Запит на оновлення держави ще не чує ніхто...

Вчора на світлофорі зауважив, що всі чоловіки продуктивного віку, які переходили дорогу, дивились невідривно і щось тицяли у смартфонах.

Згадав, як на завантаженні, наш водій навантажувача кожної вільної секунди, і, навіть, на ходу, втикав у смартфон. Спитав - що там. Виявилось - грає в інтернет-казино на гроші.

Спитав - як результат. Каже: -А какой рєзультат, єслі всьо настроєно на 80 процентов проігриша… но - можно виіграть, єслі воврємя остановіцца…

Нещодавно ми сперечалися з колегою, бо я сильно критикував рішення влади про зниження податків для ігрового, зокрема - для електронного ігрового бізнесу, а колега доводив, що що зниження податків - благо завжди, і в наші п‘ятизіркові казино поїдуть багаті люди з першого світу.

Як підприємець, республіканець і консерватор за поглядами, я цілком усвідомлюю, що це все - на наші плечі.
Першою хвилею ми отримаємо зниження продуктивності праці у хворих ігроманією людей.

Другою - ми отримаємо соціальні проблеми в сім‘ях цих робітників, які менше почнуть заробляти і більше витрачати.

Жодного підвищення зарплат не вистачить, щоб оплатити ігроманію простої і хворої людини.
Я можу запропонувати варіанти, як вирішити питання легалізації, щоб не завдати суспільству й економіці тотальної шкоди. Та мені немає кому подзвонити чи написати пропозиції.

Я відчуваю, що перспективні проекти влади з забороною продавати алкоголь в маркетах з іншими товарами, зроблять алкомаги наливайками й повернуть їх офіційно у промзони та в студмістечка, де вони були підпільно й до того.

І продуктивні сили суспільства отримають удар в спину від тих, кого утримують. Ми всі, працюючі, заплатимо за хворих на оалкоголізм також.

Мені б хотілось, щоб на це хтось звернув увагу, але мені немає кому подзвонити чи написати пропозиції.
На фото «відвідувачів казино» сидять виключно чорні робітники, їх тут з тридцять-сорок відсотків. Всі - іноземці, які ледве бельмочуть… звичайно - парузьке.

Ліві так захопились питаннями расизму, що консерваторам немає де сказати вголос, що фото - не до расизму, це - ілюстрація соціальної катастрофи. Що український робітник чи мати українка лишають сім’ю і їдуть світ-заочі на заробітки, бо український бізнес має такі умови, що ні платити нормальну зарплатню не може, ні розвиватись та платити податки. Тому у нас в Києві працюють іноземці зі ще бідніших країн.

Між тим, в країні - сотні тисяч соціальних паразитів, і ми перерозподіляємо ВВП на їх користь та на неефективних державців замість того, щоб працююча людина чи підприємець багатшали.
Я б хотів і про це поговорити, але мені й далі - немає з ким.

Держава вже почала утримувати політичні партії нашими податками, але я досі не знаю жодної політичної партії, яку предметно, не в гаслах, цікавить доля працюючої людини й суспільства, а не виборця й електорату.
Я сварюсь, вислуховую дурниці про усіляку внутрішньопартійну етику, але в реалі я бачу, як люди в професійній політиці професійно переймаються дурною штовханиною та собачими боями.

На повному серйозі наші зірки інтернету з‘ясовують - чи Порошенко сбітий льотчик.
Та Порох передав літак, який летів вгору на серйозній висоті, а не пікірував, як сьогодні, скільки можна вже про це молоть.

Інша справа, що командир корабля є, але якось дивно з навігацією, зв‘язком тощо.
Тобто, запит на нову якість політики залишається не задоволеним.

Якщо цей запит не відчуває ніхто, то ми його формуватимемо й далі, поки не стане черга партій за нашими голосами й локальним впливом.

Жаль тільки, якщо державники опиняться в хвості черги, як було в 2019.

Олександр СОСНИЦЬКИЙ