Угорська агресія: регіональний і глобальний виміри
Адольф Алоїзович Шикльгрубер, на політичному жаргоні відомий ще як просто Гітлер, свого часу зазначав у праці «Моя боротьба» (1925р.), що угорці найорганізованіша, найдинамічніша європейська нація. Очевидно, це було емоційним перебільшенням, така собі історична рефлексивна вдячність австрійця угорцям за тривале утримування «на плаву» напівмертвої Австрійської імперії. Але якщо від іронічного тону перейти до серйозного, то дійсно угорці як, наприклад, вірмени, євреї або японці, є динамічною солідаристською спільнотою. Народом, який не лише усвідомлює свої національні інтереси, але домагається їх реалізації.
Тому висновок перший: «угорцям класти в рот пальця» не варто, відкусять. До них необхідно відноситись відповідально і без дешевих загравань. Якщо порушують закон – карати, якщо можна найти компроміси – находити. З цієї, першої тези, логічно випливає і друга, щодо українських угорців недопустимі дешеві популістські акції, бо вони лише погіршують справу.
Одним із стратегічних напрямків зовнішньої політики прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана є прихований реваншизм, прагнення домогтися перегляду результатів ІІ світової війни. Нагадаємо, що Королівство Угорщина (режим Міклоша Горті) було найвідданішим союзником нацистської Німеччини. Саме вони окупували у 1939 році Карпатську Україну, жорстоко розправившись із січовиками.
Справедливо, що після поразки у Другій світовій війні Німеччина і Угорщина найбільше територіально постраждали.
Через 70 років колишні вороги – Угорщина і Росія – дійшли порозуміння щодо реваншу: перша хоче переглянути результати ІІ світової війни, а друга – наслідки розпаду СССР. Це своєрідне новітнє повторення «пакту Молотова – Ріббентропа», – лише тепер із прізвищами «Путіна – Орбана». Зауважимо, що характерною рисою цього союзу є його воєнно-політична слабкість, що змушує маскувати справжні наміри під різними надуманими проблемами, наприклад, правами пригнічених меншин тощо. Гібридна війна, пані і панове, хочу вам нагадати, у розпалі.
Для того, щоб об’єктивно розглянути угорсько-український конфлікт, необхідно спочатку його поставити в історико-політичний контекст. Суть проблеми полягає в тому, що фактично усі сусідні з Угорщиною країни – Словаччина, Австрія, Словенія, Хорватія, Сербія, Румунія та Україна у тій, чи іншій мірі, володіють територіями, на які може претендувати Угорщина. Зміна кордонів однієї з цих країн детермінує проблему на інші. Більше того, при порушенні міжнародного принципу територіальної цілості та недоторканості кордонів подібна проблема постане і перед Польщею, у якої ¼ території –колишні німецькі етнічні землі, і в Росії – Східна Прусія, і в Литви і т.д., і т.п. Генералізація подібного підходу може трансформувати його якщо не в третю світову, то у велику європейську війну точно.
Висновок: Угорщина неспроможна вирішити цю проблему на міжнародному правовому рівні у видимій історичній перспективі. У неї лише два засоби реагування: перший – інформаційний, розгортати проти України (на радість РФ) пропагандистську війну; і, другий – блокувати українські ініціативи щодо входження до Європейського союзу. Правда, якщо вдумливо проаналізувати можливість застосування Угорщиною права «вето», то побачимо, що це теж швидше ілюзорний інструмент, ніж реальна можливість. Бо ці питання вирішуються на іншому європейському рівні іншими гравцями. І принцип консенсусу тут безсилий – хто фінансує Європу, той нею і управляє. Україна знаходиться поза Євросоюзом не тому, що цьому опирається Угорщина, а що цього не хоче Берлін і Париж.
