Тихий саботаж українських питань

Перед президентськими виборами я писав у блозі про «Три загрози Зеленського». Зокрема загрозою я вважав і вважаю зняття з порядку денного усіх питань підтримки української ідентичності, таких як мова, декомунізація, національна пам`ять, помісна церква тощо.

На жаль, саме такий підхід нова влада і взяла на озброєння. Ні-ні, вони не відмовляються від «українських» питань, як це зробили би якісь регіонали. Вони реалізують політику тихого саботажу, наприклад, через конкурси.
На посаду керівника Держслужби етнополітики та свободи совісті у останній момент за результатами співбесіди(!) раптом не пройшов Андрій Юраш, гранично компетентний кандидат та людина, яка, безумовно, не буде штучно гальмувати процес становлення єдиної помісної православної церкви - ПЦУ.

Уповноваженим з питань мовної політики стала людина взагалі ніколи не помічена у справі захисту і підтримки української мови, хоча громадськість обґрунтовано закликала владу підтримати іншого - досвідченого і активного - кандидата.

Серйозну стурбованість уже викликає хід конкурсу на посаду керівника Інституту національної пам`яті, а скасовані результати щодо визначення очільника Держкіно взагалі вже стали «притчею во язицех».

Безумовно, вимкнути політику української ідентичності для «зеленої» влади вигідно з електоральної точки зору. Та й з ідейної точки зору вона далека від цих питань. Однак не розуміти, що підтримка української ідентичності в умовах російської агресії є складовою національної безпеки, значить прирікати країну на додаткові довгострокові загрози.

Хоча про що це я: на тлі підготовки до відновлення прямих поставок газу з Росії та можливих наслідків «нормандської» зустрічі, запитання про ставлення влади до питань мови, національної пам`яті, декомунізації, помісної церкви стає риторичним. Відповідь і так зрозуміла.

В'ячеслав КИРИЛЕНКО