З Днем журналіста, у вас син помер!
А коли був день журналіста в часи окупації?
Правильно, 5-го травня. І хто трудився під окупацією журналістом, той мав цілий цикл травневих свят: 1-е, 5-те, 9-те травня. Гульня!
Пригадую мій дід, Петро Носенко, з самого ранку 5 травня приймав телефоном вітання від колег-журналістів. Так само - давно будучи на пенсії, отого 1986 року.
- Петро Григоровичу, вітаємо!
- Петро Григоровичу, з днем журналіста!
- Петро Григоровичу, у Вас син помер у роменській психіатричній клініці!
- Петро Григоровичу, хай ще пишеться і пишеться, ми ждемо Ваших матеріалів!
І так ще з дюжину дзвінків - вітання, вітання... Він усім шось відповідав, язик ледь рухався у перешерхлому роті.
Його син - а мій дядько Ігор Петрович - першачком народився у розпал Голодомору, 13 лютого 1932 року, в Конотопі. Петро передав записку в пологову палату: "Сонце! Майбутнє належить Тобі".
Петро тоді був журналістом-початківцем і гримів на весь Конотіп викриттям: бухгалтер вагоноремонтного заводу не відрахував із зарплат робітників кошти на передплату совєцьких газет - зайва копійка трудягам на хліб. Бухгалтера, здається, посадили.
А Петро поїхав до Чернигова, де писав репортажі про саботажі хлібрзаготівель в околицях Конотопу.
Сонце-Ігор поїхав із ним. А його майбутнє було таким, що Ігоря у 19-ть забрали в совєцькі армію і ставили над ним досліди: садовили в експериментальний надзвуковий літак і пускали в небо. Від перевантажень вухами йшла кров. Комісували. А далі - дурдом у Ромні Сумської області.
Дід Петро 30 років возив у ту психіатричну катівню харчі. Для Ігоря. Він знав, що ті харчі крали, а Ігоря - регулярно били (одного разу йому зламали кістки тазу).
Помер Ігор 1986 року від сухот. У тій такі лікарні. А дізнався про смерть свого Сонця Петро Григорович на день отої журналістики, 5 травня.
Тоді дід уже був у курсі КОМУ він попрацював 1932-го року. І вже не давав молодняку писати про "смерть активістів від рук куркульні" - а про таке бралися писати і в 1970-их.
Але слово в газеті чи тому ж фейсбуці - не горобець.
Так шо не поспішайте вітати із днем журналістики. А дайте час - подивитися як воно все буде.
Ростислав МАРТИНЮК
Правильно, 5-го травня. І хто трудився під окупацією журналістом, той мав цілий цикл травневих свят: 1-е, 5-те, 9-те травня. Гульня!
Пригадую мій дід, Петро Носенко, з самого ранку 5 травня приймав телефоном вітання від колег-журналістів. Так само - давно будучи на пенсії, отого 1986 року.
- Петро Григоровичу, вітаємо!
- Петро Григоровичу, з днем журналіста!
- Петро Григоровичу, у Вас син помер у роменській психіатричній клініці!
- Петро Григоровичу, хай ще пишеться і пишеться, ми ждемо Ваших матеріалів!
І так ще з дюжину дзвінків - вітання, вітання... Він усім шось відповідав, язик ледь рухався у перешерхлому роті.
Його син - а мій дядько Ігор Петрович - першачком народився у розпал Голодомору, 13 лютого 1932 року, в Конотопі. Петро передав записку в пологову палату: "Сонце! Майбутнє належить Тобі".
Петро тоді був журналістом-початківцем і гримів на весь Конотіп викриттям: бухгалтер вагоноремонтного заводу не відрахував із зарплат робітників кошти на передплату совєцьких газет - зайва копійка трудягам на хліб. Бухгалтера, здається, посадили.
А Петро поїхав до Чернигова, де писав репортажі про саботажі хлібрзаготівель в околицях Конотопу.
Сонце-Ігор поїхав із ним. А його майбутнє було таким, що Ігоря у 19-ть забрали в совєцькі армію і ставили над ним досліди: садовили в експериментальний надзвуковий літак і пускали в небо. Від перевантажень вухами йшла кров. Комісували. А далі - дурдом у Ромні Сумської області.
Дід Петро 30 років возив у ту психіатричну катівню харчі. Для Ігоря. Він знав, що ті харчі крали, а Ігоря - регулярно били (одного разу йому зламали кістки тазу).
Помер Ігор 1986 року від сухот. У тій такі лікарні. А дізнався про смерть свого Сонця Петро Григорович на день отої журналістики, 5 травня.
Тоді дід уже був у курсі КОМУ він попрацював 1932-го року. І вже не давав молодняку писати про "смерть активістів від рук куркульні" - а про таке бралися писати і в 1970-их.
Але слово в газеті чи тому ж фейсбуці - не горобець.
Так шо не поспішайте вітати із днем журналістики. А дайте час - подивитися як воно все буде.
Ростислав МАРТИНЮК
Читайте також |
Коментарі (0) |