Торгівля людьми й досі існує

Катерина Левченко: «Навіть мінімальна статистика щодо дитячого насилля – це вже багато»

Щорічно 18 жовтня у країнах Євросоюзу відзначається Європейський день боротьби з торгівлею людьми. Як правило, він супроводжується масовими заходами. Їх учасники виступають проти сучасних форм рабства, незалежно від того, де вони виявляються.

В Україні до багатолюдних мітингів та маніфестацій справа цього дня не доходить, хоча проблема торгівлі людьми, сексуальної експлуатації та насильства у сім’ї вже чітко окреслилася. Особливо вона вирізьбилася по відношенню до дітей. Хоча, зрозуміло, правозахисники, представники громадських організацій, державних структур не сидять, склавши руки. Про те, що конкретно робиться у цьому напрямку, - інтерв’ю з президентом Міжнародного жіночого правозахисного центру «ЛаСтрада-Україна», доктором юридичних наук Катериною ЛЕВЧЕНКО.

- Останнім часом почастішали скандали сексуального характеру. І, як правило, потерпають у них діти. Пригадаємо ту ж артеківську історію. Про неї говорили більше і частіше, ніж про економічну кризу, яка тієї пори посилювалася у країні. Чи означає це, що проблема педофілії, дитячої порнографії та дитячого насильства вже набула загрозливого характеру і заслуговує на те, щоб про неї заговорили на національному рівні?

- Проблема серйозна і про неї треба говорити на національному рівні. Це – наше переконання. І воно сформувалося ще до артеківської історії. При цьому слід розуміти, що кількість потерпілих не обов’язково повинна вимірюватися тисячами. Мова про ту ситуацію, коли за наявності навіть кількох виявлених фактів сексуального насильства на цю проблему слід звернути особливу увагу.

Дуже часто питають, скільки дітей щорічно потерпає від сексуального насилля. У правоохоронних органах ведеться відповідна статистика. Так от, відповідно до неї, впродовж року фіксується кілька сотень таких випадків. І це у багатьох викликає невірне ставлення. Мовляв, для країни з понад сорокамільйонним населенням це не найстрашніші показники.

Насправді вони страхітливо великі. Тому що за цими цифрами стоять скалічені долі. Отримані у ранньому дитинстві від сексуального насильства психологічні, а нерідко і фізичні травми часто нагадують про себе все життя.

У дійсності ми знаємо лише про верхівку айсберга. Йдеться про справи, котрі потрапили до поля зору чи то правоохоронних органів, чи соціальних працівників. Про справжні масштаби проблеми сексуального насильства, інших форм порушення прав дитини ми можемо лише здогадуватися.

Наведу такий приклад. У прийомнику-розподільнику Головного управління МВС України у м. Києві ми провели ідентифікацію дітей, які потерпіли від торгівлі людьми. І виявилося, що багато з них уже стикалися із сексуальним насильством. Мова про дітей, які потрапили до цього прийомника-розподільника з вулиці, про правопорушників, а також про тих, кого називають «транзитними».

- Виходить, що права дітей в Україні не лише порушуються, - часто вони брутально зневажаються…

- Насправді так воно і є. І, насамперед, це проявляється в тому, що дорослі не завжди розуміють, що таке права людини. І, відповідно, не розуміють, що таке права дитини.

Слід сказати про те, що у нас зовсім нема досвіду ідентифікації порушення дитячих прав. Його нема у дитячих садках, у школах. Хоча саме там найбільша концентрація дітей. Нерідкими є випадки, коли провину перекладають на потерпілих. Мовляв, сама винна чи сам винен…

Така ситуація може обурювати, але не дивувати. Адже у нашій країні не готують спеціалістів, які за характером своєї роботи повинні займатися цією ідентифікацією. У нас не готують педагогів-реабілітологів. Ми б’ємося над тим, аби в педагогічних вузах та навчальних закладах МВС України впровадили курси з боротьби з домашнім насильством, з протидії експлуатації дітей.

В Україні спостерігається криза системи соціальної допомоги. Причому завважте, йдеться про систему, яка покликана надавати соціальну допомогу всім без винятку громадянам. Що ж тоді казати про дітей? Питаннями соціальної допомоги займаються одразу кілька міністерств, а вони ніяк не можуть домовитися поміж себе, котре з них і коли повинно її надавати.

Все ще зберігаються проблеми законодавчого порядку. Свого часу, будучи народним депутатам України, я намагалася внести зміни до закону про освіту. Одна із них зобов’язувала педагогів дотримуватися прав дитини. Але, на жаль, до ухвалення новації справа так і не дійшла.
Моя думка – ідеологія прав людини і, відповідно, ідеологія прав дитини не стала домінуючою у державній політиці. І це народжує багато проблем, які виявляються у відносинах між окремими людьми і між поколіннями.

