Сумний Кобзаревий день 2010 року

В українській історії так повелося, що у важкі хвилини національного буття українці йшли у першу чергу до Шевченка, хоч нерідко такі походи кінчалися репресіями супроти тих, хто займав «неправильну позицію». У нинішньому році, як і у часи УРСР, українці йшли до Кобзаря двома колонами. Першою колоною пішла до Тараса влада на чолі з Віктором Януковичем для протокольного покладання квітів. Другою колоною, двома годинами пізніше, пішли до Шевченка ті, хто асоціюється з українською опозицією в українській державі. У Києві до Кобзаря прийшло щонайменше 20 тисяч осіб.
А владою для візуального ефекту дійства було залучено до 2 тисяч статистів з транспарантами «Слава Великому Кобзарю!» та «Янукович об’єднає Україну». І не виключено, що багато кому використане тут мною слово «статистів» може здатися зневажливим, проте очевидці заявляли в інтерв’ю, що навіть близькі до В. Януковича люди, які приїжджали у його легендарну резиденцію у «Межигір’ї» проходили суворий контроль безпеки. Ніколи не повірю, що після того, як вже були анонімні телефони про підкладення вибухівки на шляху проїзду президентського кортежу, людина з вулиці може вільно потрапити за захід за участю В. Януковича. Тим паче, що навіть лауреати Шевченківської премії, йдучи на її вручення, проходили ретельний догляд.

Тим разом ця церемонія відбулася в музеї-заповіднику Тараса Шевченка в Каневі, а не у київській опері, що у багатьох викликало здивування. Таке перенесення суперечить Положенню про премію. Окрім того, нині музей на Чернечій горі надалі на ремонті і під час церемонії, за твердженням очевидців було там дуже холодно. Проте в ім’я «нової традиції» всі мусили терпіти.

Ідею «нової традиції» начебто запропонувала Лариса Скорик, яка з часу приходу Януковича до Києва в 2002 році, на всіх етапах підкорення ним столиці України, гаряче підтримувала всі його дії. Отримавши нещодавно — 8 березня 2010 року — орден князя Ярослава Мудрого V ступеня, вона на церемонії нагородження лауреатів Шевченківської премії, за твердженням очевидців, поводилося так, начебто це було її свято. Здавалося, що вона вже наділена верховною владою над усією українською культурою. Мабуть не випадково поширюється по Україні інформація, що вона, не будучи лауреатом Шевченківської премії, претендує на посаду нового голови Шевченківського комітету. Це прагнення у мистецьких колах вже встигли назвати абсурдом. Проте українцям тепер до них не звикати. Появу навколо Президента Лариси Скорик, Ганни Герман, точніше пропоновані ним нововведення вже встигли назвати «театром абсурду».

У Каневі Лариса Скорик з притаманною їй імпульсивністю (з такою з якою 1991 року вимагала, щоб не голосувати за незалежність України!) коментувала лист з приводу премії дочки легендарної Ліни Костенко, письменниці, професора Римського університету «Ла Сап’єнца», цьогорічної лауреатки Шевченківської премії Оксани Пахльовської.

У ньому римська професор-публіцист наголосила, що «Україна — вкотре! — в облозі. В облозі риторики. Імітації. Обману. Насилля над її історією. В облозі фальшивої любові до України і реальної до неї зненависті. Основна цьому причина: як і в ХVІІ столітті, ХІХ чи ХХ, Україна перебуває в епіцентрі протистояння Росії та Європи».

А коли безсмертними Шеченковими словами «Раби, підніжки, грязь Москви...» була дана оцінка нинішньому українському політикуму, то засичала не лише Лариса Скорик, а всі ті, хто збирається ставати новою інтелігенцією, такою, як цього вимагає «нова доба». До цього кола вже прописуються й ті, які ще недавно співали осанни Віктору Ющенку (співак Володимир Гришко) чи ті, хто досхочу реготали на початку 2008 року, побачивши книжку статей-відповідей Табачникові на його антиукраїнське плюгавство. Як тільки політична зоря Ющенка почала заходити, то співак Гришко взявши на «озброєння» слова: «для митця важливо відчувати кон’юнктуру», надійно прописався у таборі Януковича. Прикро, що до табору вибраних шукає «перепустки» і поет Іван Драч, так як і робив він це у тривожні 60-70 роки. Про те свідчить не скільки його участь у канівському дійстві. Він це може виправдовувати членством у Шевченківському комітеті, хоч інші члени Комітету цього не робили, а пішли до київського пам’ятника Шевченка проголошувати опозицію до антиукраїнського курсу нинішньої влади.

