За загиблих у травні Захисників України помолилися у Чернігові
4 червня в козацькому кафедральному соборі святої великомучениці Катерини Православної церкви України в Чернігові відповідно вимог карантину проведено панахиду за усіма воїнами, які в травні 2020 року загинули в боях за незалежність України.
Організатори заходу: Український інститут національної пам'яті, Чернігівська єпархія ПЦУ, Кафедральний собор святої великомучениці Катерини ПЦУ, Козацька православна громада Храму святої великомучениці Катерини.
Тетяна МИРГОРОДСЬКА, журналістка, волонтерка і громадська діячка, розповіла про загиблих героїв:
1. Олександр КАРПИКА
Народився 25 березня 1996 року в Старобільську на Луганщині. Згодом родина переїхала у Вінницьку область, в село Буди Тростянецького району.
Старший солдат, хімік відділення радіаційного, хімічного, біологічного захисту 12-го окремого полку оперативного призначення Оперативного командування «Північ».
13 травня близько 17:00 в Олександра поцілив ворожий снайпер під час виконання завдання в інтересах та в зоні відповідальності 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького на рідній йому Луганщині, поблизу Катеринівки в Попаснянському районі.
Куля влучила під бронежилет, пошкодивши великі кровоносні судини. На жаль, після тригодинної операції він помер.
Поховали Олександра Карпику в рідних Будах. Залишилися мати, вітчим, двоє молодших братів та сестра.
2. Сергій ГУБАНОВ «Сєдой»
Народився 21 червня 1975 року в Стаханові (нині – окупована Кадіївка) Луганської області.
Починаючи з 1995 року, пройшов шлях від оперативника карного розшуку Стахановської міського відділу міліції до начальника Луганського міського управління.
На Луганщині Губанов користувався неабияким авторитетом, адже, на відміну від багатьох «ментів», завжди залишався справедливим, чесним і принциповим.
Події 2014 року застали його на посаді начальника Ленінського районного відділу міліції Луганська. Усвідомлюючи, до чого все йде, Губанов встиг вивезти з відділку всю зброю й разом із колегами заховати її в надійних місцях. Тож коли прийшли так звані «ополченці», то забрали його «на підвал»: намагалися вибити інформацію про те, де поділися «стволи». Тоді друзі зуміли його врятувати.
Одразу після виїзду з Луганська пішов до добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Чернігів». Разом із ним звільняв Лисичанськ, Рубіжне та Сіверськодонецьк Луганщини. З 2015 року справжньою сім’єю – окрім дружини й тещі, з якою мав дуже теплі стосунки – став батальйон патрульної служби поліції особливого призначення «Луганськ-1», який він очолив.
Увечері 20 травня полковник поліції Сергій Губанов загинув біля Трьохізбенки підірвавшись на міні під час рейду із виявлення контрабанди.
21 травня Указом президента Сергію Губанову надано звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» посмертно.
Його поховали у Сєверодонецьку. На похорон прийшли сотні і сотні людей. Залишилася дружина та батьки, які зреклися сина-«бандерівця».
3. Євген САФОНОВ
Народився 25 листопада 1988 року в місті Павлоград Дніпропетровської області, здобув середню професійну освіту за фахом електрогазозварювальника. До війни працював на шахті.
У перший рік відбиття російської агресії певний час воював у складі добровольчого батальйону ЗСУ «Айдар». Потім демобілізувався, а в січні 2019 року знову повернувся до війська. На цей раз – у 93-тю окрему танкову бригаду «Холодний Яр», де був номером обслуги у протитанковому дивізіоні.
Близько 4-ї години ранку 21 травня вантажівка «Урал-375», в якій він їхав, потрапила під ворожий мінометний обстріл (калібру 120 мм). Євген Сафонов загинув на місці. Ще п’ятеро його товаришів отримали уламкові поранення та контузії, але важкопоранених серед них не було.
«Він знав, що нас підіб’ють. Ніколи такого не було: сказав – я відчуваю, що буде щось не те. Хлопця від себе пересадив, як відчував, на іншу сторону. Йому врятував життя. Але він знав, просто знав», – розповів боєць 93 омбр із позивним «Бец», військовослужбовець 93-ї механізованої бригади ЗСУ.
Поховали Євгена Сафонова в Павлограді. Залишилися мати, брат, дружина і 2-річний син.
4. Віталій ЛІМБОРСЬКИЙ
Народився 20 березня 1996 року в селі Суботці Знам’янського району Кіровоградської області.
Закінчив Знам’янське профтехучилище, вивчився на залізничника.
Потрапивши в армію на строкову службу, вирішив залишитися у війську. Після навчання молодшого сержанта Лімборського відправили в розпорядження 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового походу. Саме перед виходом бригади в ООС його призначили на посаду командира 2-го відділення зенітного взводу 3-го механізованого батальйону 28 омбр.