- Інтернет пістрявіє фотографіями порнографічного змісту, раз-по-раз ЗМІ повідомляють про випадки сексуального насильства дітей. Про інші вияви порушення прав дитини я вже не кажу. Що спровокувало такі негативні явища?

- Можна говорити про соціально-економічні причини. Так, у нас є факти, які підтверджують, що деякі батьки продають своїх дітей. Така інформація надходила на нашу Гарячу лінію.

Та не лише соціально-економічні труднощі змушують людей діяти таким чином. Бо ж не всі голодуючі продають своїх дітей. Як на мене, серйозні проблеми поглиблює бездуховність.

Ми можемо казати про високий рівень сексуалізації суспільства, сексуалізації візуальної картинки, сексуалізації реклами, ЗМІ. Одна з центральних газет ставиться до цього доволі легко: як не день, то нова картинка оголеної жінки. А у неї мало не мільйонний тираж. От і робіть висновок, скільки читачів щодня розглядають ці фотографії. Те, що телебачення вільно показує еротику, вже нікого не дивує.

Ще за часів перебудови свободу ми зрозуміли як вседозволеність. Ми і зараз її так сприймаємо. Звідси і згадана мною надмірна сексуалізація. Її ще називають експлуатацією сексуальних відносин, еротичних почуттів. Дійшло до того, що навіть реклама кахельної плитки, унітазів, побутової техніки подається через еротичні образи. І, переважно, через оголених жінок. І те, що вчора було розпусним, сьогодні стало звичайним і звичним.

Ми стали частиною світу. Це – правда. Але ми не в ліпшому місці приєдналися до цього світу. І ті негативні явища, з якими стара Європа стикалася у 70-80 роки, сьогодні дійшли до нас.

- В українських родинах завжди велика увага приділялася вихованню дітей, їх моральній чистоті. Цьому сприяли національні традиції, духовні цінності, які передавалися з покоління до покоління. Що сьогодні заважає родинам виконувати цю виховну функцію на повну міру?

- У певному розумінні ми ідеалізуємо родину минулих часів. Родину як носія духовних цінностей. Ми забуваємо, що вона була патріархальною, бо вибудовувалася на жорсткій батьківській владі. І що домашнє насильство було звичайним явищем. Звідси і принцип – б’є, значить любить.

Тому колишня родина не є тим ідеалом, якого слід прагнути. Інша річ, що родина змінюється разом із тими функціями, які вона виконує. І не завжди змінюється у кращий бік.

У родини сьогодні залишилася лише одна функція – репродуктивна. У сільській місцевості ще збереглися колишні функції, але не в міській. А ми виявилися не готовими до таких радикальних змін. Коли я кажу «ми», то, насамперед, маю на увазі нашу державу з її сімейною політикою.

Про те, що родина перебуває в кризі, кажуть всі спеціалісти. А де ще їй бути, якщо на житлоплощі у 50 кв. м часто проживає по три покоління? При цьому всі можуть працювати. Але це не вирішує суті проблеми. Тому що всі чудово розуміють – їм ніколи не вдасться вирішити житлової проблеми: соціальне житло не будується, а на купівлю нової квартири нема грошей.

Проблема бідності працюючого населення призводить до викривлення духовних та моральних цінностей. Тому що людина з ранку до вечора важко працює, отримує копійки і не може задовольнити ні своїх потреб, ні потреб своїх дітей. Виникає сімейний конфлікт. Що робить дитина? Вона йде з сім’ї. Йде туди, де їй цікавіше. В тому числі, і до сфери сексбізнесу.

- На Ваш погляд, наскільки ефективно у боротьбі з дитячим сексуальним насильством діють сили правопорядку і чи спроможні вони самостійно впоратися з цією непростою проблемою?

- Цю проблему можна вирішити лише комплексно. Мова не йде про різні державні структури. В останні роки на міжнародному рівні комплексний підхід включає в себе таких суб’єктів, як держава, де є правоохоронні органи, медичні заклади, соціальні служби, служби освіти. Це – перша структура.

Друга структура – це міжнародні організації. Вони відіграють важливу роль, бо розробляють документи, котрі містять ті стандарти та принципи роботи, які на національному рівні повинні використовуватися. Третій суб’єкт – це громадські організації.

