Удар Ізраїлю по Катару: причини і наслідки
Причини удару: Циркулює декілька версій:
Ліквідація лідерів ХАМАС: Ізраїльський ультраправий уряд прагнув політично "обезголовити" рух ХАМАС, убивши його лідерів.
Зрив невигідної угоди: Операція могла бути способом вийти з угоди щодо заручників, яку просував Дональд Трамп і на яку погодився ХАМАС, оскільки вона була невигідна Біньяміну Нетаньягу.
Відсторонення від скандалу "Катаргейт": Існує версія, що Нетаньягу намагався відмежуватися від скандалу, пов'язаного з катарськими грошима та бізнесом, які отримували наближені до нього особи, показуючи свою непричетність через удар по Катару.
Ефективність та обставини удару:
Учасники операції: Участь брали Армія оборони Ізраїлю, Військово-повітряні сили та "Шин-Бет" (загальна служба безпеки - ШАБАК); "Моссад" не згадується. Існує припущення, що участь "Шин-Бет" мала на меті реабілітувати службу після подій 7 жовтня, представляючи її як успішного виконавця операції. Кажуть, що в в ізраїльській розвідці були заперечення щодо цього удару.
Загинуло п'ять представників ХАМАС (другорядні учасники, зокрема син одного з керівників переговорної групи та охоронці) та один катарський офіцер безпеки.
Чому лідери вціліли?
Околоізраїльська версія: Учасники наради залишили телефони на столі, які відстежувалися, і пішли молитися; удар було завдано в цей момент.
Альтернативні версії: Турецька або єгипетська розвідка заздалегідь попередили ХАМАС про ізраїльську активність, і лідери були переміщені у безпечне місце. Це ставить під сумнів здатність Ізраїлю проводити операції непомітно.
Існує думка, що операція була б неможливою без відома США через наявність американської військової бази в Катарі та їхніх систем ППО. Заяви Трампа про те, що США дізналися про удар після його нанесення і лише потім зв'язалися з Катаром, викликають питання.
Міжнародна реакція та наслідки:
Європейський Союз:
В ЄС ніколи не було єдності щодо Ізраїлю та Палестини, але зараз посилюються антиізраїльські настрої. Заяви лідерів ЄС стають все більш критичними. Санкції проти Ізраїлю не за горами; вони, ймовірно, почнуться на рівні національних держав, а потім переростуть у загальний тренд. Масові протести по всій Європі змушують уряди реагувати. Все частіше проводяться паралелі з санкціями проти режиму апартеїду в ПАР.
Арабські держави та Угоди Авраама:
Політика ультраправих ізраїльських політиків, що просуває анексію Західного берега, суперечить умовам Угод Авраама, особливо з ОАЕ. Умовою відновлення дипломатичних відносин з ОАЕ була обіцянка Ізраїлю не анексувати палестинські території. Перегляд цих правил поставить під сумнів усі підписані угоди. Удар по Досі ставить питання про ефективність американських гарантій безпеки, оскільки катарські та американські системи ППО виявилися неефективними. Це також може вплинути на арабські інвестиції в американську економіку.
Реакція арабських держав: Всупереч очікуванням деяких проізраїльських експертів про вигідність ослаблення Катару, ми бачимо повну підтримку Катару з боку інших арабських держав (ОАЕ, Саудівська Аравія) та дуже жорсткі заяви на адресу Ізраїлю.
Роль інших глобальних гравців:
Іран: Розглядає ситуацію як підтвердження "єдності доль" жертв ізраїльської агресії, що сприяє формуванню спільної платформи. Ізраїль стає об'єднуючим фактором для арабського світу.
США втрачають вплив: Країни Перської затоки менше покладаються на США як гаранта безпеки.
Китай та Росія: Не можуть гарантувати безпеку, а лише "спекулюють" на ситуації.
Туреччина: Посилює свій вплив у Сирії, але має обмеження і не готова до війни з Ізраїлем, незважаючи на риторику.
Катар: Заявляє про право на відповідь, імовірно, фінансову підтримку антиізраїльських дій, а не військову.
