Ва- банк Федорова
Федоров пішов ва-банк і відмовився від запропонованою президентом посади віце-премєра, у якого, будемо чесними, ніяких реальних повноважень.
Федоров заявив, що реально впливають на ситуацію в МО і ЗСУ, а отже хід війни тільки президент, міністр оборони та головнокомандувач ЗСУ. Тобто Федоров ні на що окрім міністра оборони не погодиться. Це де-факто ультиматум і Федоров не може не розуміти, що президент Зеленський наврядчи піде на такий крок. Просто вже тому, що Зеленський втратив час на такий компроміс. Тепер таке призначення - це буде схоже на приниження.
Думаю, Федоров це розуміє.
Тому така позиція - це початок власної політичної карєри. Ризикований, але сміливий вибір.
Володимир КУРЕННОЙ
Страшний чоловік з такою ботофермою. От я давно писав, що Федоров найнебезпечніший серед всіх політиків через армію ботів. Не кажу що він поганий. Але факт наявності політика Федорова чи іншого з армією ботів це щось неконтрольоване і невідомо як буде використано.
Ігор ШЕВЧЕНКО
Найнебезпечніший опонент для будь-якого лідера це не зовнішній ворог і не давній політичний конкурент (привіт Петру Олексійовичу). Найнебезпечніший опонент це той, хто свого часу вибудував для тебе інструменти приходу до влади, знає внутрішню кухню до гвинтика і володіє тими ж технологіями мобілізації, якими колись піднімав твій рейтинг.
Коли людина, яка забезпечувала медійний прорив, контролювала цифрові канали та вміла мобілізувати недосвідчену, але драйвову молодь, вирішує, що її власна суб'єктність коштує більше за особисту лояльність, починається зовсім інша гра. Це вже не суперечка про те, як реформувати систему. Це прямий шантаж інструментом.
Історія знає безліч прикладів, коли «архітектори успіху» вирішували, що трон належить їм не менше, ніж тому, хто на ньому сидить: Преторіанці та їхні трибуни, були творцями імператорських авторитетів у Стародавньому Римі, спочатку забезпечували виборам потрібний шум і вуличну підтримку на площах, а потім, зрозумівши свою незамінність, починали диктувати імператорам умови. Як тільки правитель відмовлявся від їхніх вимог, вулиця знову ставала некерованою.
Французький досвід 1848 року, коли майстри вуличних агітацій та газетних кампаній, які привели до влади нові обличччя, усвідомили, що їхні послуги більше не планують оплачувати монополією на рішення, вони просто розвертали той самий мобілізаційний апарат проти вчорашніх патронів.
Логіка тут проста і доволі цинічна. Якщо ти наблизив до себе людину, яка допомогла тобі взяти владу за допомогою цифрових мереж та миттєвої мобілізації прихильників, будь готовий, що одного дня ці ж мережі спрацюють проти тебе. Конфлікт виникає не тоді, коли розходяться погляди на майбутнє країни. Він виникає тоді, коли створивши інструмент впливу, твій вчорашній друг завтра використає його проти тебе.
І коли всі спроби домовитися чи запропонувати відступні відхиляються, а вуличний тиск продовжується, це вже не про політику. Це про те, хто кого пересилить у контролі над натовпом. Але поки що видається, вчорашні "любі друзі" завели ситуацію в глухий кут і вийти з нього має хтось один.
Ігор СТОКОЗ
Федоров заявив, що реально впливають на ситуацію в МО і ЗСУ, а отже хід війни тільки президент, міністр оборони та головнокомандувач ЗСУ. Тобто Федоров ні на що окрім міністра оборони не погодиться. Це де-факто ультиматум і Федоров не може не розуміти, що президент Зеленський наврядчи піде на такий крок. Просто вже тому, що Зеленський втратив час на такий компроміс. Тепер таке призначення - це буде схоже на приниження.
Думаю, Федоров це розуміє.
Тому така позиція - це початок власної політичної карєри. Ризикований, але сміливий вибір.
Володимир КУРЕННОЙ
Страшний чоловік з такою ботофермою. От я давно писав, що Федоров найнебезпечніший серед всіх політиків через армію ботів. Не кажу що він поганий. Але факт наявності політика Федорова чи іншого з армією ботів це щось неконтрольоване і невідомо як буде використано.
Ігор ШЕВЧЕНКО
Найнебезпечніший опонент для будь-якого лідера це не зовнішній ворог і не давній політичний конкурент (привіт Петру Олексійовичу). Найнебезпечніший опонент це той, хто свого часу вибудував для тебе інструменти приходу до влади, знає внутрішню кухню до гвинтика і володіє тими ж технологіями мобілізації, якими колись піднімав твій рейтинг.
Коли людина, яка забезпечувала медійний прорив, контролювала цифрові канали та вміла мобілізувати недосвідчену, але драйвову молодь, вирішує, що її власна суб'єктність коштує більше за особисту лояльність, починається зовсім інша гра. Це вже не суперечка про те, як реформувати систему. Це прямий шантаж інструментом.
Історія знає безліч прикладів, коли «архітектори успіху» вирішували, що трон належить їм не менше, ніж тому, хто на ньому сидить: Преторіанці та їхні трибуни, були творцями імператорських авторитетів у Стародавньому Римі, спочатку забезпечували виборам потрібний шум і вуличну підтримку на площах, а потім, зрозумівши свою незамінність, починали диктувати імператорам умови. Як тільки правитель відмовлявся від їхніх вимог, вулиця знову ставала некерованою.
Французький досвід 1848 року, коли майстри вуличних агітацій та газетних кампаній, які привели до влади нові обличччя, усвідомили, що їхні послуги більше не планують оплачувати монополією на рішення, вони просто розвертали той самий мобілізаційний апарат проти вчорашніх патронів.
Логіка тут проста і доволі цинічна. Якщо ти наблизив до себе людину, яка допомогла тобі взяти владу за допомогою цифрових мереж та миттєвої мобілізації прихильників, будь готовий, що одного дня ці ж мережі спрацюють проти тебе. Конфлікт виникає не тоді, коли розходяться погляди на майбутнє країни. Він виникає тоді, коли створивши інструмент впливу, твій вчорашній друг завтра використає його проти тебе.
І коли всі спроби домовитися чи запропонувати відступні відхиляються, а вуличний тиск продовжується, це вже не про політику. Це про те, хто кого пересилить у контролі над натовпом. Але поки що видається, вчорашні "любі друзі" завели ситуацію в глухий кут і вийти з нього має хтось один.
Ігор СТОКОЗ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |