"Вулиця причетних" - люди навколо Левка Лук'яненка
Очікував від цієї книги зовсім іншого — думав, це буде або історичне дослідження, або науково-популярний текст про автора Акта проголошення незалежності.
Натомість це історія не про «великого героя», який присвятив життя боротьбі за свободу, а про звичайних людей поруч із ним. Про тих, хто хотів залишатися малими й непомітними — і заради цього був готовий допомагати злу.
Це не дослідження в класичному сенсі (хоч у книжці використано важливі документи КГБ), а радше розгорнутий репортаж. І, напевно, один із найкращих у цьому жанрі серед виданого в Україні. Не лише тому, що такого письма в нас небагато (на відміну, скажімо, від Польщі, де репортаж стабільно серед бестселерів), а передусім завдяки таланту авторки.
Віра Курико-Агієнко дуже точно вловлює дрібні, але промовисті деталі — і з їх допомогою відтворює цілісну картину. Читаєш — і ніби дивишся динамічне документальне кіно. Влучним прийомом є паралельне розгортання сюжету у двох часових площинах: 1976–1978 і 2018–2019 років. Це дає змогу побачити, наскільки люди змінилися — або ж, навпаки, залишилися тими самими.
Для мене особливо цінним є зафіксований авторкою портрет нашого суспільства кількарічної давності — періоду декомунізації. Сьогодні, коли ті пристрасті вже значною мірою витіснені війною, важливо згадати, наскільки непросто ми відривалися від нав’язаного минулого.
Невелика за обсягом, але глибока за змістом книжка.
Рекомендую і дякую видавцям.
Володимир В'ЯТРОВИЧ
Натомість це історія не про «великого героя», який присвятив життя боротьбі за свободу, а про звичайних людей поруч із ним. Про тих, хто хотів залишатися малими й непомітними — і заради цього був готовий допомагати злу.
Це не дослідження в класичному сенсі (хоч у книжці використано важливі документи КГБ), а радше розгорнутий репортаж. І, напевно, один із найкращих у цьому жанрі серед виданого в Україні. Не лише тому, що такого письма в нас небагато (на відміну, скажімо, від Польщі, де репортаж стабільно серед бестселерів), а передусім завдяки таланту авторки.
Віра Курико-Агієнко дуже точно вловлює дрібні, але промовисті деталі — і з їх допомогою відтворює цілісну картину. Читаєш — і ніби дивишся динамічне документальне кіно. Влучним прийомом є паралельне розгортання сюжету у двох часових площинах: 1976–1978 і 2018–2019 років. Це дає змогу побачити, наскільки люди змінилися — або ж, навпаки, залишилися тими самими.
Для мене особливо цінним є зафіксований авторкою портрет нашого суспільства кількарічної давності — періоду декомунізації. Сьогодні, коли ті пристрасті вже значною мірою витіснені війною, важливо згадати, наскільки непросто ми відривалися від нав’язаного минулого.
Невелика за обсягом, але глибока за змістом книжка.
Рекомендую і дякую видавцям.
Володимир В'ЯТРОВИЧ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |



