Зе-команда: "Котляревський мені без надобності"
Чесно кажучи, я сьогодні був шокований після отримання інформації про видатки, закладені до проєкту Державного бюджету на 2020 рік для "підтримки книговидавничої справи та популяризації української літератури в світі, забезпечення діяльності Українського інституту книги" .
Для непосвячених — це майже удвічі менше, ніж мали 2019 року на ці потреби два міністерства: культури та інформаційної політики.
Слухаючи заспокійливі заяви нинішнього очільника нового об'єднаного Міністерства культури, молоді і спорту Бородянського Володимира про розроблення стратегії розвитку національного книговидання і популяризації читання в країні, ми ніяк не могли передбачити, що це буде стратегія не розвитку, а згортання всіх складових, які сприяють розвитку книговидавничої справи.
Нам здавалося, що навіть далеким від політики людям відомо, що книга — це не просто такий собі банальний соціальний продукт, а матеріальне уособлення духовності, культури, інтелекту будь-якої нації.
Книга була, є і ще довго залишатиметься головним чинником формування людської особистості, розвитку її культурного, освітнього, інтелектуального і професійного потенціалу. Розмови про розбудову держави, її економіки, вдосконалення технічної і технологічної бази виробничої сфери країни без високоосвіченого, проофесійно підготовленого кадрового ресурсу — це ілюзія, яка не має жодної реальної перспективи на реалізацію. А забезпечити підготовку такого ресурсу може лише якісна різножанрова вітчизняна книга.
Тобто такі видатки у проекті Державного бюджету на вітчизняну книгу є красномовним свідченням того, що нинішнім очільникам владих інституцій держави розумні, освічені, професійно підготовлені кадри не потрібні.
Світ пише, друкує, читає, щоб забезпечити культурний, соціальний та економічний прогрес у своїх країнах. А українці і без того все знають і вміють, і їм книга вже не потрібна? Чи вона не потрібна нинішнім державотворцям?
Дуже хочеться почути очільника уряду Олексія Гончарука і пана міністра Володимира Бородянського: чим викликане таке їхнє "турботливо-батьківське" ставлення до вітчизняної книги.
Олександр АФОНІН
Для непосвячених — це майже удвічі менше, ніж мали 2019 року на ці потреби два міністерства: культури та інформаційної політики.
Слухаючи заспокійливі заяви нинішнього очільника нового об'єднаного Міністерства культури, молоді і спорту Бородянського Володимира про розроблення стратегії розвитку національного книговидання і популяризації читання в країні, ми ніяк не могли передбачити, що це буде стратегія не розвитку, а згортання всіх складових, які сприяють розвитку книговидавничої справи.
Нам здавалося, що навіть далеким від політики людям відомо, що книга — це не просто такий собі банальний соціальний продукт, а матеріальне уособлення духовності, культури, інтелекту будь-якої нації.
Книга була, є і ще довго залишатиметься головним чинником формування людської особистості, розвитку її культурного, освітнього, інтелектуального і професійного потенціалу. Розмови про розбудову держави, її економіки, вдосконалення технічної і технологічної бази виробничої сфери країни без високоосвіченого, проофесійно підготовленого кадрового ресурсу — це ілюзія, яка не має жодної реальної перспективи на реалізацію. А забезпечити підготовку такого ресурсу може лише якісна різножанрова вітчизняна книга.
Тобто такі видатки у проекті Державного бюджету на вітчизняну книгу є красномовним свідченням того, що нинішнім очільникам владих інституцій держави розумні, освічені, професійно підготовлені кадри не потрібні.
Світ пише, друкує, читає, щоб забезпечити культурний, соціальний та економічний прогрес у своїх країнах. А українці і без того все знають і вміють, і їм книга вже не потрібна? Чи вона не потрібна нинішнім державотворцям?
Дуже хочеться почути очільника уряду Олексія Гончарука і пана міністра Володимира Бородянського: чим викликане таке їхнє "турботливо-батьківське" ставлення до вітчизняної книги.
Олександр АФОНІН
| Читайте також |
| Коментарі (0) |