Тупик чи оперативний простір для Євлахова?

Сьогодні один із новообраних народних депутатів одного із шести мажоритарних округів Чернігівщини одразу на кількох місцевих сайтах продублював один і той самий фреш-тост у вигляді подячної статті. У тому, тепер уже депутатському «бокалі», власне, традиційна в такому випадку дяка виборцям здійнялась і тріснула одразу бульбашками, а ось цимес і смак тосту у всій його витіюватості та плутаності закільцьовано на переможцеві й неперевершеній його команді.

Стаття так і називається: «Іншої дороги немає». Правда, таке словосполучення вживають, коли йдеться про тупик, але з «неперевершеною» командою тут важко сперечатись, адже шофер знає куди їде, а тим паче шофер, який в’їхав із клієнтом у Верховну Раду...

І той «бокал», піднятий Анатолієм Євлаховим, і здравиці – правомочні й заслужені. Бог у поміч молодому народному депутатові! Але є кілька аспектів, які неприємно короблять по перечитанню згаданої статті. Є речі, які треба одразу усвідомити і новоявленому депутатові, і його «неперевершеній» команді. Навіть, якщо ще у вересні добродію Євлахову і в «кошмарному сні» не привиділось, що він братиме участь у виборах, а вже через місяць «сильно порозумнішав».

Отже, кілька наказів виборців Анатолію Євлахову, передані з Корюківського та Новгород-Сіверського районів, які також не бачать іншої дороги для обраного ними депутата, аніж самовдосконалюватись, направду мудрішати та вивершувати великий український дім за європейською архітектурою з модерними шпалерами.

Перше. Народний депутат не має бути лякливим і в його публічних словах не повинен сотатись густий туман. Чи не третину своєї статті Анатолій Євлахов присвятив якомусь інкогніто з ім'ям «оппонент». «Оппонент» підкуповував на окрузі виборців, фальшував, привозив тітушок. «Мій оппонент», -- поштиво і з якоюсь лякливою повагою пише в статті Анатолій Євлахов, -- влаштував по суті «м'ясорубку звичайну»…

Так, хто ж той втаємничений і нахабний «оппонент»? Адже в окрузі 207 їх у пана Євлахова було аж 17 душ! Про кого говорить і кого лякливо не називає по імені щасливий переможець? І чому він його не називає? А тільки інтригуюче пестить: «мій оппонент»… Якщо пан Євлахов і у Верховній Раді, скажімо, до одіозних особистостей з «Опозиційного блоку» апелюватиме розмитим «оппонент», то у нас ще не скоро дійде до переклеювання нових шпалер…

А «оппонент», підказують мені виборці з Корюківського району, той, якого боязко не називає Євлахов -- то знаний збирач «тушок» у парламенті Ігор Рибаков. Він і справді здіймав тут хвилі від гвинтів приватного гелікоптера. Але не на стільки потужно і смерчно те було, аби новобраний народний депутат присідав з переляку від тих хвиль...

Ну, і другий наказ пану Євлахову від виборців – бути вдячним. Добре пам'ятати: хто, що і коли! Добре розбиратися, роздивлятися і об’єктивно складати ціну знову ж таки тому: хто, що і коли!

Бо якщо неочікуваний і раптовий політик Євлахов з бокалом шампаню і радісними дрижаками запопадливо дякує нині і своїм іміджмейкерам, і «висококласним фахівцям із Києва й Чернігова», і айтішникам, і піарникам, але жодним словом не обмовився, скажімо, про мітинги вчорашніх майданівців у Семенівці чи в тій-таки Корюківці, якщо не сказав доброго слова про місцевих патріотів, про громадянську позицію Миколи Звєрєва, який із відкритим забралом виходив на площі районних містечок і розповідав людям про «чарівника у голубому вертольоті», і все те -- на користь Євлахова, то Євлахов або не розуміє, або єхидно замовчує головні складові своєї перемоги.

Бо один виступ з акцентами Миколи Звєрєва перед розгубленими людьми вартував цілої зграї копирсання тих хвалених євлаховських айтішників, з яких більше не роботи, а словесної «хуртовини» у мізки майновитого замовника. І Анатолій Євлахов не перший і не останній, хто потрапив у ту «завію». Йому скоро розвидниться…

А загалом – нехай Бог помагає! Бо Анатолій Євлахов, переконують виборці Корюківки й Семенівки -- не Ігор Рибаков. У нього, жартують люди, не «ятері» й не «неводи» у загребущих руках, у нього – шпалери. Тим більше, що шпалери, ніби то, якісні. Проте й тут чигає небезпека. Бо залежить -- як і куди «клеїти». Поживемо – побачимо.

Мирон Бубень для «ХД»Хвиля Десни