Він фліртував з КГБ...

Річниця його смерті, звісно ж, не може бути приводом для плачів та причитань - він був, майже, взірцевим європейським інтелектуалом, для якого не бачити, не знати та не хотіти нічого знати про Україну було ознакою хорошого тону та пристойних манер; його флірт із КДБ починався ще у 1980-их роках, він нагадував такий собі апенинський відповідник Алена де Бенуа й приналежність до блискучого грона тих таки північноіталійських медієвистів ( до яких, зокрема, належав Франко Кардіні) не заважала йому поєднувати любов до європейського середньовіччя із юдофілією та антифашизмом (його критика європейських консервативно-революційних рухів вважається взірцевою та майже культовою й перебуває десь поруч із орвелівськими анатемами); він проводив власну класифікацію великих літератур, до якої не потрапляла ані українська, ані приміром сербська або ж литовська літератури.

Одним словом, дата смерті Умберто Еко могла б лишитися непоміченою, якби ж тільки не той великолепний стиль й не майстерне відтворення середньовічного теоцентричного світогляду, яке ми знаходимо у контроверсійному " Il nome della Rosa", ну а щодо спроби подати у цьому ж таки твори карикатуру на великого Борхеса, то про цю спробу треба говорити окремо.

Ігор СКРИПНИК