Страх ескалації - шлях ганьби
«Запам’ятайте цей день» - написав речник ВМС України 15 липня, коли останній патрульний корабель ЧФ РФ залишив тимчасово окупований Крим. Це стало наступною подією - підтвердженням того, що Україна виграє цю війну. Хоч владні медіа вирішили не відзначати цей успіх.
На початок вторгнення, Чорноморський флот рф мав 74 військові кораблі. Вже у другій половині 2023 р. він спішно перемістив вцілілі кораблі з Криму до Новоросійська. У березні 2024 р. МО Великої Британії охарактеризувало ЧФ рф як «функціонально неактивний».
Пітер Дікінсон, редактор американського Atlantic Council, також проаналізував наслідки видатного військового успіху України глибше. Він написав: «…це порушило російські логістичні маршрути, зашкодило постачанню російських військ на півдні України, водночас, обмеживши можливості Росії бомбити українські цілі з військових кораблів, озброєних крилатими ракетами. Це також дозволило Україні прорвати блокаду чорноморських портів та відновити комерційне судноплавство через новий морський коридор. Як наслідок, український агроекспорт наблизився до довоєнного рівня».
На жаль, інші спостерігачі припускали, що загнаний у кут, і побитий путін може вдатися до крайніх заходів, аж до ядерної зброї. А що у реальності? Принизливі поразки призвели до наказу відступити тим кораблям ЧФ, що залишилися на плаву. Ця квола «відповідь» є ще більш промовистою, враховуючи сакральне значення Криму для величі режиму Путіна і його місця в російській історії.
Українці знехтували погрозами Кремля про «жахливі наслідки» та атакували росіян в Криму та Чорному морі. Тепер ці атаки стали рутиною війни і сприймаються усіма як належне.
Втеча ЧФ РФ з Криму – це глум над «червоними лініями» Москви та свідчення ефемерності ядерних погроз путіна. Протягом майже 2,5 років Захід сам себе залякував, відмовляючи Україні у озброєннях та обмежуючи її можливості.
Головний висновок програної Кремлем чорноморської битви полягає у тому, що, зіткнувшись із рішучою відсіччю, путін з більшою ймовірністю відступить, ніж піде на загострення. Страх Заходу перед ескалацією є найефективнішою зброєю путіна. У такий спосіб повільно, але впевнено закладається основа для тривалої війні на виснаження.
У протистоянні із Московією, страх – це шлях до ганьби і поразки. Українці не можуть припинити спротив і продовжуватимуть воювати так, щоб змусити росіян забратися геть. Бо, злякавшись ядерного шантажу, скоритися і потім все одно втратити життя чи перетворитися на безправну худобу – це не вибір. Це американцям і європейцям здається, що вибір у них є, і що вони можуть і надалі управляти ескалацією, озираючись на «червоні лінії» Кремля у прагненні «запобігти подальшому поширенню конфлікту». Але, зазнавши через таку політику поразки в Україні, Захід зрештою отримає «і ганьбу, і війну».
У ХХ ст. Захід не раз тріумфував у протистоянні з Кремлем, проявляючи сміливість: у Кореї, у Західному Берліні, на Кубі, в Ізраїлі. Католицький Папа-поляк, натхненник останнього «хрестового походу демократій» проти «Імперії Зла», вчив не боятися. Духовне лідерство Івана-Павла ІІ, доповнене і підсилене військово-політичним лідерством рішучого президента США Рональда Рейгана, дозволило отримати блискучу перемогу.
Сьогодні час українців знову навчити Захід не боятись жити по-людськи на всій планеті, час самим стати собі і церквою, і владою та знову творити свою українську Україну.
Павло ЖЕБРІВСЬКИЙ
На початок вторгнення, Чорноморський флот рф мав 74 військові кораблі. Вже у другій половині 2023 р. він спішно перемістив вцілілі кораблі з Криму до Новоросійська. У березні 2024 р. МО Великої Британії охарактеризувало ЧФ рф як «функціонально неактивний».
Пітер Дікінсон, редактор американського Atlantic Council, також проаналізував наслідки видатного військового успіху України глибше. Він написав: «…це порушило російські логістичні маршрути, зашкодило постачанню російських військ на півдні України, водночас, обмеживши можливості Росії бомбити українські цілі з військових кораблів, озброєних крилатими ракетами. Це також дозволило Україні прорвати блокаду чорноморських портів та відновити комерційне судноплавство через новий морський коридор. Як наслідок, український агроекспорт наблизився до довоєнного рівня».
На жаль, інші спостерігачі припускали, що загнаний у кут, і побитий путін може вдатися до крайніх заходів, аж до ядерної зброї. А що у реальності? Принизливі поразки призвели до наказу відступити тим кораблям ЧФ, що залишилися на плаву. Ця квола «відповідь» є ще більш промовистою, враховуючи сакральне значення Криму для величі режиму Путіна і його місця в російській історії.
Українці знехтували погрозами Кремля про «жахливі наслідки» та атакували росіян в Криму та Чорному морі. Тепер ці атаки стали рутиною війни і сприймаються усіма як належне.
Втеча ЧФ РФ з Криму – це глум над «червоними лініями» Москви та свідчення ефемерності ядерних погроз путіна. Протягом майже 2,5 років Захід сам себе залякував, відмовляючи Україні у озброєннях та обмежуючи її можливості.
Головний висновок програної Кремлем чорноморської битви полягає у тому, що, зіткнувшись із рішучою відсіччю, путін з більшою ймовірністю відступить, ніж піде на загострення. Страх Заходу перед ескалацією є найефективнішою зброєю путіна. У такий спосіб повільно, але впевнено закладається основа для тривалої війні на виснаження.
У протистоянні із Московією, страх – це шлях до ганьби і поразки. Українці не можуть припинити спротив і продовжуватимуть воювати так, щоб змусити росіян забратися геть. Бо, злякавшись ядерного шантажу, скоритися і потім все одно втратити життя чи перетворитися на безправну худобу – це не вибір. Це американцям і європейцям здається, що вибір у них є, і що вони можуть і надалі управляти ескалацією, озираючись на «червоні лінії» Кремля у прагненні «запобігти подальшому поширенню конфлікту». Але, зазнавши через таку політику поразки в Україні, Захід зрештою отримає «і ганьбу, і війну».
У ХХ ст. Захід не раз тріумфував у протистоянні з Кремлем, проявляючи сміливість: у Кореї, у Західному Берліні, на Кубі, в Ізраїлі. Католицький Папа-поляк, натхненник останнього «хрестового походу демократій» проти «Імперії Зла», вчив не боятися. Духовне лідерство Івана-Павла ІІ, доповнене і підсилене військово-політичним лідерством рішучого президента США Рональда Рейгана, дозволило отримати блискучу перемогу.
Сьогодні час українців знову навчити Захід не боятись жити по-людськи на всій планеті, час самим стати собі і церквою, і владою та знову творити свою українську Україну.
Павло ЖЕБРІВСЬКИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |