Три пориви до єдності

В ХХ столітті, принаймні, тричі українці намагалися вибороти незалежність і завжди чернігово- сіверці виступали суголосно з усією Україною.., дивлячись виключно на Київ і ніколи – на Москву.

Доба УНР.

У складі делегації Чернігівщини на Трудовий конгрес України (законодавчий орган доби Директорії, скликаний у Києві, який 23 січня 1919 р. в оперному театрі одностайно проголосив Акт Злуки УНР і ЗУНР) згідно з нормами представництва мало бути 42 селянина, 9 робітників і 3 представники інтелігенції, разом 54 особи. Серед них у списках встановлено з Чернігівщини Лопатіна, соціаліста-революціонера, обраного від селян Козельця; Неділька - соціаліста-революціонера, центристська течія, обраного від Прилуччини; Т.Д. Панасенка і Назара Петренка, обраних на Прилуцькому селянському з’їзді.

Саме у січні 1919 р. більшовицькі війська, не оголошуючи війну, вели наступ на Україну через Чернігівщину. На час Акту Злуки УНР і ЗУНР значна частина губернії вже була захоплена, тож значна частина делегатів не змогла потрапити у Київ.

Одним iз яскравих борців за незалежну соборну Україну є Максим Загривний (1893–1931), якого навіть більше знають як поета під літературним псевдонімом Максим Грива.

Він народився 20 лютого 1893 р. у с. Козел Чернігівської губернії (зараз селище міського типу Михайло-Коцюбинське Чернігівського району ).

«Нам про нього відомо небагато, - розповідає представник Українського інституту національної пам’яті Сергій Бутко.-Дослiдник української поезiї дiаспори Микола Неврлий, спираючись на спогади критика Михайла Мухiна, пише, що сестру М. Загривного згвалтували чекiсти, а батька й брата замучили, «сам він утік до повстанців, де й воював у чернiгiвських загонах». Воював на фронті як старшина в лавах Армії Української Народної Республіки, був поранений i носив «у своїх легенях бiльшовицьку кулю».
В емiграцiї жив у м. Подєбради Чехо-Словаччини i вчився в Українськiй господарськiй академії, в Українському вільному університеті у Празі.

М. Загривний входив до керiвного складу Леґії українських націоналістів, яка у більшості складалася з вояків Армії УНР з Наддніпрянщини в еміграції.

«Цікаво, що в ЛУН емблемою ЛУН було зображення державного тризуба на щиті українських національних кольорів, який охоплює колом ланцюг (як символ соборності). З-під щита виглядає руків'я і кінець меча, що перехрещує щит. Щит також містить девіз Леґії – «Думка – думкою, меч — мечем». Крім того, членами ЛУН також вперше було запроваджене націоналістичне вітання «Слава Україні!», запозичене з військового вітання кінного дивізіону, а згодом полку Чорних Запорожців в Армії УНР у 1918–1920 рр.» - наводить пояснення Сергій Бутко.

М. Загривний активно виступав за органiзацiю єдиної соборної нацiоналiстичної органiзацiї. Так, у 1928 р. Загривний надрукував статтю «Революцiйна теорiя й закон життя», у якiй зробив висновок, що «iнтернацiональний революцiйний Рух безславно закiнчився» i «починається нова доба революцiї – революцiя нацiональна», вважав федерацiю спадщиною бiльшовизму, яка «спирається на 300-лiтнiй росiйський абсолютизм та є лиш його iнерцiєю». I пiдкреслив: «нiякий народ б[увшої] Росiї, крiм хiба москалiв, i чути не хоче про федерацiю».

Як делегат-представник вiд ЛУН М. Загривний у 1929 р. у Відні в Австрії на Першому Конгресi Українських Нацiоналiстiв взяв участь у створеннi ОУН. Культурно-освiтня комiсiя Конгресу, де він виступив з доповiддю на тему «Лiтература й мистецтво України», також схвалила його проект однорiдної системи трудової школи майбутньої Української держави. Пiд час дискусiї вiн взяв верх над прибiчником плюралiстичної системи освiти з перевагою шкiл класичного типу.

