редакторка Світлана Шумило розповідає: "Коли ми з чоловіком подивилися одне одному в очі й сказали: "Уже час, робимо номер", Чернігів був ще під обстрілами, а ми, ледве вирвавшися з-під них, жили в друзів у центральній Україні, не мали нормального Інтернету (та що там Інтернету, два місяці спали на підлозі!), не було фінансування журналу, надії на нього теж не було, а у вухах ще звучали відгуки вибухів і в очах ще стояв жах. Але треба було витягати себе за волосся з цього болота. Я майже сама собі не вірила, коли телефонувала комусь з авторів чи писала співробітникам і казала, що робимо номер, але всі так живо реагували та раділи! І редактори погоджувалися працювати безплатно, волонтерськи. Бо це рішення було про життя, а до цього життя потихеньку виходило з нас із кожним вибухом та повідомленням про чиюсь трагедію".

Тим часом подружжя Шумил повернулося додому, налагодили Інтернет і більш-менш нормальне життя - і ось, нарешті, перший в цьому році номер!

"У першому номері зібралося багато, як ніколи, наших добрих друзів, ми радіємо цьому цікавому збігу та вітаємо дорогих істориків та філологів із новою науковою публікацією! - каже Світлана Шумило. - Тут є статті за матеріалами грудневої конференції "Феномен каяття та спокути" - нашого останнього великого спілкування до-того-як... Надрукована рецензія Дарії Сироїд на монографію Дарії Морозової, яка в минулому році захистила за нею докторську. У цьому номері надрукована стаття Володимира (Ентоні) Мосса, англійського дослідника, присвячена культу Сталіна в Московській патріархії (дуже раджу!). Тут є рецензія Дмитра Гордієнка на першу в житті монографію Володимира Чистякова, мого колишнього студента, тепер уже аспіранта й нашого випускового редактора. У першому номері міститься рецензія Сергія Павленка на чотири книжки о. Юрія Мицика. Тут є розвідка Олі Чаплі про найулюбленіший мій текст - "Слово про Закон та Благодать" митрополита Іларіона".

Таким чином, чернігівська інтелігенція демонструє свою українську незламність: війна війною, а свою справу треба робити!

Василь ЧЕПУРНИЙ, "Голос України"