“Всі мої герої живуть у мені». На здобуття обласної літературної премії ім. М. Коцюбинського

Відома чернігівська письменниця Олена Конечна, авторка багатьох цікавих творів для дорослих і дітей, висунута Чернігівською обласною бібліотекою для дітей ім. М. Островського на здобуття обласної літературної премії ім. М. Коцюбинського. Її твори добре знають і читають дорослі, діти, підлітки. Письменниця часто відвідує бібліотеку, зустрічається зі своїми читачами, бере участь у різноманітних творчих акціях.
Під час зустрічі в Чернігівській обласній бібліотеці для дітей ім. М. Островського Олена Конечна відповіла на різноманітні запитання. Деякі з них ми сьогодні і пропонуємо нашим читачам.

— Яким сьогодні, на Вашу думку, повинен бути письменник?

— В усі часи письменник повинен бути, в першу чергу, людяним. Для мене це означає цікавитися людьми і сприймати їх такими, які вони є, без внутрішньої паніки по відношенню до їхніх негативних проявів і без зайвої ідеалізації чогось хорошого. Життя і люди в ньому постійно змінюються: учорашній ворог може завтра стати найкращим другом, і навпаки. Добре, якщо письменник ставиться до цього з розумінням, не проявляє зайвої категоричності, творить як дослідник, а не як суворий суддя.

— Що вважаєте головним для людини, яка пише, друкується і своїми творами навчає чогось інших?
— Щиро вірити в те, що пишеш, і якщо чогось навчаєш, то й самому чинити так, як навчаєш.

— Якщо коротко, двома реченнями — про що Ваші книги? Що Ви хочете ними сказати людям?
— У якусь мить хтось із моїх героїв усвідомлює, що він — лише порошинка Всесвіту, і відчуває себе маленьким та безсилим. Так і в житті часто буває. Проте я глибоко переконана в тому, що кожна людина має всередині свого єства велетенську силу, тільки не завжди знає, як її віднайти. Своїми творами я надихаю себе і читачів на ці пошуки.

— Перший обласний конкурс дитячої літературної творчості «Хай весь світ дивують нині діти неньки України» — чим він був цікавий для Вас?
— Я отримала від нього величезне задоволення! Серед робіт, поданих на конкурс, знайшлося кілька десятків справжніх «творчих перлин», які збагатили мене духовно. Просто диву даєшся, як багато у нас в області талановитих дітей і як оригінально цей талант може проявлятися в літературній творчості.

— Де Ви знаходите своїх героїв? Як народжується замисел, сюжет майбутньої книги?

— Усі мої герої живуть у мені. Це — мої больові точки, які з’явилися в якісь критичні миті існування, коли враження від пережитого були такими сильними, що психіка не змогла з ними справитися і залишила у таємному сховку для доопрацювання. Вміст того сховку час від часу нагадує про себе, і тоді в уяві з’являються образи, вимальовується сюжет майбутнього твору, виникає непереборне бажання нарешті в усьому розібратися — тобто починає народжуватися книга.

— Ви є номінантом на обласну премію імені Михайла Коцюбинського. Що сьогодні означає для Вас творчість цього видатного земляка?

— Творчість Михайла Коцюбинського, як я її відчуваю, — це взірець відданого служіння обраній справі, коли людина як пише, так і живе. Михайло Михайлович писав серцем. У його творах — велика любов до людей і безмежна віра в те, що вони можуть розвиватися і вдосконалюватися. Це мені дуже близьке. А ще я тому з таким пієтетом ставлюся до цього письменника, що він — мій подвійний земляк, адже моє родове коріння — з Вінниччини. Там і дотепер живе більшість моїх родичів, туди я в дитинстві щоліта їздила на канікули до бабусі з дідусем, там народилися мої батьки, моя старша сестра, а я в сім’ї — перша чернігівка.

— Яку книгу ще не написали? Про що б Ви хотіли нею сказати людям?

— Я так відчуваю, що ще багато книг не написала, багато ще в чому в житті не розібралася. Для мене робота над книгою — це спроба самотужки знайти відповіді на якісь запитання, які мене хвилюють. Коли обдумую сюжет, характери головних героїв, конфліктні ситуації, то ніби запускаю комп’ютерну програму, яка моделює певні обставини життя. А потім, коли у все це заглиблюєшся, з’являються думки, на які від себе і не сподівався, так, ніби це мої літературні герої мені їх підказують. Буває, що попередній задум у якусь мить летить шкереберть, а те нове, що з’являється, — то є відкриття для самого себе. Тому не можу сказати наперед, про що буде моя наступна книга. Задумів багато. Єдине, що знаю точно, — ніколи не назву своїм твором текст, не пропущений крізь власне серце. Просто складати докупи слова й речення мені нецікаво.
Віра ВЕРЕСОЦЬКА, спеціально для газети "Біла хата"