Україна входить у велику гру
У Редьярда Кіплінга є пригодницький роман для юнаків «Кім», де за сюжетом, Кімбол О'Хара - хлопчик-сирота європейського походження, який виріс серед азіатів, випадково виявляється втягнутим у геополітичне суперництво між Британською та Російською імперіями за панування в Південній і Центральній Азії в XIX - початку XX століть - «Велику гру».
Завдяки Кіплінгу ця гарна і емоційно заряджена метафора увійшла в широкий оборот.
Але «Велика гра» це не тільки метафора, а й історична реальність. У неї є глибоке коріння в традиційній для Центральної Азії геополітичної багатовекторності.
Історично в Центральній Азії не склалося єдиної, жорсткої, усталеної структури. Тут складним чином переплелося безліч різноманітних, нестабільних і перемішаних між собою структурних утворень. Недарма Збігнев Бжезінський в своїй «Великій шахівниці» називає Кавказько-Центрально-Азіатський геополітичний регіон « Євразійськими Бакланами».
Саме це дозволяло (та й дозволяє) великим зовнішнім гравцям, за допомогою цілеспрямованої політики, викликати до життя ті чи інші соціально-історичні та культурно-ідентифікаційні нашарування реальності.
Класичні геополітичні теорії, починаючи з часів Гарольда Маккіндера, пов'язують боротьбу за Центральну Азію з боротьбою за світове панування в цілому. Посткласичні ж, в свою чергу, пропонують декілька геополітичних напрямків за якими може «рухатися» Центральна Азія.
Як метафора, так і реальність «Великої гри», чи «Великої гри-2», наразі залишається актуальною й для України.
В Азово-Чорноморському регіоні складається в якійсь мірі нова геополітична ситуація. Агресія Росії проти України змушує її шукати союзників в протистояння російському експансіонізму.
Відповідно тут, в силу об'єктивних і суб'єктивних обставин, складається політичний і військово-технічний трикутник Великобританія-Туреччина-Україна.
Після Brexit у Лондона з'явилася свобода рук в побудові зовнішньої політики відповідно до своїх глобальними інтересами. На Близькому Сході, в східній частині Середземного моря і в чорноморському регіоні Британія створює власну систему альянсів і партнерських відносин. І Анкарі відведена одна з головних ролей.
Історично так склалося, що британська політика була в більшості випадків спрямована на підтримку Туреччини.
Британія також зацікавлена в Україні, як своєму природному партнері в азово-чорноморському регіоні.
І інтереси цих трьох країн все більше перетинаються з російськими. А це робить військово-політичний трикутник досить життєздатним в доступній для огляду перспективі.
Бо як слушно зауважив Кіплінг: «Тільки коли всі помруть - скінчиться Велика гра!».
Сергій ЧАПЛИГІН
Завдяки Кіплінгу ця гарна і емоційно заряджена метафора увійшла в широкий оборот.
Але «Велика гра» це не тільки метафора, а й історична реальність. У неї є глибоке коріння в традиційній для Центральної Азії геополітичної багатовекторності.
Історично в Центральній Азії не склалося єдиної, жорсткої, усталеної структури. Тут складним чином переплелося безліч різноманітних, нестабільних і перемішаних між собою структурних утворень. Недарма Збігнев Бжезінський в своїй «Великій шахівниці» називає Кавказько-Центрально-Азіатський геополітичний регіон « Євразійськими Бакланами».
Саме це дозволяло (та й дозволяє) великим зовнішнім гравцям, за допомогою цілеспрямованої політики, викликати до життя ті чи інші соціально-історичні та культурно-ідентифікаційні нашарування реальності.
Класичні геополітичні теорії, починаючи з часів Гарольда Маккіндера, пов'язують боротьбу за Центральну Азію з боротьбою за світове панування в цілому. Посткласичні ж, в свою чергу, пропонують декілька геополітичних напрямків за якими може «рухатися» Центральна Азія.
Як метафора, так і реальність «Великої гри», чи «Великої гри-2», наразі залишається актуальною й для України.
В Азово-Чорноморському регіоні складається в якійсь мірі нова геополітична ситуація. Агресія Росії проти України змушує її шукати союзників в протистояння російському експансіонізму.
Відповідно тут, в силу об'єктивних і суб'єктивних обставин, складається політичний і військово-технічний трикутник Великобританія-Туреччина-Україна.
Після Brexit у Лондона з'явилася свобода рук в побудові зовнішньої політики відповідно до своїх глобальними інтересами. На Близькому Сході, в східній частині Середземного моря і в чорноморському регіоні Британія створює власну систему альянсів і партнерських відносин. І Анкарі відведена одна з головних ролей.
Історично так склалося, що британська політика була в більшості випадків спрямована на підтримку Туреччини.
Британія також зацікавлена в Україні, як своєму природному партнері в азово-чорноморському регіоні.
І інтереси цих трьох країн все більше перетинаються з російськими. А це робить військово-політичний трикутник досить життєздатним в доступній для огляду перспективі.
Бо як слушно зауважив Кіплінг: «Тільки коли всі помруть - скінчиться Велика гра!».
Сергій ЧАПЛИГІН
| Читайте також |
| Коментарі (0) |