Вічна слава і пам'ять Учителю!
Ковальчук Олександр Герасимович (22. 05. 1947, село Приколотне, нині смт Великобурлуцького району Харківської області ---10.04.2026 року,Ніжин )— літературознавець. Доктор філологічних наук (1993), професор (1994).
Закінчив Ніжинський педагогічний інститут (Чернігівська обасть, 1972), де й працював відтоді (нині університет): Завідувач кафедри української літератури (1979–2012).
Співорганізатор видавничої програми «Літературна діаспора», Винниченкознавчої наукової лабораторії. Лауреат Чернігівської обласної літературно-мистецької премії імені Михайла Коцюбинського (2016).
За високі показники у роботі Ковальчук О. Г. нагороджений медаллю «Ветеран праці» (1990), нагрудним знаком «Відмінник народної освіти УРСР» (1990), Почесною грамотою МОН України (1995), Почесною грамотою обласної державної адміністрації (1998), нагрудним знаком «За наукові досягнення» (2007), медаллю Миколи Гоголя (2009).
Рішенням Вченої ради університету у 2015 році йому присвоєно звання «Заслужений працівник Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя». У 2016 році, за працю «Візуальне у творчості Михайла
Коцюбинського», його відзначили обласною літературно-мистецькою премією імені М. М. Коцюбинського.
Розпочавши свій шлях у Ніжинському виші зі студентської лави (1968– 1972), згодом Олександр Герасимович понад тридцять років очолював кафедру української літератури (1979–2012). Існують різні типи очільників. Ковальчук О. Г. – це насамперед інтелектуальний лідер.
Перебування на адміністративній посаді у цьому випадку не є засадничим компонентом авторитету. Це перш за все духовне лідерство, в основі якого лежить власна копітка праця, повна сконцентрованість, а почасти й
одержимість справою свого життя, постійний саморозвиток і абсолютне неприйняття «застою», повага до традицій та чутливість до новацій. Разом з тим, аналітичний поступ – лише половина успіху. Інша його важлива складова – гуманізм. Досліджуючи літературні тексти, Олександр Герасимович зумів перейняти їх гуманістичний потенціал на світоглядному рівні. Звідси повага до іншого – до письменника, до колеги, до студента– до всіх тих, хто став на шлях творчого пошуку. Під таким кутом зору раптом відкривається ще одна засаднича модель літературознавчих праць Олександра Герасимовича – активний пошук того, що протистоїть руйнації, долає хаос буття і стверджує вітаїстичну стихію життя. Йдучи перш за все за письменником і відкриваючи його погляд, у працях Олександра Герасимовича особливу цінність має його
авторський коментар, який оприявнює особистісну ієрархію цінностей.
Як науковець О. Г. Ковальчук дебютував у 70-х рр. минулого століття і відразу привернув увагу фахівців свіжим поглядом на проблеми розвитку української літератури ХХ ст. І хоча тодішнє літературознавство було скуте офіційною марксистсько-ленінською методологією, у працях О. Г. Ковальчука данина соціалістичному радянському канону була мінімальною, не характерними також були публіцистичний пафос та ідеологічна риторика. Натомість на перше місце виходили пошук наукової істини, глибока, якась аж математична, аргументація, чітка логіка і надзвичайно уважне, проникливе ставлення до художнього тексту. Саме тому і сьогодні неабиякий інтерес викликають дослідження Олександра Герасимовича про поеми М. Рильського, проблеми жанрового розвитку українського повоєнного роману.
