З поклоном від Ізраїлю до Кучинівки

Аркадій Нотаріус добре знаний у Чернігові, він давній рухівець, нині переважно мешкає в Ізраїлі. При цьому постійно бере участь у виборах, підтримуючи Українську народну партію, працює на волонтерських засадах членом комісії чи спостерігачем.
— Як тільки я приїхав до Ізраїлю, — розповідає пан Аркадій, — відразу ж став на облік до українського посольства у Тель-Авіві, бо я залишився громадянином України. Пенсія мені не потрібна, але політичні права я ціную.
Також Аркадій Нотаріус — зберігач пам’яті про уродженця с. Кучинівка Щорського району, самобутнього поета-дисидента Леоніда Тереховича.
— Навіщо це Вам потрібно? Людині, що живе за кордоном, зберігати пам'ять про поета, який непотрібний і своїм землякам?
— Мені це болить! Коли я прийшов до Руху наприкінці 80-их, ця політична сила спочатку виступала за перебудову, але пізніше почала висувати ідею Української державності. Спершу я просто брав участь в акціях Руху, а вже у січні 1989 року офіційно оформив свій статус. З часом я ідеологічно «прозрів» через бесіди з іншими членами організації, перейшов від підтримки перебудови до підтримки навіть Української Повстанської Армії. Стало зрозуміло, що не можна протиставляти, наприклад, бійців Червоної армії та УПА, вони всі боролися за Україну. Почав я розуміти й інших борців за Українську незалежність, а із розумінням з’явилось і бажання допомогти їм.
— Чому саме Терехович?
— Після того, як 1992 року він відійшов на той світ — чи своєю смертю, чи насильницькою, кажуть по-різному. Під редакцією Віталія Москаленка вийшла книга віршів Тереховича «Свідомо став на муку», в якій було 32 твори. Якось після роботи, зайшовши до офісу Руху, я побачив на столі стос книг. Узяв дві збірочки, вдома прочитав, і це мене захопило. Леонід Терехович — не як поет, а як явище українського життя, історії. Він мене зачепив, і після того дуже не хочеться, щоби загинула пам'ять про нього. Місцеві видання подавали дуже мало інформації про цього поета, і у 2006 році, коли я придбав комп’ютер і дуже добре почав орієнтуватися в Інтернеті, ремонті техніки, сказав собі: «Навіщо я буду шукати людину, котра би надрукувала у газеті десяток віршів, якщо я можу викласти в Інтернеті про Тереховича все, що потрібно». Тож я взяв ту збірочку віршів, передрукував її і розмістив для вільного доступу всіх, хто володіє комп’ютером.
— Які проблеми, пов’язані зі збереженням пам’яті про Леоніда Тереховича, розв’язуєте Ви нині?
— Після того кожного року приїжджаю і шукаю нові матеріали. Рухаюсь у трикутнику Чернігів — Кучинівка — Щорс. Моя мрія — знайти ті вірші, що були вилучені КДБ у Тереховича під час арешту у 70-их роках.
…Пана Аркадія я бачив веселого та бадьорого влітку цього року. Він йшов від Станіслава Реп’яха – керівника Чернігівської обласної спілки письменників. Дослідник, трохи «напрягши» пана голову, перебрав разом із ним десятки тек архіву і знайшов «нові» твори поета. Один із віршів пропонуємо читацькому загалу.
Вірш написано поетом у ті часи, коли комуністи почали «просувати» ідею створення «нового Союзу» на основі СНД, куди приєдналося 11 республік колишнього СРСР.
[i]Та гей, бики!
Та гей, чого ж ви стали?
Невже не бачите знайомого ярма?
Погоничі в дорогу просвистали
і батоги лаштують недарма... [/i]

Та гей, бики!
Доволі огинаться!
Відвикли вже тягати на горбу?
Було п'ятнадцять,
буде одинадцять,
але ж потягнете ще вікову гарбу...
Як і раніш, підем в ясну дорогу,
поклигаєм в майбутне навпрошки,
лиш підпряжемо й доленьку-небогу...
Чого ж ви стали?
Ну-мо, гей бики!
25.12.91

Ще одна проблема мучить Аркадія Нотаріуса — створення у Кучинівці краєзнавчого музею, щоби там був і куточок, присвячений митцю. У хаті Леоніда, доки вона збереглася.
«Хата ще стоїть, — розказує ізраїльський подвижник, — але вже тече дах, та й почали її розтягувати».
— «Ми підтримуємо ідею Аркадія Нотаріуса, — розповідає кучинівський сільський голова Валентина Карась, — проте грошей у бюджеті сільської ради немає. Нині хата Тереховича належить його племіннику, вона оцінена у 7 000 гривень, вони готові віддати її і за тисячу. Але все одно її потім потрібно буде ремонтувати. Тож із проханням допомогти нам, виділивши кошти, ми звернулися до райради».
Нині Аркадій Нотаріус перебуває в Ізраїлі, де опрацьовує здобуті нові дані. Навесні збирається повернутися в Україну, де продовжить справу вшанування пам’яті українського поета Леоніда Тереховича.
Чому це потрібно Аркадію Нотаріусу, мешканцю Ізраїлю, і не потрібно українцям? Це питання залишається відкритим.

Довідка «Сіверщини»
Терехович Леонід Никифорович народився 26 березня 1941 року у с. Кучинівка Щорського району. 1 липня 1972 року судова колегія з кримінальних справ Чернігівського обласного суду засудила його до 2 років ув’язнення у виправно-трудовій колонії суворого режиму. Його злочин полягав у тому, що він слухав радіопередачі антирадянського радіо «Свобода», надіслав туди лист, в якому «зводив наклепи на радянську дійсність та КПРС» і у лютому 1971 року написав вірш «Задолизи». Це був початок хресного шляху Поета. «До цих двох додалося і п’ять, – написав у передмові до книги «Свідомо став на муку» Віталій Москаленко, – і ще два роки, були психушки, ЛТП... З табору в табір, з етапу на етап, з нар на нари, як перекотиполе».
Покотились полем мої родичі
Не шукати почестi чи здобичi,
Не ховатись не вiд кого, не тiкать —
Просто доля випала така.
Скільки віршів написав поет? Хто зна? Адже після кожного арешту все написане конфісковували і не повертали авторові. Небагато віршів Тереховича побачило світ в райгазеті за життя поета.
Помер Леонід Терехович на початку перебудови, у середині 1992 року. Його нібито побили на вокзалі — кажуть, що міліціонери.
Олександр ЯСЕНЧУК