Головна › Новини › КУЛЬТУРА
Виставка "З Україною в серці"
10-Жов-19 308 0.0 0
11 жовтня о 12.00 в Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній» (у Колегіумі, на Валу) відбудеться відкриття виставки картин «З Україною в серці» заслуженої художниці України Оксани Полтавець-Гуйди та народного художника України Віктора Полтавця.

Їхня творчість відома далеко за межами України, але в нашому місті ці талановиті майстри пензля вперше презентують свої художні полотна.

Виставка експонується у рамках відзначення 950-річчя заснування Антонієвих печер, а також приурочена до шанованих в Україні свят — Покрови Пресвятої Богородиці, Дня українського козацтва та Дня захисника України.

Оксана Вікторівна Полтавець-Гуйда, заслужений художник України, дипломант Міжнародної програми «Мистецький Олімп», нагороджена орденом Петра Могили, педагог, ректор Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука

Народилася в сім’ї народного художника України Віктора Полтавця 23 липня 1956 року у Києві. Мати — викладач французької мови. Батько не мріяв про кар’єру доньки в образотворчому мистецтві — був навіть проти: вважав цю професію заважкою для жінки. Він згадував Мікеланджело, який казав, що мистецтво — це не забавка, це справа сильних чоловіків. І батько робив все, щоб Оксана була від того подалі, він навіть у свою майстерню з неохотою пускав.

Мама, вчителька французької мови, у певний момент залишила роботу і присвятила себе батькові, вихованню двох доньок. Вона розуміла: для того, щоб батько повноцінно працював як художник (а він створив дуже багато і в живописі, і в графіці) треба було його зовсім звільнити від побуту. І мати цей тягар взяла на свої плечі, а батько практично все життя без всяких свят і вихідних професійно працював: зранку йшов у майстерню (нехай навіть це було перше січня). У нього ніколи не було пропусків: першу половину дня він писав живопис, після обіду займався графікою. Сімнадцять років він був головним художником-редактором видавництва «Веселка», відкрив багато імен в книжковій графіці і взагалі в образотворчому мистецтві.

Оксана не поділяла думку батька, з дитинства прагнула малювати. Закінчивши з золотою медаллю звичайну київську середню загальноосвітню школу, ще рік навчалася як вільний слухач в останньому (старшому) класі Республіканської художньої середньої школи імені Т. Шевченка. З 1975 по 1980 рік навчалась на живописному факультеті Київського державного художнього інституту (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури).

У роки навчання Оксана стає дружиною Михайла Гуйди, який нині є Народним художником України, лауреатом Національної премії України ім. Тараса Шевченка у 2016 р. за цикл живописних творів «В єдиному просторі».

Після закінчення інституту, вдосконалювала свою майстерність у Творчих майстернях Академії мистецтв України (керівник — професор Сергій Григорьєв).

З 1980 року Оксана Полтавець-Гуйда представляє свої роботи на всеукраїнських і закордонних колективних та персональних виставках. Твори Оксани Полтавець-Гуйди зберігаються у музеях і приватних збірках України, Росії, Китаю, США, Німеччини, Італії та інших країн.

З 1983 року — член Національної спілки художників України.

У 2000 році Оксана Вікторівна, не полишаючи активної творчості як художниця, починає працювати у Київському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука — викладач, завідувач кафедрою, в.о. ректора.

Оксана Полтавець-Гуйда схильна до найскладніших тем у живопису — до портретів, багатофігурних композицій, у яких зображувані події мають розвиток у часі і просторі, особливою складністю вирізняються її картини на історичні теми. Оксана Вікторівна як вправний сценарист, режисер і актор, наповнює кожен образ характерною психологією і грамотно, пружно організовує драматургію твору, аби точно й переконливо донести ідею до глядача. Виникає враження, що чим важчий хліб художниці, тим він їй смачніший. І це миттєво відчуває глядач. ЗЗа манерою живопису Оксана Полтавець-Гуйда дуже жіночна, летюча, мрійлива, романтична. Вона аж ніяк не співець суму, тільки радості й світла. Її мазок ніжний, переливчастий, примхливий, він розчиняється у предметі й просторі. Її живопис — це магія реалізму чистої води, де живими й одухотвореними є дерево, камінь, хмара, річка, трава.

Колись вона мріяла бути психологом, мало не психіатром, її дуже цікавить людина з її внутрішнім світом, тому, напевно, понад усе любить писати психологічні портрети. Не просто зовнішність зобразити, а сутність передати. Перед тим як написати чийсь портрет, як стверджує художниця: «я повинна в цю людину закохатися, зануритися в її світ».

І додає: «Люблю писати композиції: людей в цікавих ситуаціях. Коли пишу етюди пейзажного характеру, натюрморти, я дещо відпочиваю він напруженої праці над портретом. Здається, Рєпін сказав про те, яка це важка праця — замовний портрет, — і щоб була схожість, і щоб він був високохудожній, і ще треба до деякої міри догодити тому, кого зображуєш, виявити найкращі найцікавіші риси. Пейзажі, натюрморти – це простіше, це відпочинок для душі. Хоча в природі на натурі доводиться здійснювати великий відбір, аби впіймати свій «мотив» і неповторно його відобразити».

А ще пані Оксана виховала двох талановитих донечок — Марію і Стефанію. Сім’я — особлива тема її творчості: проникливі і теплі портрети доньок і членів родини.