Визначальною рисою наукового мислення О. Г. Ковальчука є, на мій погляд, філософічність. Вона, з одного боку, простежується в надзвичайній обізнаності автора зі світовою філософією від найдавніших часів до
сьогодення, а, з іншого боку, в умінні дослідника віднайти властиву саме тому чи іншому письменнику домінанту його неповторного світобачення та простежити типологічну подібність філософських шукань українських митців з найвизначнішими мислителями всього людства. Відтак історія української літератури під пером ніжинського професора завжди сприймається як частина розвитку світової культури. О. Г. Ковальчук наділений талантом бачити сутнісне в художньому явищі, відкривати у ньому не помічений раніше дослідниками потенціал, утверджувати нові підходи в оцінці української класики. Авторська призма бачення текстів часто вражає, інтригує, розширює горизонти сприйняття. Це стосується, зокрема, аналізу страждання в творчому доробку О. Довженка, осмислення феномену красиВ. Винниченком та В. Баркою, філософії оптимізму в романі П. Загребельного «Диво», дослідження естетичних функцій візуального у творчості М. Коцюбинського
О. Г. Ковальчук був генератором наукових ідей, якими він щедро ділився зі своїми студентами, пропонуючи їм перспективні теми наукових досліджень, що згодом переростали не тільки в кандидатські, а й докторські
дисертації. З ініціативи О. Г. Ковальчука на кафедрі продуктивно працювала Винниченкознавча лабораторія.
Особливо хочеться відзначити внесок О.Г. Ковальчука у розвиток шкільного літературознавства передусім як одного з авторів підручника з української літератури для 11 класу, а також одноосібної монографії «Аналіз
творів шкільної програми». Олександр Герасимович умів зацікавити літературним текстом (а це так не просто у часи інформаційних технологій!), розкрити «секрети поетичної творчості» письменника, змусити замислитись над актуальними філософськими та морально-етичними проблемами творів.
О. Г. Ковальчук завжди був на передніх рубежах вітчизняного літературознавства, у нестримному науковому пошуку, охоплений молодечим ентузіазмом пізнання художнього слова.
Основні праці
Український повоєнний роман: Проблеми жанр. розвитку. К., 1992; Література української діаспори: Голгофа України («Жовтий князь» В. Барки та «Сад Гетсиманський» І. Багряного). Ніжин, 1993; 1995; Творчість Олександра Довженка. Ніжин, 1994; Гоголь. Буття і страх: Етюд про Гоголя. Ніжин, 2002; 2009; Краса і сила у практиках повсякдення (творчість В. Винниченка 1902–1920 рр.). Ніжин, 2008.
Вічна слава і память Вам Учителю!
Олександр ТУРЧИН
Закінчив Ніжинський педагогічний інститут (Чернігівська обасть, 1972), де й працював відтоді (нині університет): Завідувач кафедри української літератури (1979–2012).
Співорганізатор видавничої програми «Літературна діаспора», Винниченкознавчої наукової лабораторії. Лауреат Чернігівської обласної літературно-мистецької премії імені Михайла Коцюбинського (2016).
За високі показники у роботі Ковальчук О. Г. нагороджений медаллю «Ветеран праці» (1990), нагрудним знаком «Відмінник народної освіти УРСР» (1990), Почесною грамотою МОН України (1995), Почесною грамотою обласної державної адміністрації (1998), нагрудним знаком «За наукові досягнення» (2007), медаллю Миколи Гоголя (2009).
Рішенням Вченої ради університету у 2015 році йому присвоєно звання «Заслужений працівник Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя». У 2016 році, за працю «Візуальне у творчості Михайла
Коцюбинського», його відзначили обласною літературно-мистецькою премією імені М. М. Коцюбинського.
Розпочавши свій шлях у Ніжинському виші зі студентської лави (1968– 1972), згодом Олександр Герасимович понад тридцять років очолював кафедру української літератури (1979–2012). Існують різні типи очільників. Ковальчук О. Г. – це насамперед інтелектуальний лідер.
Перебування на адміністративній посаді у цьому випадку не є засадничим компонентом авторитету. Це перш за все духовне лідерство, в основі якого лежить власна копітка праця, повна сконцентрованість, а почасти й
одержимість справою свого життя, постійний саморозвиток і абсолютне неприйняття «застою», повага до традицій та чутливість до новацій. Разом з тим, аналітичний поступ – лише половина успіху. Інша його важлива складова – гуманізм. Досліджуючи літературні тексти, Олександр Герасимович зумів перейняти їх гуманістичний потенціал на світоглядному рівні. Звідси повага до іншого – до письменника, до колеги, до студента– до всіх тих, хто став на шлях творчого пошуку. Під таким кутом зору раптом відкривається ще одна засаднича модель літературознавчих праць Олександра Герасимовича – активний пошук того, що протистоїть руйнації, долає хаос буття і стверджує вітаїстичну стихію життя. Йдучи перш за все за письменником і відкриваючи його погляд, у працях Олександра Герасимовича особливу цінність має його
авторський коментар, який оприявнює особистісну ієрархію цінностей.