Драч, так і не зрозуміло на що сподіваючись, 10 березня розсмішив серйозний український люд, назвавши нового президента України українським поетом і «цікавою людиною». І за своє «коронування» «метр» поезії отримав від новопроголошеного поета істино поетичну подяку — «міліметра» Табачника з його кілометровими амбіціями у кріслі міністра освіти, який відтпер стає начальником над усіма членами давно забутого українським світом Драчевого Конгресу української інтелігенції.

Правда, Драч у своїх одкровеннях про нового президента сказав одну цікаву деталь. Виявляється, що В. Янукович у свої 60 років вперше в житті побував на Шевченківському концерті. Тим то й пояснюється, що президент з таким трудом, з такими помилками читав написаний йому спічрайтерами текст про Шевченка, пропускаючи і перекручуючи слова цього, явно нещирого тексту. Очевидиця цього дійства, заступник голови і керівник секретаріату Шевченківського комітету письменниця Марія Матіос у коментарі до того, що діялося на врученні премії сказала, що це підніжка новому президентові. Вона вважає, що сталося з подачі Ларисі Скорик та Ганни Герман. Остання, претендуючи на роль «визначної» жінки України, робила все можливе, щоб президент не міг поспілкуватися з лауреатами. Вона зробила також все, щоб не було передбаченого проколом церемонії фотографування шевченківських лауреатів з Президентом. Вони ж бо не «доросли» до формату фотографії з президентом… Проте в офіційному повідомленні про вручення премій було записано «про тривале спілкування президента з видатними поетами, письменниками, художниками».

З лауреатів слово отримали лише художник Віктор Ковтун та поет Дмитро Іванов, однак вони нічого так і не сказали. Не виключено, що таким був погоджений з ними сценарій…

Можливо, що у повідомленні президентської прес-служби під «тривалим спілкуванням президента» малолося на увазі те, що з боку присутньої на дійстві «правильної інтелігенції» на фуршеті лунали постійні здравиці на честь нового президента. Втомленим і замерзлим лауреатам, які на тому, формально їм присвяченому заході, були останніми в ряду, складно було хоча б що-небудь перекусити. Нічого не скажеш — перенесена в реальність 2010 року картина з Кобзаревого «Сну»…

Чим усе це пояснити? Ніхто не може дати логічної відповіді, бо і логіки в тому всьому немає. Однак, якщо повернутися до виборчої кампанії то, дуже легко можна знайти відповідь на наболіле питання. Команда Януковича та її сателіти доводили, що вони збираються будувати «Україну для людей». Їхні опоненти ставили запитання: «А для яких людей?» З того що відбулося під час вручення премії можна робити висновок, що Україна не для тих, хто є українською елітою.

Тут є ще одна загадка: не зрозуміло з чиєї подачі, у цьому році це не було традиційного шевченківського концерту, а був лише концерт для лауреатів Шевченківської премії, який не транслювався на Україну. Впевнений, що більшість лауреатів була б за це, щоб поміняти закритий концерт, який не працює на Україну, на те щоб розмір премії зберегти хоча б на рівні минулого року. Вже не згадуючи про підняття висоти премії до рівня, який пропонував Шевченківський комітет. Як виявилося президент, взяв до уваги пропозицію Комітету. І зробив прямо протилежне до того, що Комітет поросив. Він, заміст підвищити премію на 30 тисяч гривень зрізав її на 40 тисяч. В доларовому еквіваленті українська нагорода за працю та державна підтримка таланту становила трошки більше 16 тисяч американських доларів.

Звичайно, що «обрізання» премії викликало велике здивування і лауреатів, і у членів Комітету, і в українських творчих середовищах. Щоб їх заспокоїти для коментаря була випущена незамінна у подібних ситуаціях Ганна Герман.