Близько 19:45 26 травня під час звичайного чергування російські найманці обстріляли позиції ЗСУ під Мар’їнкою на Донеччині, де воює одеська бригада, з великокаліберних кулеметів та снайперської зброї. Віталій, який стояв біля бійниці й вів спостереження, загинув від кульового поранення в голову.
Поховали воїна в рідних Суботцях. Залишилися батьки та молодший брат.
Поминальну панахиду відправив отець РОМАН (Кіник), настоятель собору святої великомучениці Катерини, секретар Чернігівської єпархії ПЦУ, під час якої згадав про кожного з ЧОТИРЬОХ загиблих у травні 2020 року — трьох солдатів Збройних сил України і офіцера Національної поліції України (наймолодшим загиблим Олександру та Віталію – по 24 роки, старшому – 44), та всіх воїнів, які загинули в боях за незалежність України в російсько-українській війні.
Юрій СОКОЛОВ, представник Козацької православної громади Храму святої великомучениці Катерини, наголосив, що не випадково у Чернігові поминальні панахиди за загиблими Героями – Захисниками України проводяться саме в цьому соборі: «Церква побудована в пам'ять про героїзм Чернігівського полковника й наказного Гетьмана Якова Лизогуба та козаків Чернігівського полку, виявлений ними під час штурму турецької фортеці Азов в 1696 році. Насамперед її призначення – вшанування пам’яті загиблих українських воїнів та їхньої звитяги».
Сергій БУТКО, представник Українського інституту національної пам’яті, подякував отцю РОМАНУ й ще раз нагадав: «Війська російського агресора здійснили 355 обстрілів наших позицій на фронті. 4 загиблих і 49 поранених Героїв – Захисників України – травні. Це ціна нашого мирного життя у минулому місяці. Пам’ятаємо! Дякуємо Захисникам!».
ВСІ БАЖАЮЧІ САМОСТІЙНО, З ДОТРИМАННЯМ ВИМОГ КАРАНТИНУ, МОЖУТЬ ВШАНУВАТИ ПАМ’ЯТЬ ЗАГИБЛИХ У ТРАВНІ 2020 РОКУ ГЕРОЇВ ТА ВСІХ ВОЇНІВ, ЯКІ ЗАГИНУЛИ В БОЯХ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ В РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІЙ ВІЙНІ, У СОБОРІ ТА ІНШИХ ХРАМАХ ОБЛАСТІ.
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам'яті
Організатори заходу: Український інститут національної пам'яті, Чернігівська єпархія ПЦУ, Кафедральний собор святої великомучениці Катерини ПЦУ, Козацька православна громада Храму святої великомучениці Катерини.
Тетяна МИРГОРОДСЬКА, журналістка, волонтерка і громадська діячка, розповіла про загиблих героїв:
1. Олександр КАРПИКА
Народився 25 березня 1996 року в Старобільську на Луганщині. Згодом родина переїхала у Вінницьку область, в село Буди Тростянецького району.
Старший солдат, хімік відділення радіаційного, хімічного, біологічного захисту 12-го окремого полку оперативного призначення Оперативного командування «Північ».
13 травня близько 17:00 в Олександра поцілив ворожий снайпер під час виконання завдання в інтересах та в зоні відповідальності 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького на рідній йому Луганщині, поблизу Катеринівки в Попаснянському районі.
Куля влучила під бронежилет, пошкодивши великі кровоносні судини. На жаль, після тригодинної операції він помер.
Поховали Олександра Карпику в рідних Будах. Залишилися мати, вітчим, двоє молодших братів та сестра.
2. Сергій ГУБАНОВ «Сєдой»
Народився 21 червня 1975 року в Стаханові (нині – окупована Кадіївка) Луганської області.
Починаючи з 1995 року, пройшов шлях від оперативника карного розшуку Стахановської міського відділу міліції до начальника Луганського міського управління.
На Луганщині Губанов користувався неабияким авторитетом, адже, на відміну від багатьох «ментів», завжди залишався справедливим, чесним і принциповим.
Події 2014 року застали його на посаді начальника Ленінського районного відділу міліції Луганська. Усвідомлюючи, до чого все йде, Губанов встиг вивезти з відділку всю зброю й разом із колегами заховати її в надійних місцях. Тож коли прийшли так звані «ополченці», то забрали його «на підвал»: намагалися вибити інформацію про те, де поділися «стволи». Тоді друзі зуміли його врятувати.
Одразу після виїзду з Луганська пішов до добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Чернігів». Разом із ним звільняв Лисичанськ, Рубіжне та Сіверськодонецьк Луганщини. З 2015 року справжньою сім’єю – окрім дружини й тещі, з якою мав дуже теплі стосунки – став батальйон патрульної служби поліції особливого призначення «Луганськ-1», який він очолив.