Та й самій Угорщині, насправді, вигідне входження України до Євросоюзу, бо тоді спілкування із Закарпаттям стає прозорим і відкритим. Кордон перетворюється із розмежувального у адміністративний. У випадку загострення ситуації (реальних антиукраїнських дій з боку Угорщини), Україна може у відповідь радикально утруднити режим міжкордонних комунікацій, вибудувавши нові бар’єри для спілкування Угорщини з українськими угорцями. Зрозуміло, що такий розвиток подій не вигідний Будапешту…
Олександр ТКАЧУК
Тому висновок перший: «угорцям класти в рот пальця» не варто, відкусять. До них необхідно відноситись відповідально і без дешевих загравань. Якщо порушують закон – карати, якщо можна найти компроміси – находити. З цієї, першої тези, логічно випливає і друга, щодо українських угорців недопустимі дешеві популістські акції, бо вони лише погіршують справу.
Одним із стратегічних напрямків зовнішньої політики прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана є прихований реваншизм, прагнення домогтися перегляду результатів ІІ світової війни. Нагадаємо, що Королівство Угорщина (режим Міклоша Горті) було найвідданішим союзником нацистської Німеччини. Саме вони окупували у 1939 році Карпатську Україну, жорстоко розправившись із січовиками.
Справедливо, що після поразки у Другій світовій війні Німеччина і Угорщина найбільше територіально постраждали.
Через 70 років колишні вороги – Угорщина і Росія – дійшли порозуміння щодо реваншу: перша хоче переглянути результати ІІ світової війни, а друга – наслідки розпаду СССР. Це своєрідне новітнє повторення «пакту Молотова – Ріббентропа», – лише тепер із прізвищами «Путіна – Орбана». Зауважимо, що характерною рисою цього союзу є його воєнно-політична слабкість, що змушує маскувати справжні наміри під різними надуманими проблемами, наприклад, правами пригнічених меншин тощо. Гібридна війна, пані і панове, хочу вам нагадати, у розпалі.
Для того, щоб об’єктивно розглянути угорсько-український конфлікт, необхідно спочатку його поставити в історико-політичний контекст. Суть проблеми полягає в тому, що фактично усі сусідні з Угорщиною країни – Словаччина, Австрія, Словенія, Хорватія, Сербія, Румунія та Україна у тій, чи іншій мірі, володіють територіями, на які може претендувати Угорщина. Зміна кордонів однієї з цих країн детермінує проблему на інші. Більше того, при порушенні міжнародного принципу територіальної цілості та недоторканості кордонів подібна проблема постане і перед Польщею, у якої ¼ території –колишні німецькі етнічні землі, і в Росії – Східна Прусія, і в Литви і т.д., і т.п. Генералізація подібного підходу може трансформувати його якщо не в третю світову, то у велику європейську війну точно.
Висновок: Угорщина неспроможна вирішити цю проблему на міжнародному правовому рівні у видимій історичній перспективі. У неї лише два засоби реагування: перший – інформаційний, розгортати проти України (на радість РФ) пропагандистську війну; і, другий – блокувати українські ініціативи щодо входження до Європейського союзу. Правда, якщо вдумливо проаналізувати можливість застосування Угорщиною права «вето», то побачимо, що це теж швидше ілюзорний інструмент, ніж реальна можливість. Бо ці питання вирішуються на іншому європейському рівні іншими гравцями. І принцип консенсусу тут безсилий – хто фінансує Європу, той нею і управляє. Україна знаходиться поза Євросоюзом не тому, що цьому опирається Угорщина, а що цього не хоче Берлін і Париж.
Та й самій Угорщині, насправді, вигідне входження України до Євросоюзу, бо тоді спілкування із Закарпаттям стає прозорим і відкритим. Кордон перетворюється із розмежувального у адміністративний. У випадку загострення ситуації (реальних антиукраїнських дій з боку Угорщини), Україна може у відповідь радикально утруднити режим міжкордонних комунікацій, вибудувавши нові бар’єри для спілкування Угорщини з українськими угорцями. Зрозуміло, що такий розвиток подій не вигідний Будапешту…
Олександр ТКАЧУК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |