Стагоні
Тисячоліття тому було таке поселення сіверців як Стагоні біля всіма відомої своїми могутніми джерелами Ушівської криниці на річці Лосці, правобережній притоці Десни.
Вище криниці на горі збереглися кургани сіверців та ледь примітні ямки від їхніх хат-напівземлянок в прибережній смузі лісу в бік села Ушівки, на захід. А за горою посеред діброви було у сіверців поле, знане як Чернечий лан, в сто гонів сажнів довжиною (півтори версти), впритул до відрогів західного рову-яру з боку села Блистови. Рів ще донедавна живився Галагановою криницею. Вона теж була вшанована сіверцями своїми обрядами, молитовними співами-гуканками, як ще одне земне втілення небесної богині родючості та достатку, отже, процвітання землеробського поселення Стагоні.
За відрогом яру було невелике поле Обигоні, у два гони довжиною на схід, де панує Лиса гора, відганяючи злих духів неврожаю з Чернечого лану – найродючішого поля на берегах Лоски. Назва лану походить від його колишньої приналежності ченцям Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря. Таку приналежність спаським монахам земель та всіляких угідь на Лосці підтверджує царська грамота Івана Грозного від 6 вересня 1551 р. Ченці мали осередок на місці, де були Стагоні – «починок, что был Стагони на реке на Ласки с пашнею и бортным ухожем» . Починок виник вже після вторгнення монголів на Десну в 1239 р., які гнали поперед себе татар та диких людожерів з заліських боліт, які винищували сіверців за спротив та випалювали понаддеснянські села. Сумнозвісний Татарський шлях проходить так само за Чернечим ланом вододілом від села Стахорщини до села Карасівки, до Десни.
Наприкінці XVII століття з’явися на західному краю монастирських лісів Ушівський хутір, дещо вище по річці Лосці, на захід від поселення сіверців Стагоні. Власник Ушівського хутора козак, бунчуковий товариш Григорій Зіневич засвідчив під час Генерального опису 1768 р., що біля Ушівської криниці було колись поселення але «во время неврожайное дворов близко 40 остались в пусте», а поля по обидві боки річки Лоски заросли лісом. На цій підставі він судився з монахами Новгород-Сіверського монастиря, щоби ті повернули йому усі землі зниклого поселення, тобто всі борові ліси по річці Лосці від дороги на Сосницю (Чернігів) до Десни. Якби тоді Зіневич знав назву поселення Стагоні то й назвав би так свій хутір і на сучасних картах було тисячолітнє село Стагоні, а не трьохсотлітня Ушівка.
Старожили Ушівки переказують, що до революції 1917 р. Чернечий лан над Ушівською криницею належав поміщикам Савицьким. Там навіть був панський баштан, де на захищеному дібровою полі виростали здоровенні кавуни. Був хутір Ступник, де мешкав пан Голуб до розкуркулення в 1930-х рр. По собі він залишив Голубов сад.
Тисячолітні кургани в Голубовому саду двічі обстежували археологи в 1909 та 1980 роках. Також двічі облаштовували Ушівську криницю. Останнього разу взимку 2022 р., якраз перед війною. Тоді розпочали нове облаштування криниці за участі Народного депутата України Олега Ляшка. Кажуть, що мав бути розчищений оздоровчий пляж на кварцяно-білому піску нижче криниці, оновлені кургани сіверського поселення Стагоні, щоби можна було по людські пом’янути душі предків. Також мали постати кілька хат-напівземлянок, таких самих, в яких жили сіверці, та підправлена стежка до Лисої гори і Галаганової криниці біля Обигоні.
Нібито планували зробити оглядовий майданчик - альтанку біля руїни школи в будинку поміщиків Савицьких в Ушівці на горі, там, де, за історичними твором «Полтава» письменника Богдана Лепкого (1872-1941), була штаб-квартира шведського короля Карла ХІІ в жовтні 1708.
Ще мала бути відновлена лісова дорога від руїн школи до сусідньої другої гори над річкою Лоскою, де був хутір гетьмана Кирила Розумовського (1728-1803), в якому провів 6 років раннього дитинства його правнук Льошка, майбутній поет та письменник граф Олексій Костянтинович Толстой (1817-1875). До слова, творчість Толстого розпочалася в 1843 р. з вірша про джерельний ручай Срібрянка біля Кирилівського хутора.
З поваги до села Ушівки, що дало Чернігівщини політичного діяча, найвищого посадовця Чернігівщини в уряді гетьмана Павла Скоропадського у 1918 р. Миколи Петровича Савицького (1867-1941), мали запропонувати селянам назвати сільську вулицю до руїн будинку Савицьких на його честь. Заодно мали розпочати пошук родичів Савицьких в Чехії, в Празі, де вони проживали в еміграції, щоби повернути їхній будинок в Ушівці. Може Савицькі знайдуть гроші на ремонт будинку, хоча би на латання даху.
