З приводу виселення чернігівської "Просвіти"

Знаю, що цей мій відгук на ганебне рішення влади мого рідного Чернігівського краю виселити крайову «Просвіту» з її віддавна займаного приміщення, не сподобається передусім тим моїм чернігівським колегам, які відносяться до числа бюджетної інтелігенції, пригодованої місцевою владою, - передусім із числа журналістів, письменників, викладачів-гуманітаріїв вишів, культурологів, мистців.

Саме видніших із цієї частини інтелігенції влада в усі часи старалася пригодувати, нагородити, якимись "заслуженими", залучити до всіляких, здебільше бутафорних, комісій та рад. І саме через це вона часто ставала догідливою, боязливою, мовчазною, слухняною. І саме таких чомусь дратують мої сталі публікації в центральній та місцевій пресі, скажімо, про "русскій мір" у бібліотеці Короленка; про нехтування багаторічних домагань небайдужих зняти нарешті це нав'язане Москвою ім'я з прапора головної книгозбірні краю та віддати належне світлої пам'яті її співзасновниці С. Русової. Чи ті ж мої публікації про головну вулицю Ніжина - Московську, з назвою якої ніяк не можуть розлучитися ніжинські депутати-інтелігенти та новий, ніби патріотичний, голова міста...

Скажете: а при чому тут приміщення «Просвіти»?
Саме при тому. Оця ваша байдужість та боязнь і призвела до такого стибодища на цілий світ: влада позбавляє приміщення славної Чернігівської "Просвіти", діяльність якої багато десятиліть назад була еталоном для всієї натоді підросійської України.

Чи знають у Чернігові владотримачі, що саме "Просвіта" Сіверянського краю стояла біля витоків Української державності? Її традиції наступальності й невпокореності, її вірність ідеї української України, її відчайдушні спроби численними просвітницькими проєктми розворушити болотне збайдужіння своїх земляків - від Бориса Грінченка, Софії та Олександра Русових, Михайла Коцюбинського.
Тож і їхню пам'ять потоптато, зневажено.

І ким?
Новочасними намісниками нібито української влади. Та вона ж у вас змінюється чи не щокварталу. Хто і як про тих "тимчасовиків-державників" буде колись згадувати? Хіба не забудуться їхні імена за цим ганебним фактом.
Також, певне, буде написано і про нездатність місцевої інтелігенції цієї тривожної доби об"єднатися, заявити на повен голос про себе та дати "по зубах" невігласам національної історії. Натомість про це на цілу Україну кричати треба, бити в набат, закидати всі ЗМІ, включно з олігархічними, відповідним інформаційним спротивом.

Утім, маємо те, що маємо. А маємо владу, якої заслуговуємо. То ж і це зболене слово поки що невпокореного і чи не єдиного трибуна-одинака на всю Чернігівщину область Василя Чепурного, гадаю, так і залишиться голосом у пустелі заляканих і зневірених гнучкошиєнків.

Микола ТИМОШИК, професор, доктор філологічних наук