Мабуть, найвiдомiшим твором чернiгiвського поета-самостiйника є вiрш «Нас питають – якого ми роду»:
Нас питають – якого ми роду
I для кого торуєм шляхи,
– Та ж то ми на вратах Царгороду
Залишили донинi цвяхи!
Та ж то наша долоня шершава
Так стискала залiзо меча,
Що нiмiла зухвала Варшава,
I султан мимоволi мовчав.
Ми водили в Москву Сигiзмунда,
А в Полтаву - варязьку рать,
Ми карали Росiю за Суздаль,
За Москву – ми ще будем карать.

У своїй творчостi М. Грива закликав не тiльки до боротьби проти iноземних поневолювачiв України, але рiзко засуджував москвофiльство та радянофiльство. Так, у адресованому «Назарукам та Сосюрам» вiршi «Вiдповiдь» (надруковано у листопадi 1927 р.) вiн пише:
«Ви не маєте жадного Бога!»
«Ви не вiрите в труп Iллiча!»
«I немає нiчого святого
В ваших хижих, крижаних очах!»
«Ви плекаєте думку Мазепи,
Зневажаєте мури Кремля, –»
«Вас скарає ображене небо!»
«Вас сирая чекає земля!»
Оттак нарiд i досi ще дурять,
– Хочуть знов повернути в раба,
– Большевицький пiдпасок Сосюра
Та бундючний гетьманський чабан.
Та не треба нам вашого «бога»
I на прощу у Кремль – не пора.
Нас не вабить бита дорога
Спiвробiтникiв ката Петра.
Наша вiра – тверда наче камiнь,
I вогнем наше серце пече,
I нiколи наш Бог нас не зкламить,
Бо вiн в жилах наших тече...
I нiколи нас Бог не покине,
Вiн накине свiй праведний суд,
Чи вiддать «на закланiє» сина,
Чи спровадити Юду на сук.

Київський дослiдник Ростислав Доценко пiдкреслив, що Грива «рано померши, не встиг стати «першорядним» (поетом празької школи), але енергiєю своєю i запалом мав до того завдатки». Вiн у вiцi тридцяти восьми рокiв «помер на сухоти 1931 р. в Празi». Проте його внесок у пiдготовцi майбутнiх борців за волю України важко переоцiнити.
Друга світова війна

Одним із символів боротьби східняків в УПА стала Галина КУЗЬМЕНКО з Нової Басані на Чернігівщині.

Вона в 11 років залишилась сиротою, мама та двоє братів померли від Голодомору, а батька заарештувало НКВС. Виховувалася в дядька у Донецькій області.
У 1943 р. добровільно вступила в український загін «Чернігівська Січ», що воював за незалежну Україну, а з наближенням лінії фронту загін вирушив рейдом на захід і приєднався до УПА.

Майже три роки під псевдо «Надя» перебувала у лавах збройного підпілля на території Івано-Франківської області, працювала пропагандистом у Тактичному Відтінку-21 «Гуцульщина».
Захоплена чекістами в 1946 р., коли хворіла на тиф. Ув'язнена на 10 років таборів та 5 років обмеження в правах. Строк відбувала у Воркуті.

Після звільнення вийшла заміж за вояка УПА Ярослава Когута. Проживали спочатку в Бориспільському районі, народився син Василь. Всередині 1980-х переїхала до сина в Києві.

Боротьба за незалежність

Найяскравішим символом боротьби за соборність у наш чаш час став Ланцюг Злуки 21 січня 1990 р. у день 71-річчя Злуки УНР і ЗУНР від Львова до Києва. У ньому взяли участь до 3 млн. осіб.

Відомі три делегації з Чернігівщини: з Ніжина та Чернігова – рухівські і делегація обласної організації Української Гельсінської Спілки (УГС) на чолі з Левком Лук’яненком, легендарним борцем за волю України, дисидентом, правозахисником, уродженцем с. Хрипівка Городянського району Чернігівської області, якого за свої переконання комуністичний тоталітарний режим тримав 27 років у в’язницях і таборах.

Василь ЧЕПУРНИЙ,
Чернігівська область."Голос України"
Фото надані Інститутом національної пам’яті та Сергієм БУТКОМ.

На фото: Галина Кузьменко, Перший Конґрес Українських Націоналістів у Відні, 1929 рік – третій зліва в другому ряду Максим Загривний, делегації з Чернігівщини на Ланцюгу Злуки 1991 року, кольорові фото - відзначення Дня Соборності у Чернігові 2012 року