Вулиця Правди перетинається з вулицею Довженко

До дня того, чого практично не існує, чий день невипадково майже співпадає з днем народження славетного краянина – Олександра ДОВЖЕНКА.
Те, що «нема пророків у своїй Вітчизні» – доведення не потребує. Але здавалося б, ці «пророки» мають хоча б право на елементарні посмертні вияви вдячності. Чи не найпершим серед них безумовно є Олександр Довженко, постать, визнана усім кінематографічним світом, а його «Зачаровану Десну» можна порівняти хіба що з образними полотнами Гоголя і Куїнджі.
Здавалося б нащадки мали б сповна використати, як зараз прийнято висловлюватися, світовий бренд на користь міста. Проте… Зник «Кінотеатр імені Довженка». Ляльковий театр імені Довженка це звичайно вияв, але дещо не в тему: Карабас-Барабас, Івасик-Телесик, Котигорошко…

Непевний, чи існує в місті хоч якийсь пам’ятний знак.
Вулиця імені Довженка – типова вуличка крутоярівського села, як у пісні – «В’ється наче змійка», у районі «П’яти Кутів» між вулицями Київською і Першотравневою.
І це при тому, що пару років назад чернігівці мали пречудову нагоду найменувати найдовший міський проспект, що з’єднує в’їзди з півдня і півночі славетно-брендовим іменем Довженка.
А вийшло як завжди – «Миру –Мир!», (до існуючої вулиці Миру додався ще й такий же трафаретно-безбарвний за назвою проспект).
Єдине, що може хоч трохи заспокоювати – те, що ми не самі такі. Виявляється, подібна доля спіткала менш відомого кіно побратима Довженка, але й також талановитого режисера Ігоря Савченка. Це його епічний екшн «Богдан Хмельницький» і нестримно-емоційний «Тарас Шевченко» з Бондарчуком-старшим у головній ролі. Це його учні – Наумов і Алов з їх «Бегом» та «Тегераном-43», Марлен Хуцієв з «Весною на Зарічній вулиці». Як і Довженко, Савченко для Москви був українським націоналістом, а вдома – московським прислужником.
І вуличка у Вінниці, де Савченко працював режисером місцевого драмтеатру, схожа на наші Лісковицькі передмістя, на додачу ще й підтоплюється щовесни (це щодо зон престижності, які існували за царських часів і суворо обумовлювали можливість присвоєння назв вулицям залежно від їх розташування).
Ну а своєю «обізнаністю» вінничани звичайно перевершили чернігівців – ніхто з мешканців вулиці, не зміг запропонувати своєї версії назви. І лише вуличком завчено пояснив: «На честь майора, героя-визволителя». Цезасвідчив відеорепортаж на одному з телеканалів.
Фото троє школярів
Як тут не пригадати Шевченкове: «Славних прадідів великих, правнуки погані», з єдиним уточненням – невдячні.
Олекса ПЕКУР