Зазвичай, ці три суб’єкти раніше і бралися до уваги. Але тепер цей трикутник перетворився на квадрат. Тому що з’явився ще один важливий суб’єкт – бізнес-структури. Мова не лише і не стільки про фінансування програм, які намагаються викорінити дитяче насилля в усіх його виявах. У тому ж «Київстарі» з’явилася програма, яка обмежує дорослий контент у рекламі мобільного зв’язку.

Погодьтеся, це чимала допомога у вихованні підростаючого покоління. Думаю, що приклад «Київстару» гідний наслідування.

- Як громадські організації, в тому числі «ЛаСтрада-Україна», беруть участь у вирішенні проблем, пов’язаних із сексуальним насильством дітей?

- У нас є «Загальноукраїнська мережа з боротьби з комерційною сексуальною експлуатацією». До неї входить близько 20 громадських організацій. Вони ведуть спільні освітні програми, надають допомогу дітям, які перебувають у кризових ситуаціях. Наша партнерська організація в Одесі «Віра. Надія. Любов.» відкрила та утримує реабілітаційний центр для дівчаток, які потерпіли через сексуальну експлуатацію.

Громадські організації – це перше коло наших партнерів. Друге коло – це експерти, вчені, юристи. Разом ми займаємося розробкою законодавства. Для цього створюємо творчі робочі групи, до складу яких входять наші однодумці з Інституту законодавства Верховної Ради, парламентських комітетів, навчальних закладів. Наприклад, зараз при «ЛаСтраді-Україна» працює експертна робоча група із вдосконалення законодавства у сфері захисту дітей від торгівлі людьми, дитячої проституції та дитячої порнографії. Її діяльність підтримується Представництвом Дитячого фонду ООН ЮНІСЕФ в Україні в рамках проекту «Підтримка гармонізації законодавства України та правозастосовної практики щодо захисту дітей від торгівлі людьми, дитячої проституції, порнографії та сексуального насильства».

Третій рівень – це міжнародні організації. Для нас дуже багато важить підтримка міжнародного співтовариства. І ми її отримуємо від ЮНІСЕФ, Всесвітньої організації ЕКПАТ «Покінчимо з дитячою проституцією, порнографією та торгівлею дітьми», Міжнародної організації з міграції, ОБСЄ, Програми розвитку ООН, Ради Європи.

Додати ще державні структури. Можна критикувати керівництво тих чи інших міністерств за нерозуміння принципів прав людини, але в усіх державних структурах працюють спеціалісти, які добре знаються на цій проблематиці. Якщо говорити про МВС, то це, насамперед, стосується спеціалістів Департаменту по боротьбі з кібер-злочинністю та торгівлею людьми та Департаменту кримінальної міліції у справах дітей. Разом із ними ми організували електронну Гарячу лінію з фіксування фактів дитячої порнографії в Інтернеті. Вона була відкрита у листопаді 2009 року і за цей час її співробітники отримали близько 400 повідомлень. Експерт проглядає цей контент, відбирає те, що безпосередньо стосується предмету дитячої порнографії, і потому передає до департаментів.

Слід завжди пам’ятати, що громадські організації не можуть боротися із злочинами. Боротися із злочинами повинні правоохоронні органи. Ми лише зобов’язані сприяти їм у цьому.

Вже майже 6 років у нас працює телефонна Гаряча лінія із запобігання насильства та захисту прав дітей. Нам дзвонять діти, які опинилися в непростих життєвих ситуаціях, у яких з’являються психологічні труднощі. Наші консультанти всіляко їм допомагають. Торік на цю Гарячу лінію надійшло 3700 таких проблемних дзвінків. Цього року їх кількість може подвоїтися. Принаймні, про це свідчать попередні дані.

Важливий аспект нашої роботи – вдосконалення чинного законодавства. Торік ми дослідили законодавство України на предмет його відповідності Факультативному протоколу до Конвенції ООН з прав дитини, який стосується торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії. І виявилося, що воно навіть дуже не дотягує до цього документу. На продовження цієї роботи ми розробили пропозиції, які оформлені у вигляді законопроектів. Ведемо лобістську роботу з депутатами, комітетами Верховної Ради. Сподіваємося, що у листопаді-грудні нам вдасться провести комітетські слухання. На них ми і продемонструємо наші напрацювання.

Для нас дуже важливим є дотримання прав людини і, відповідно, прав дитини. Тому що дуже часто законодавча ініціатива зводиться до одного – все заборонити, все закрити, всіх прослухати, всіх узяти на гачок. Так не можна чинити. Тому що не можна боротися з одним злом і одночасно породжувати інше. Демократія наступає тоді, коли ми починаємо розуміти свої права і поважати права інших.

Сергій Герасименко,

Національний прес-клуб «Українська перспектива»