Зміна риторики та історичний контекст:
Зміна наративу: Риторика змінилася з "Ізраїль в оточенні ворогів" на сприйняття Ізраїлю як агресора. Разом з тим, уявлення про Ізраїль як агресора існувало завжди на Близькому Сході, хоча раніше Ізраїль активно просував риторику "ми хочемо миру". Нинішнє ізраїльське урядове керівництво публічно говорить про "Великий Ізраїль", контроль та анексію окупованих територій, що раніше обговорювалося лише в вузьких колах. Ця риторика сприймається "на ура" американським президентом (Трампом), і думка американського президента – єдина, що хвилює ізраїльтян.
Події 7 жовтня були безпрецедентними з кінця 90-х років і стали наслідком низки факторів:
Прихід до влади ультраправого уряду Ізраїлю. Його політика (наприклад, судова реформа, що ослабила систему стримувань і противаг) призвела до серйозного розколу в ізраїльському суспільстві, що було сприйнято ХАМАС як сигнал про слабкість.
Агресивна політика на окупованих територіях: Вбивства палестинців, дії ультраправих угруповань, зокрема "Молодь з пагорбів", погроми в палестинських селах, знищення оливкових садів, конфіскація земель, дії щодо Аль-Акси.
Велика кількість палестинців у ізраїльських в'язницях без належних слідчих дій, тобто по суті як заручники.
Політика Нетаньягу щодо ХАМАС: Розкол Палестини на дві частини (ХАМАС у Газі, ФАТХ на Західному березі) та використання "керованого ХАМАС" для своїх політичних цілей (наприклад, для заперечення можливості "рішення двох держав"). Цей "симбіоз" зруйнувався через агресивне середовище, створене нинішнім урядом.
Перспективи та рішення:
Без глобального рішення конфлікт триватиме: Існуюча ситуація призведе до нескінченного циклу насильства.
Необхідність обов'язкового рішення: Потрібне чітке, обов'язкове рішення, яке виходить за рамки простих дискусій щодо резолюцій, і дії, що призведуть до припинення конфлікту.
Ізраїльська ілюзія контролю над усіма територіями та щасливого життя у безпеці, а також ілюзія співіснування з ХАМАС за схемою "кішки-мишки" є неспроможними.
Ігор СЕМИВОЛОС
Ліквідація лідерів ХАМАС: Ізраїльський ультраправий уряд прагнув політично "обезголовити" рух ХАМАС, убивши його лідерів.
Зрив невигідної угоди: Операція могла бути способом вийти з угоди щодо заручників, яку просував Дональд Трамп і на яку погодився ХАМАС, оскільки вона була невигідна Біньяміну Нетаньягу.
Відсторонення від скандалу "Катаргейт": Існує версія, що Нетаньягу намагався відмежуватися від скандалу, пов'язаного з катарськими грошима та бізнесом, які отримували наближені до нього особи, показуючи свою непричетність через удар по Катару.
Ефективність та обставини удару:
Учасники операції: Участь брали Армія оборони Ізраїлю, Військово-повітряні сили та "Шин-Бет" (загальна служба безпеки - ШАБАК); "Моссад" не згадується. Існує припущення, що участь "Шин-Бет" мала на меті реабілітувати службу після подій 7 жовтня, представляючи її як успішного виконавця операції. Кажуть, що в в ізраїльській розвідці були заперечення щодо цього удару.
Загинуло п'ять представників ХАМАС (другорядні учасники, зокрема син одного з керівників переговорної групи та охоронці) та один катарський офіцер безпеки.
Чому лідери вціліли?
Околоізраїльська версія: Учасники наради залишили телефони на столі, які відстежувалися, і пішли молитися; удар було завдано в цей момент.
Альтернативні версії: Турецька або єгипетська розвідка заздалегідь попередили ХАМАС про ізраїльську активність, і лідери були переміщені у безпечне місце. Це ставить під сумнів здатність Ізраїлю проводити операції непомітно.
Існує думка, що операція була б неможливою без відома США через наявність американської військової бази в Катарі та їхніх систем ППО. Заяви Трампа про те, що США дізналися про удар після його нанесення і лише потім зв'язалися з Катаром, викликають питання.