В'ячеслав КИРИЄВСЬКИЙ
Вище криниці на горі збереглися кургани сіверців та ледь примітні ямки від їхніх хат-напівземлянок в прибережній смузі лісу в бік села Ушівки, на захід. А за горою посеред діброви було у сіверців поле, знане як Чернечий лан, в сто гонів сажнів довжиною (півтори версти), впритул до відрогів західного рову-яру з боку села Блистови. Рів ще донедавна живився Галагановою криницею. Вона теж була вшанована сіверцями своїми обрядами, молитовними співами-гуканками, як ще одне земне втілення небесної богині родючості та достатку, отже, процвітання землеробського поселення Стагоні.
За відрогом яру було невелике поле Обигоні, у два гони довжиною на схід, де панує Лиса гора, відганяючи злих духів неврожаю з Чернечого лану – найродючішого поля на берегах Лоски. Назва лану походить від його колишньої приналежності ченцям Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря. Таку приналежність спаським монахам земель та всіляких угідь на Лосці підтверджує царська грамота Івана Грозного від 6 вересня 1551 р. Ченці мали осередок на місці, де були Стагоні – «починок, что был Стагони на реке на Ласки с пашнею и бортным ухожем» . Починок виник вже після вторгнення монголів на Десну в 1239 р., які гнали поперед себе татар та диких людожерів з заліських боліт, які винищували сіверців за спротив та випалювали понаддеснянські села. Сумнозвісний Татарський шлях проходить так само за Чернечим ланом вододілом від села Стахорщини до села Карасівки, до Десни.
Наприкінці XVII століття з’явися на західному краю монастирських лісів Ушівський хутір, дещо вище по річці Лосці, на захід від поселення сіверців Стагоні. Власник Ушівського хутора козак, бунчуковий товариш Григорій Зіневич засвідчив під час Генерального опису 1768 р., що біля Ушівської криниці було колись поселення але «во время неврожайное дворов близко 40 остались в пусте», а поля по обидві боки річки Лоски заросли лісом. На цій підставі він судився з монахами Новгород-Сіверського монастиря, щоби ті повернули йому усі землі зниклого поселення, тобто всі борові ліси по річці Лосці від дороги на Сосницю (Чернігів) до Десни. Якби тоді Зіневич знав назву поселення Стагоні то й назвав би так свій хутір і на сучасних картах було тисячолітнє село Стагоні, а не трьохсотлітня Ушівка.
Старожили Ушівки переказують, що до революції 1917 р. Чернечий лан над Ушівською криницею належав поміщикам Савицьким. Там навіть був панський баштан, де на захищеному дібровою полі виростали здоровенні кавуни. Був хутір Ступник, де мешкав пан Голуб до розкуркулення в 1930-х рр. По собі він залишив Голубов сад.
Тисячолітні кургани в Голубовому саду двічі обстежували археологи в 1909 та 1980 роках. Також двічі облаштовували Ушівську криницю. Останнього разу взимку 2022 р., якраз перед війною. Тоді розпочали нове облаштування криниці за участі Народного депутата України Олега Ляшка. Кажуть, що мав бути розчищений оздоровчий пляж на кварцяно-білому піску нижче криниці, оновлені кургани сіверського поселення Стагоні, щоби можна було по людські пом’янути душі предків. Також мали постати кілька хат-напівземлянок, таких самих, в яких жили сіверці, та підправлена стежка до Лисої гори і Галаганової криниці біля Обигоні.
Нібито планували зробити оглядовий майданчик - альтанку біля руїни школи в будинку поміщиків Савицьких в Ушівці на горі, там, де, за історичними твором «Полтава» письменника Богдана Лепкого (1872-1941), була штаб-квартира шведського короля Карла ХІІ в жовтні 1708.
Ще мала бути відновлена лісова дорога від руїн школи до сусідньої другої гори над річкою Лоскою, де був хутір гетьмана Кирила Розумовського (1728-1803), в якому провів 6 років раннього дитинства його правнук Льошка, майбутній поет та письменник граф Олексій Костянтинович Толстой (1817-1875). До слова, творчість Толстого розпочалася в 1843 р. з вірша про джерельний ручай Срібрянка біля Кирилівського хутора.
З поваги до села Ушівки, що дало Чернігівщини політичного діяча, найвищого посадовця Чернігівщини в уряді гетьмана Павла Скоропадського у 1918 р. Миколи Петровича Савицького (1867-1941), мали запропонувати селянам назвати сільську вулицю до руїн будинку Савицьких на його честь. Заодно мали розпочати пошук родичів Савицьких в Чехії, в Празі, де вони проживали в еміграції, щоби повернути їхній будинок в Ушівці. Може Савицькі знайдуть гроші на ремонт будинку, хоча би на латання даху.
В'ячеслав КИРИЄВСЬКИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |