В опт з усім бабством...

У совкові часи мені було страшенно соромно вертатися додому з подарованою в редакції восьмимартовською квіточкою. Опинитися в вагоні метро, повному жінок з одненькою замухрищатою гвоздикою чи таким же одненьким і таким же замухрищатим тюльпаном. Жінок, які гордо тримали убогий здобуток їхньої чарівності, а їхні лиця були сповнені похмурої рішучості: тільки спробуй, гад, не привітай! Тому свою замухрищату гвоздику я залишала в редакції або тихо викидала.

З чоловіком у мене була умова: не дарувати мені квітів 8 березня. А дарувати в інші 364 дні в році. Чого він і дотримувався(ага, незле бути дружиною провідного оперного співака!

Але вбийте не розумію: що приємного в цьому вітанні оптом? Та чорти б вас побрали, я - не та, котру можна вітати в опт зі всім бабством!

Усміхніться, скажіть мені комплімент у будь-який інший із 364 днів у році. Тоді я знатиму, що це ви зробили для мене одної. Тому що кожна жінка - єдина і неповторна (і непотворна),якщо лиш вона цього хоче.
Вибачайте за злий пост. Але сьогодні й завтра я дуже, дуже сердита.

Зірка МЕНЗАТЮК