Тиха вода Овечої купелі

Вчора зустрічався з викладачами християнсько-моральної етики. Молодий чоловік поставив несподіване запитання: «Письменники бачать не тільки поверхню явищ, але й те, що під спудом. Ваші книги притчові, насичені метафоризацією, пронизані метафізичним підтекстом. Чи змогли б ви з цієї позиції пояснити ситуацію в Україні?»

«Тільки з цієї позиції і міг би, бо політика наших політиків мені не зрозуміла (та і їм також). Отже, уявімо собі склянку води, як повноту чогось. Українська історія останніх трьох століть – це стояча, отруєна (відомо ким і чим), напівмертва вода. Сто років тому її спробували сколихнути, але недовго. Піднялася каламуть, а отруювання продовжилося ще гірше. І ось три роки тому ця тиха вода «обурилася». З водою таке буває – див. євангельську притчу про Овечу купіль. Зі споду (Вища Хімія!) піднявся осад, а в ньому збурилося все – скіфська войовничість, княжий дух, запорозька вольниця, гайдамаччина, махновщина, партизанщина, петлюрівщина, бандерівщина, коліївщина, яка все більше маячить на овиді…

Мертва вода ожила, стала мінералізуватися, кристалізуватися. Почався процес очищення від каламуті, болота. Розчинна сичується, набирає питомої ваги. Але цього мало – він має закипіти. Ми вже майже підійшли до точки кипіння. Пара зірве покришку, багато кого ошпарить окропом… Але тільки так розчин стає насиченим, дозрілим… Так і в єрусалимській Овечій купелі вода зрештою ставала цілющою, і безліч нужденних і скалічених чекали цього чи не все життя… І тоді з'явився Ісус (Вашингтон, Ганді, Ататюрк, Валенса, Гавел...)»

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ, «Зряче перо»