У доробку художниці численні й різноманітні пейзажі, що демонструють її прагнення творчо вирішувати проблеми справжнього пленерного живопису, який проводиться на відкритому повітрі, при природному освітленні. Київ, Седнів, Полтавщина, Крим — ось коло улюблених мотивів, вибраних місць, де художниці працюється особливо легко і піднесено. Седнів — то особливий період її життя, її натхнення.

В останні роки Оксана Вікторівна працює над циклом творів з української старовини. «Історичні полотна писатиму незважаючи на те, будуть вони купуватися чи ні. Це епоха українського бароко: Мазепа, козацька старшина… То були не просто красиві люди у красивих строях, вони були романтичні, мужні і за державу стояли. І життя не шкодували. Варто їх зобразити, звичайно. Було б чудово, якби інші художники цим займалися. На жаль, їм доводиться витрачати левову частку часу на побічні справи, аби заробити на хліб насущний. Але кожна картина вимагає, щоб ти повністю їй віддався, якщо хочеш, щоб це був справжній твір. Я відчула в собі силу взятися за серйозні історичні теми», зазначає талановита художниця.

Оксані Вікторовні подобається і викладати, вона багато читає, осмислює, прагне цим поділитися із студентами, аби їх зацікавити, запалити. Вони обговорюють не тільки рисунок, живопис, композиції, а й проводять бесіди про життя взагалі — у широкому філософському розумінні. Не можна вчити чомусь вузькому, як вважає художниця, бо художник — це одна з найбільш широких по мисленню професій.

Оксана Ролтавець-Гуйда розповідає: «А зараз мені болить те, що боліло колись Івану Степановичу Мазепі (а я за своїми переконаннями фактично мазепинка), — продовжує художниця. Він мріяв про те, щоб в Україні була своя аристократія, своя національна інтелігенція, бо без цієї верстви не буває держави. Великий француз Оноре де Бальзак казав, що державою правити політично мають аристократи духу. Мазепа зробив ставку на аристократію, яка була ще дужа слабка тоді в Україні, аби виграв народ. Нині треба докладати зусиль, щоб саме інтелігенція сформувала владні верхівки і щоб вона повела за собою націю. І дай Боже, щоб така національна верства в нас набирала силу, для цього, безумовно, треба розвивати культуру й освіту, виховувати патріотизм. Мистецтво обов’язково має бути в шкільних програмах, як це є в Японії, Китаї, республіках Балтії й багатьох інших країнах. На злеті нині ті національні держави, у котрих панує глибоке розуміння вітчизняної і світової культури, які плекають інтелігенцію, духовність й аристократизм духу».

Віктор Васильович Полтавець (1925-2003), художник живописець, заслужений діяч мистецтв УРСР, народний художник УРСР.

Народився у місті Пологи. Рід Полтавців походить від Запорізьких козаків. За родинними переказами давній прапрадід художника був писарем війська Запорізького. Любов до мистецтва спалахнула у Полтавця ще в шкільному віці. Вчителем малювання в їх віддалену провінцію було вислано опального студента Ленінградської академії мистецтв Генріха Цехановського, що було звичайним явищем 30-х років. Генріх Іванович у багатьох зумів розкрити неабиякі творчі здібності. Багато хто з учнів мріяли стати художниками, але війна внесла свої трагічні корективи — лише два хлопці з класу повернулися живими, одним з них був Полтавець.

Майбутній художник пройшов війну 17-літнім хлопцем, у 1942-1943 воював на Кубані, був сапером, демобілізований з армії через контузію і важкі поранення.

У 1950-му році Полтавець успішно закінчує Харківський художній інститут, його дипломна робота «Атаку відбито» одразу потрапляє в Національний Художній музей України, часто репродукується, стає відомою широкому загалу шанувальників мистецтва. Молодий художник викладає в Харківському художньому училищі, згодом працює в студії Грекова в Москві, успішно виставляється, як живописець на республіканських та всесоюзних виставках. Отримує запрошення в Київ у видавництво «Мистецтво». На початку 1960-х Віктор Васильович очолює художній відділ видавництва дитячої літератури «Веселка».

Працював у галузі живопису, графіки. Працюючи у видавництві, художник розпочинає серйозну роботу над книжковою ілюстрацією. Створює ряд вагомих творів, оформлюючи книги українських та російських класиків. Він утверджується, як майстер книжкової графіки, у 1958 році отримує престижну міжнародну нагороду за ілюстрації до роману Серафімовича «Залізний потік». Плідно працює в живописі, утверджуючи себе перш за все як майстра картини, а згодом і діорами. Він виставляється майже на всіх республіканських та всесоюзних виставках якісними вагомими роботами. Твори художника потрапляють у різні музеї України і за кордон. Чимало його робіт знаходяться в країнах Західної Європи, США, Канаді, Японії. Для картин художник вибирав вагомі, соціально значимі, здебільшого історичні теми, намагаючись залишитись максимально правдивим у висвітленні подій. Живопис творів широкий і переконливий, базується на натуральних студіях.

Помер Віктор Полтавець у 2003 році. Похований в Києві на Байковому кладовищі."Чернігів стародавній"



Теги:НАІЗ Чернігів стародавній, виставки, українські художники


Читайте також



Коментарі (0)
avatar