Вона пояснила це «зрізання» кризою в державні. Натякнула на минулий уряд, мовляв, коштів було виділено стільки, скільки їх було на рахунках Шевченківського фонду. І порадила митцям бути скромними: «Ми вважаємо, що в такий складний час, коли люди ледве зводять кінці з кінцями — залазити у борги, щоб виплатити премії — це не правильно і не по-державницьки. Шевченко скромно жив…, — заявила тлумач дій президента.

І своїми завами про «скромність» вона вкотре зробила «вовчу послугу» президентові. Люди ще пам’ятають взуття з крокодилячої шкіри, яким В. Янукович у статусі прем’єра дивував Європу. У пам’яті українців є й «скромний» годинник Г. Герман, вартість якого за оцінками знавців справи, є співрозмірним з доларовим еквівалентом цьогорічної Шевченківської премії. А «Мерцедес»-іграшка, на якому вкоротив вік син Г. Герман, за оцінками знавців значно перевищує всю суму, яку держава спромоглася виділити на премії для всіх цьогорічних Шевченківських лауреатів. Тому не дино, що заклики до скромності, які звучать з уст тлумача дій В. Януковича, сприймаються як прояв цинізму і вісник змін у підходах до Шевченківської премії, на які вже натякала Г. Гарман, мовляв, буде змінено концепцію нагородження Шевченківською премією… Вона у першу чергу стосуватиметься кадрового складу Комітету. Не виключено, що й будуть якісь рекомендації, щодо тем, які «не тягнуть» на премію. Адже ж у цьому році премія була присуджена письменнику Михайлу Андрусяку за трилогію про УПА. А як відомо, президент поки що не сприймає цієї сторінки української історії. Тому навіть у членів Шевченківського комітету були побоювання, вже не згадуючи про лауреатів, що окремі з них можуть бути викреслені зі списку нагороджених. Президент таке право має.

На церемонії вручення Шевченківської премії був ще один нюанс, який вимагає коментаря. В. Янукович заявив у Каневі, що українська мова в Україні залишиться єдиною державною. Це викликало пожвавлену реакцію. В Києві та Львові — здивування та крихту надії: невже ж це правда? У Донецьку та Москві розчарування: як же це так, адже ж у Москві 5 березня було обіцяне зовсім щось інше? Не минуло багато часу як знову ж Г. Герман від імені президента розставила всі карки над «і». Росіянам вона сказана — не хвилюйтесь, а українцям — не надійтесь! За її словами В. Янукович не відмовляється від своїх програмних принципів захисту російської мови в Україні. На виконання Європейської хартії регіональних мов будуть спрямовані всі зусилля президента…

Виконання цієї Хартії, а точніше ратифікованого парламентом сфальшованого її перекладу, відкриває шлях до ще глибшої русифікації України. На опозиційному вічі біля пам’ятника Шевченка говорилося, що цього не можна допустити. Віктора Януковича та людей, які з ним прийшли до влади називалося постатями з ментальністю управителів малоросійської провінції.

На все це з гори дивився Тарас Шевченко. Згадувалися написані ними у далекій чужині слова:

«Думи мої, думи мої,

Ви мої єдині,

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині».

Було також риторичне Шевченкове запитання:

«Нащо нас мати привела?

Чи для добра? Чи то для зла?»

Для того, щоб зупинити зло і малоросійський реванш, — одностайною була відповідь тих, хто 9 березня на 11 годину прийшов у Києві до Шевченка.

Проте не всі прийшли хто мав би там бути. Одних зупинив сором за їхнє «противсіхство». А інші, які і далі прагнуть повчати націю, куди їй не йти, чого їй не робити, не прийшли бо їх досі засліплює ненависть, до тих хто стає в один ряд з ними. Саме їм були адресовані Кобзареві слова:

Бий поклони!

І плоть (…) усмиряй.

Святе Писаніє читай,

Читай, читай та слухай дзвона…

Однак, слова ці не були почуті, бо вже на другий день на «сприятливому» галицькому ґрунті стали вони «проповідувати» самовбивчу конфронтацію. Задумуючись над тим «феноменом» мимоволі згадується Кобзареве «Посланіє і мертвим, і живим, і ненарожденним»:

Схаменіться! будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

Мирослав ЛЕВИЦЬКИЙ