Увечері 20 травня полковник поліції Сергій Губанов загинув біля Трьохізбенки підірвавшись на міні під час рейду із виявлення контрабанди.
21 травня Указом президента Сергію Губанову надано звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» посмертно.
Його поховали у Сєверодонецьку. На похорон прийшли сотні і сотні людей. Залишилася дружина та батьки, які зреклися сина-«бандерівця».
3. Євген САФОНОВ
Народився 25 листопада 1988 року в місті Павлоград Дніпропетровської області, здобув середню професійну освіту за фахом електрогазозварювальника. До війни працював на шахті.
У перший рік відбиття російської агресії певний час воював у складі добровольчого батальйону ЗСУ «Айдар». Потім демобілізувався, а в січні 2019 року знову повернувся до війська. На цей раз – у 93-тю окрему танкову бригаду «Холодний Яр», де був номером обслуги у протитанковому дивізіоні.
Близько 4-ї години ранку 21 травня вантажівка «Урал-375», в якій він їхав, потрапила під ворожий мінометний обстріл (калібру 120 мм). Євген Сафонов загинув на місці. Ще п’ятеро його товаришів отримали уламкові поранення та контузії, але важкопоранених серед них не було.
«Він знав, що нас підіб’ють. Ніколи такого не було: сказав – я відчуваю, що буде щось не те. Хлопця від себе пересадив, як відчував, на іншу сторону. Йому врятував життя. Але він знав, просто знав», – розповів боєць 93 омбр із позивним «Бец», військовослужбовець 93-ї механізованої бригади ЗСУ.
Поховали Євгена Сафонова в Павлограді. Залишилися мати, брат, дружина і 2-річний син.
4. Віталій ЛІМБОРСЬКИЙ
Народився 20 березня 1996 року в селі Суботці Знам’янського району Кіровоградської області.
Закінчив Знам’янське профтехучилище, вивчився на залізничника.
Потрапивши в армію на строкову службу, вирішив залишитися у війську. Після навчання молодшого сержанта Лімборського відправили в розпорядження 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового походу. Саме перед виходом бригади в ООС його призначили на посаду командира 2-го відділення зенітного взводу 3-го механізованого батальйону 28 омбр.
Близько 19:45 26 травня під час звичайного чергування російські найманці обстріляли позиції ЗСУ під Мар’їнкою на Донеччині, де воює одеська бригада, з великокаліберних кулеметів та снайперської зброї. Віталій, який стояв біля бійниці й вів спостереження, загинув від кульового поранення в голову.
Поховали воїна в рідних Суботцях. Залишилися батьки та молодший брат.
Поминальну панахиду відправив отець РОМАН (Кіник), настоятель собору святої великомучениці Катерини, секретар Чернігівської єпархії ПЦУ, під час якої згадав про кожного з ЧОТИРЬОХ загиблих у травні 2020 року — трьох солдатів Збройних сил України і офіцера Національної поліції України (наймолодшим загиблим Олександру та Віталію – по 24 роки, старшому – 44), та всіх воїнів, які загинули в боях за незалежність України в російсько-українській війні.
Юрій СОКОЛОВ, представник Козацької православної громади Храму святої великомучениці Катерини, наголосив, що не випадково у Чернігові поминальні панахиди за загиблими Героями – Захисниками України проводяться саме в цьому соборі: «Церква побудована в пам'ять про героїзм Чернігівського полковника й наказного Гетьмана Якова Лизогуба та козаків Чернігівського полку, виявлений ними під час штурму турецької фортеці Азов в 1696 році. Насамперед її призначення – вшанування пам’яті загиблих українських воїнів та їхньої звитяги».
Сергій БУТКО, представник Українського інституту національної пам’яті, подякував отцю РОМАНУ й ще раз нагадав: «Війська російського агресора здійснили 355 обстрілів наших позицій на фронті. 4 загиблих і 49 поранених Героїв – Захисників України – травні. Це ціна нашого мирного життя у минулому місяці. Пам’ятаємо! Дякуємо Захисникам!».
ВСІ БАЖАЮЧІ САМОСТІЙНО, З ДОТРИМАННЯМ ВИМОГ КАРАНТИНУ, МОЖУТЬ ВШАНУВАТИ ПАМ’ЯТЬ ЗАГИБЛИХ У ТРАВНІ 2020 РОКУ ГЕРОЇВ ТА ВСІХ ВОЇНІВ, ЯКІ ЗАГИНУЛИ В БОЯХ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ В РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІЙ ВІЙНІ, У СОБОРІ ТА ІНШИХ ХРАМАХ ОБЛАСТІ.
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам'яті
| Читайте також |
| Коментарі (0) |