реклама партнерів:
Головна › Новини › Захоплення

«Тихе полювання» Оксани Тунік-Фриз

07-Вер-09 2383 5.0 0
Кожна людина має своє захоплення, цією публікацією ми розпочинаємо нову рубрику – хобі відомих людей!
Першою потрапила під наш «приціл» Оксана Тунік-Фриз - заступник Чернігівського міського голови. Одне з її захоплень надзвичайно осіннє – збирання грибів.
- Це моє хобі, на ньому я трішки схиблена, звичайно це сезонне хобі. Це захоплення у мене з самого дитинства, бо я ж народилася фактично у селі точніше у райцентрі, тому до природи була близька завжди. А ще на літніх канікулах часто відпочивала у Карпатах у селі в родині тата. Цю справу я любила завжди, але збирати гриби, я відчула «шалений потяг» десь так років у 23. Якщо говорити про Чернігівську область то це просто «Клондайк» у цьому питанні, область сама дуже велика, і має дуже багато лісів. Стверджувати, що я знаю всі грибні місця я не можу, але скажімо від Чернігова у радіусі 100 км я орієнтуюсь. Знаю де, у якому лісі, у який час, є гриби певного виду. Збирання грибів дає мені величезний заряд енергії. Шкода звичайно, що зараз у мене мало вільного часу для цього хобі. Найулюбленіші місця для «тихого полювання» це Ріпкинський район – с. Кроти, Городнянські ліси, Соколівка (це у бік Києва). Досі для мене не пізнані ліси у районі с. Кіпті. Коли їдеш до Києва, постійно бачиш, що там на дорозі продають гриби, зрозуміло, що їх збирають поруч. Але скільки ми там не їздили, жодного разу нічого не знайшла. У лісі я жодного разу не блукала. Можливо тому, що я завжди за кермом, тому я завжди й орієнтуюсь. Найстрашніші у цьому плані Ріпкинські ліси біля с. Кроти. Одного разу я туди заїхала, і не зорієнтувавшись виїхала в іншому селі. Хоча повторюся, я ніколи не блукала, але з моїми друзями такі справи періодично відбуваються.
- Які Ваші останні досягнення?
- Цього року мої досягнення наступні: білих грибів я назбирала до 50 штук. Дуже люблю збирати підосиновики, вони такі гарні, переважно не червиві, полюбляю лисички. Останній раз коли я була у лісі, знайшла два білих гриби, з десяток підосиновиків. Це дуже мало, але є виправдання, ліс був сухий. Ми дуже чекали дощів, і от перед вихідними вони пішли. В автомобілі у мене зберігається вся екіпіровка, хоча звичайно для цього нічого такого не треба змінний одяг і все. Я можу їхати з відрядження, і заїхати у ліс. Навіть у найгірші часи, коли довкола все сухо, якісь гриби я знайду.
- Який найбільший гриб Ви знайшли у своєму житті?
Це важко сказати. Я пам’ятаю з дитинства, що моя бабуся знайшла біля автомашини де ми зупинилися, велетенський білий гриб. Так він був більший чим моя голова. Я такого не знаходила ніколи. Кожен гриб він гарний по своєму.
- Які цікаві чи повчальні історії траплялися з Вами під час процесу пошуку грибів?
- Завжди, коли ми з моєю подругою Галиною, вона теж депутат міськради, приїжджаємо у ліс то розбігаємося у різні боки. Кожна біжить до своїх грибних місць, усамітнюється з лісом, набирається енергії. І я усвідомлюючи, що я сама, можу співати, одного разу співала-співала, а потім помітила, що поруч якийсь військовий збирає гриби, і бачу, що він так дивиться на мене. Повчальні… Можливо це так голосно сказано, але коли ти у лісі, і запитуєш у людей – Як гриби? Всі говорять навпаки. Кажуть що їх немає, абощо. Я наприклад завжди кажу правду, бачу, що людина нічого не назбирала кажу: йдіть туди, де я знаю. Така от у нас суто українська традиція, ніколи правди не казати, чи є гриби, чи немає.
- Що з собою Ви берете у ліс?
- Ми з моєю подругою беремо кусень сала, молоко. Дитину свою я теж завжди привчаю до лісу. Єдина моя «ахіллесова п’ята», це те, що я надзвичайно жахаюсь всіляких плазунів – вужів, гадюк. Це для мене паніка. Коли я їх зустрічаю, то все. Гриби у мене пропали. Я сиджу на даху машини, і чекаю доки ми поїдемо назад. Це такий психологічний стан. Так я нічого у лісі не боюся, я єднаюсь із природою, отримую енергію, відпочиваю. Іноді коли зранку виїхала, і повертаюсь під вечір, то буваю стомлена, але це приємна утома. Я знаю, що зранку я буду сповнена позитиву, нових ідей.
- Що Ви робите із грибами?
- На жаль, я їх не готую. Я роздаю їх друзям, мамі, всіх пригощаю. Для мене найголовніше сам процес. З іншого боку я люблю їсти гриби, але готувати їх на жаль я не умію.
- Дякую.

Спілкувався Олександр ЯСЕНЧУК

Фото Андрія КУДІНА



Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок



Коментарі (0)
avatar