Візантійщина біографістики
Про українську художню біоґрафістику, і не тільки.
У першій книзі спогадів Михайла Слабошпицького "Протирання дзеркала" (2017) є надрукованими два листи Шереха до нього (листування з приводу висування Шереха на Шевченківську премію і не отримання її 1994 року). Так от, у другому листі Шереха від 16 листопада 1994 є такі міркування у відповідь на признання Слабошпицького, що він працює над біографічним романом про Тодося Осьмачку: "З Осьмачкою я не раз зустрічався в 1943-1944 рр., зрідка - пізніше. Але говорити з ним на літературні теми було сливе неможливо. Він не визнавав нікого й нічого, крім себе. Плюс, звичайно, його безіменні вороги-переслідувачі, від яких безнастанно тікав, і він не міг від них утекти, а вони не могли його засягти.
Ви маєте рацію, біографія може заступити або затінити творчість, відокремити одне від одного коштує багато зусиль. Я мав цю проблему, коли писав про Стуса (і не тільки я). А що тепер роблять з Хвильовим, з Довженком, а надто вже з Ольжичем... Усе в стилі візантійських житій святих". А з приводу невідзначення Шереха Шевченківською премією 1994 року, попри те, що він не давав згоди на висунення, і хотів зняти свою кандидатуру, то є такий коментар: "Я не співаю в хорі. Мій голос - зокола. Бачити те, чого не бачать. Я і хочу цього, і не можу інакше. Любомира Дмитерка тепер не згадують, а був у нього добрий рядок: "Чужих весіль тверезий бенкетар".
Погодьтеся, таким бенкетарям нагород не дають. Голий король не дарує тому хлопчикові, що констатував голість короля і не співав у хорі хвалителів королівської мантії. Такий мій Стус (попри його мучеництво), такий мій Ольжич (тільки "Підзамчя"), моя Теліга - альбомна баришенька, безмежно мила" (з листа від 28 червня 1994).
Що зробили "голі королі"? Проголосили Шереха своїм Богом! Ґеніяльне вирішення проблєми. В українській художній біографістиці й далі творяться "візантійські житія святих". Таким же святим роблять і Шереха, який усе життя із цією "візантійщиною" воював...
Євген БАРАН
У першій книзі спогадів Михайла Слабошпицького "Протирання дзеркала" (2017) є надрукованими два листи Шереха до нього (листування з приводу висування Шереха на Шевченківську премію і не отримання її 1994 року). Так от, у другому листі Шереха від 16 листопада 1994 є такі міркування у відповідь на признання Слабошпицького, що він працює над біографічним романом про Тодося Осьмачку: "З Осьмачкою я не раз зустрічався в 1943-1944 рр., зрідка - пізніше. Але говорити з ним на літературні теми було сливе неможливо. Він не визнавав нікого й нічого, крім себе. Плюс, звичайно, його безіменні вороги-переслідувачі, від яких безнастанно тікав, і він не міг від них утекти, а вони не могли його засягти.
Ви маєте рацію, біографія може заступити або затінити творчість, відокремити одне від одного коштує багато зусиль. Я мав цю проблему, коли писав про Стуса (і не тільки я). А що тепер роблять з Хвильовим, з Довженком, а надто вже з Ольжичем... Усе в стилі візантійських житій святих". А з приводу невідзначення Шереха Шевченківською премією 1994 року, попри те, що він не давав згоди на висунення, і хотів зняти свою кандидатуру, то є такий коментар: "Я не співаю в хорі. Мій голос - зокола. Бачити те, чого не бачать. Я і хочу цього, і не можу інакше. Любомира Дмитерка тепер не згадують, а був у нього добрий рядок: "Чужих весіль тверезий бенкетар".
Погодьтеся, таким бенкетарям нагород не дають. Голий король не дарує тому хлопчикові, що констатував голість короля і не співав у хорі хвалителів королівської мантії. Такий мій Стус (попри його мучеництво), такий мій Ольжич (тільки "Підзамчя"), моя Теліга - альбомна баришенька, безмежно мила" (з листа від 28 червня 1994).
Що зробили "голі королі"? Проголосили Шереха своїм Богом! Ґеніяльне вирішення проблєми. В українській художній біографістиці й далі творяться "візантійські житія святих". Таким же святим роблять і Шереха, який усе життя із цією "візантійщиною" воював...
Євген БАРАН
| Читайте також |
| Коментарі (0) |