Таких "безкоронних" керівників мало...
Звістка про смерть Анатолія Івановича Мельника запечалила неабияк, бо ми з ним перетиналися (як журналіст із посадовцем, першим проректором вузу, головою облради і заступником голови ОДА) час від часу, залежно від редакційних завдань. Спілкувалися на виборах: він очолював територіальну комісію, а я входила до складу дільничної комісії.
Толерантний чоловік, з вишуканим почуттям гумору, без гонору і понтів (даруйте на слові) на відміну від багатьох керівників, нижчих і вищих за посадою. Згадую з теплотою і вдячністю. Знайшла "Деснянську правду" з інтерв"ю з нагоди Дня працівників освіти за жовтень 2010 року. Воно пам"ятне: писалося аврально, за день до поїздки чернігівських журналістів у Закарпаття, звірялося в телефонному режимі. Анатолій Іванович довіряв мені - отож не сумнівався, що дотримаю слова і надішлю почитати написане (цей жанр журналістики передбачає погодження тексту із героєм розмови). Говорили про завдання вищої освіти, про студентство, новітню систему підготовки фахівців... Не побоявся критики (і того, що загублю) - дав філософські праці, дисертацію, монографії . Анатолій Іванович був автором і співавтором низки підручників. У колишньому ЧВВАУЛі навчав майбутніх пілотів історії та філософії. Надзвичайно цікавий, обізнаний і дотепний співрозмовник. Завершення розмови - наміри написати філософський трактат"сучасним молодіжним сленгом".
Я була втішена спілкуванням, кінцевим результатом - публікацією, чудовим фото авторства Миколи Тищенка. Анатолій Іванович цілковито був згодний із написаним. Міг би (як буває. і повередувати). Додам, що заголовок "Зміст цінностей" не мій, а тодішнього редактора "ДП", який полюбляв оригінальні заголовки і міг приліпити їх до авторського тексту.
Коли вийшла публікація, Анатолій Мельник зателефонував, подякував і мені, і редакції та поцікавився: чи я на роботі. Дивувалися з колегами по кабінету, коли на його порозі постав герой діалогу з торбою гостинців. Розгубилася, подивувалася і ... відмовитися не вдалося. Той презент - від душі, вдячність журналісту за сумління. відповідальність і багато за що. Я не прихильниця презентів. Нікого не закликаю віддячувати журналістам. Це згадка про ставлення поважних осіб до нелегкої газетярської буденщини. Звісно, що колективно випили "шампанське" і міцніший напій, з'їли цукерки.
Незалежно від займаної посади Анатолій Іванович був доступний: відповідав на дзвінки, передзвонював. Не сиділа годинами під кабінетом. Він поважав думку журналістів і не боявся спілкуватися. Остання наша нехвилинна розмова була в іншому форматі - відповідального секретаря ЧОО НСЖУ і члена Спілки, якому треба було оновити квитки. За 4,5 роки секретарювання всяке було. Попри регалії і соціальний статус, він все зробив відповідно до вимог Статуту. Знайшов час, написав заяву (власноруч, а не доручив комусь із підлеглих (було й таке), приніс фото, заповнив картку, сплатив внески....
Шанувала його, поважала, була вдячна. Таких "безкоронних" керівників мало (хоча я вмію за себе постояти). Царства небесного Вам, Анатолію Івановичу! Згадуватиму з печаллю і сумом...
Ольга ЧЕРНЯКОВА
Толерантний чоловік, з вишуканим почуттям гумору, без гонору і понтів (даруйте на слові) на відміну від багатьох керівників, нижчих і вищих за посадою. Згадую з теплотою і вдячністю. Знайшла "Деснянську правду" з інтерв"ю з нагоди Дня працівників освіти за жовтень 2010 року. Воно пам"ятне: писалося аврально, за день до поїздки чернігівських журналістів у Закарпаття, звірялося в телефонному режимі. Анатолій Іванович довіряв мені - отож не сумнівався, що дотримаю слова і надішлю почитати написане (цей жанр журналістики передбачає погодження тексту із героєм розмови). Говорили про завдання вищої освіти, про студентство, новітню систему підготовки фахівців... Не побоявся критики (і того, що загублю) - дав філософські праці, дисертацію, монографії . Анатолій Іванович був автором і співавтором низки підручників. У колишньому ЧВВАУЛі навчав майбутніх пілотів історії та філософії. Надзвичайно цікавий, обізнаний і дотепний співрозмовник. Завершення розмови - наміри написати філософський трактат"сучасним молодіжним сленгом".
Я була втішена спілкуванням, кінцевим результатом - публікацією, чудовим фото авторства Миколи Тищенка. Анатолій Іванович цілковито був згодний із написаним. Міг би (як буває. і повередувати). Додам, що заголовок "Зміст цінностей" не мій, а тодішнього редактора "ДП", який полюбляв оригінальні заголовки і міг приліпити їх до авторського тексту.
Коли вийшла публікація, Анатолій Мельник зателефонував, подякував і мені, і редакції та поцікавився: чи я на роботі. Дивувалися з колегами по кабінету, коли на його порозі постав герой діалогу з торбою гостинців. Розгубилася, подивувалася і ... відмовитися не вдалося. Той презент - від душі, вдячність журналісту за сумління. відповідальність і багато за що. Я не прихильниця презентів. Нікого не закликаю віддячувати журналістам. Це згадка про ставлення поважних осіб до нелегкої газетярської буденщини. Звісно, що колективно випили "шампанське" і міцніший напій, з'їли цукерки.
Незалежно від займаної посади Анатолій Іванович був доступний: відповідав на дзвінки, передзвонював. Не сиділа годинами під кабінетом. Він поважав думку журналістів і не боявся спілкуватися. Остання наша нехвилинна розмова була в іншому форматі - відповідального секретаря ЧОО НСЖУ і члена Спілки, якому треба було оновити квитки. За 4,5 роки секретарювання всяке було. Попри регалії і соціальний статус, він все зробив відповідно до вимог Статуту. Знайшов час, написав заяву (власноруч, а не доручив комусь із підлеглих (було й таке), приніс фото, заповнив картку, сплатив внески....
Шанувала його, поважала, була вдячна. Таких "безкоронних" керівників мало (хоча я вмію за себе постояти). Царства небесного Вам, Анатолію Івановичу! Згадуватиму з печаллю і сумом...
Ольга ЧЕРНЯКОВА
| Читайте також |
| Коментарі (0) |