Міжнародна реакція та наслідки:
Європейський Союз:
В ЄС ніколи не було єдності щодо Ізраїлю та Палестини, але зараз посилюються антиізраїльські настрої. Заяви лідерів ЄС стають все більш критичними. Санкції проти Ізраїлю не за горами; вони, ймовірно, почнуться на рівні національних держав, а потім переростуть у загальний тренд. Масові протести по всій Європі змушують уряди реагувати. Все частіше проводяться паралелі з санкціями проти режиму апартеїду в ПАР.
Арабські держави та Угоди Авраама:
Політика ультраправих ізраїльських політиків, що просуває анексію Західного берега, суперечить умовам Угод Авраама, особливо з ОАЕ. Умовою відновлення дипломатичних відносин з ОАЕ була обіцянка Ізраїлю не анексувати палестинські території. Перегляд цих правил поставить під сумнів усі підписані угоди. Удар по Досі ставить питання про ефективність американських гарантій безпеки, оскільки катарські та американські системи ППО виявилися неефективними. Це також може вплинути на арабські інвестиції в американську економіку.
Реакція арабських держав: Всупереч очікуванням деяких проізраїльських експертів про вигідність ослаблення Катару, ми бачимо повну підтримку Катару з боку інших арабських держав (ОАЕ, Саудівська Аравія) та дуже жорсткі заяви на адресу Ізраїлю.
Роль інших глобальних гравців:
Іран: Розглядає ситуацію як підтвердження "єдності доль" жертв ізраїльської агресії, що сприяє формуванню спільної платформи. Ізраїль стає об'єднуючим фактором для арабського світу.
США втрачають вплив: Країни Перської затоки менше покладаються на США як гаранта безпеки.
Китай та Росія: Не можуть гарантувати безпеку, а лише "спекулюють" на ситуації.
Туреччина: Посилює свій вплив у Сирії, але має обмеження і не готова до війни з Ізраїлем, незважаючи на риторику.
Катар: Заявляє про право на відповідь, імовірно, фінансову підтримку антиізраїльських дій, а не військову.
Зміна риторики та історичний контекст:
Зміна наративу: Риторика змінилася з "Ізраїль в оточенні ворогів" на сприйняття Ізраїлю як агресора. Разом з тим, уявлення про Ізраїль як агресора існувало завжди на Близькому Сході, хоча раніше Ізраїль активно просував риторику "ми хочемо миру". Нинішнє ізраїльське урядове керівництво публічно говорить про "Великий Ізраїль", контроль та анексію окупованих територій, що раніше обговорювалося лише в вузьких колах. Ця риторика сприймається "на ура" американським президентом (Трампом), і думка американського президента – єдина, що хвилює ізраїльтян.
Події 7 жовтня були безпрецедентними з кінця 90-х років і стали наслідком низки факторів:
Прихід до влади ультраправого уряду Ізраїлю. Його політика (наприклад, судова реформа, що ослабила систему стримувань і противаг) призвела до серйозного розколу в ізраїльському суспільстві, що було сприйнято ХАМАС як сигнал про слабкість.
Агресивна політика на окупованих територіях: Вбивства палестинців, дії ультраправих угруповань, зокрема "Молодь з пагорбів", погроми в палестинських селах, знищення оливкових садів, конфіскація земель, дії щодо Аль-Акси.
Велика кількість палестинців у ізраїльських в'язницях без належних слідчих дій, тобто по суті як заручники.
Політика Нетаньягу щодо ХАМАС: Розкол Палестини на дві частини (ХАМАС у Газі, ФАТХ на Західному березі) та використання "керованого ХАМАС" для своїх політичних цілей (наприклад, для заперечення можливості "рішення двох держав"). Цей "симбіоз" зруйнувався через агресивне середовище, створене нинішнім урядом.
Перспективи та рішення:
Без глобального рішення конфлікт триватиме: Існуюча ситуація призведе до нескінченного циклу насильства.
Необхідність обов'язкового рішення: Потрібне чітке, обов'язкове рішення, яке виходить за рамки простих дискусій щодо резолюцій, і дії, що призведуть до припинення конфлікту.
Ізраїльська ілюзія контролю над усіма територіями та щасливого життя у безпеці, а також ілюзія співіснування з ХАМАС за схемою "кішки-мишки" є неспроможними.
Ігор СЕМИВОЛОС
| Читайте також |
| Коментарі (0) |