Як науковець О. Г. Ковальчук дебютував у 70-х рр. минулого століття і відразу привернув увагу фахівців свіжим поглядом на проблеми розвитку української літератури ХХ ст. І хоча тодішнє літературознавство було скуте офіційною марксистсько-ленінською методологією, у працях О. Г. Ковальчука данина соціалістичному радянському канону була мінімальною, не характерними також були публіцистичний пафос та ідеологічна риторика. Натомість на перше місце виходили пошук наукової істини, глибока, якась аж математична, аргументація, чітка логіка і надзвичайно уважне, проникливе ставлення до художнього тексту. Саме тому і сьогодні неабиякий інтерес викликають дослідження Олександра Герасимовича про поеми М. Рильського, проблеми жанрового розвитку українського повоєнного роману.
Визначальною рисою наукового мислення О. Г. Ковальчука є, на мій погляд, філософічність. Вона, з одного боку, простежується в надзвичайній обізнаності автора зі світовою філософією від найдавніших часів до
сьогодення, а, з іншого боку, в умінні дослідника віднайти властиву саме тому чи іншому письменнику домінанту його неповторного світобачення та простежити типологічну подібність філософських шукань українських митців з найвизначнішими мислителями всього людства. Відтак історія української літератури під пером ніжинського професора завжди сприймається як частина розвитку світової культури. О. Г. Ковальчук наділений талантом бачити сутнісне в художньому явищі, відкривати у ньому не помічений раніше дослідниками потенціал, утверджувати нові підходи в оцінці української класики. Авторська призма бачення текстів часто вражає, інтригує, розширює горизонти сприйняття. Це стосується, зокрема, аналізу страждання в творчому доробку О. Довженка, осмислення феномену красиВ. Винниченком та В. Баркою, філософії оптимізму в романі П. Загребельного «Диво», дослідження естетичних функцій візуального у творчості М. Коцюбинського
О. Г. Ковальчук був генератором наукових ідей, якими він щедро ділився зі своїми студентами, пропонуючи їм перспективні теми наукових досліджень, що згодом переростали не тільки в кандидатські, а й докторські
дисертації. З ініціативи О. Г. Ковальчука на кафедрі продуктивно працювала Винниченкознавча лабораторія.
Особливо хочеться відзначити внесок О.Г. Ковальчука у розвиток шкільного літературознавства передусім як одного з авторів підручника з української літератури для 11 класу, а також одноосібної монографії «Аналіз
творів шкільної програми». Олександр Герасимович умів зацікавити літературним текстом (а це так не просто у часи інформаційних технологій!), розкрити «секрети поетичної творчості» письменника, змусити замислитись над актуальними філософськими та морально-етичними проблемами творів.
О. Г. Ковальчук завжди був на передніх рубежах вітчизняного літературознавства, у нестримному науковому пошуку, охоплений молодечим ентузіазмом пізнання художнього слова.
Основні праці
Український повоєнний роман: Проблеми жанр. розвитку. К., 1992; Література української діаспори: Голгофа України («Жовтий князь» В. Барки та «Сад Гетсиманський» І. Багряного). Ніжин, 1993; 1995; Творчість Олександра Довженка. Ніжин, 1994; Гоголь. Буття і страх: Етюд про Гоголя. Ніжин, 2002; 2009; Краса і сила у практиках повсякдення (творчість В. Винниченка 1902–1920 рр.). Ніжин, 2008.
Вічна слава і память Вам Учителю!
Олександр ТУРЧИН
| Читайте також |
| Коментарі (0) |