Зелена сукня

- Звідки ж вас навезли сюди? – запитала мене старша жінка сьогодні, коли я робила покупки на імпровізованому ринку в одному з невеличких районних містечок.

- ?!
- Що, з Житомира?.. Чи з самого Києва? – продовжує вона.

- З Києва, - відповідаю машинально, складаючи овочі і полуницю в сумки.
- Так і знала, що з Києва!... Їдьте собі додому і не дурить людей! «Хужє нє будет, хужє не будет!» - брехуни, тьху! – розпалюється вона. Продавці і деякі покупці теж дивляться на мене, засуджуючи.

- Це що, ринок для вибраних? – питаю. – Приватний якійсь?
- Ринок для людей… А ви тут надурили всіх. Більше голосувати не будемо, голосуй - не голосуй, все одно… - вилаявся дядько.

- В чому справа? – ошелешено питаю я.
- А в вашому зе! Ходили тим літом тут у штанях зелених, в юпках, зі стрічками, агітували! А тепер розікрали все, – відповідає дядько.

- Я до чого тут? – починаю розуміти, дивлячись на свою довгу лляну сукню, яка з-за яскраво-зеленого кольору у минулому році була «заслана» у село. Зараз спека, думаю, вдягну її хоч на базар.

- Ви що, не за «слуг народу» приїхали агітувати? – питає жінка.
- Ні, - відповідаю. – Ми на ринок приїхали… А ви що, всі тут за Зеленського голосували? – питаю.

- Ну, так! Не всі, але було трохи… Тепер уже всі передумали, - відповідають.
- Думати треба, щоб не передумувати! – голосно відповіла я. А потім, вже по дорозі додому згадала, що депутата від «слуг…» навіть побили на заправці.

Треба почекати ще з цією сукнею, поки все зміниться.

Алла БОЙКО