Трави пахнуть гірко...

Перший снаряд потрапляє у найвищу будівлю промзони, звідки, як скаржиться піхота, їх обстрілює кулемет.
Наступні лягають по дахах цехів. Це давно вже не цехи, а скелети.

Останні 8 років вони не знали іншої долі, аніж слугувати захистом для тих, хто всередині, і мішенню для нас.
Який це за рахунком обстріл цього шматка землі? Десятий, сотий? У відповідь ворог включає свої міномети, вони б'ють по наших окопах ради принципу - око за око, вибух за вибух.

Вчора неподалік був стрілецький бій. Солдати двох армій воювали між собою, ми бачили вибухи гранат і чули постріли, але жодної людини не помітили. Так, ніби зійшлися у битві підрозділи невидимок.

Ілюзію посилювали численні зграї свиней, котрі поруч не показували особливої паніки. За кілька сотень метрів від смертельного людського бою вони паслися звично і рятувалися від спеки у калюжах. Свиней війна звільнила з полону величезної свиноферми. Частина загинула від вибухів, трупи їх до сих пір лежать по імпровізованих вулицях їх екс-концтабору.

Але багато зараз живі і жваво пересуваються найближчими полями і посадками. Біля місцевого ставка їх взагалі натовп. Свині потрапили у класичну пригоду, коли їжі стає менше, зате - воля. Цікаво, чи стали вони щасливішими?

***
На Донбасі зараз спека і посуха. Земні тріщини, як роззявлені роти, заклякли і чорно звертаються до неба.
Нутро трав, випалене сонцем, пахне гірко і сильно. Ми вдихаємо душу рослин, ми страшенно багаті розкішшю донецького степу.

Ігор ЛУЦЕНКО